Була вже ніч, коли вони розмовляли. Чуйкевич розповів про гільтяїв, про помилування, про заслугу сотника Петранівського. Коли він сказав, що жодного разу не провідував Мотрю, Мазепа був здивований. Гетьман попросив Івана йти і добре відпочити після стількох днів роботи.
Мазепа знав, що Чуйкевич любить Мотрю, але хлопець все−таки лишався вірним йому. Гетьман думав і про Любов Федорівну: тепер він знав, що це саме вона послала людей, щоб викрали дочку. Гетьман мав у руках сильний козир.
ЧИ ПЛАКАТИ, ЧИ СМІЯТИСЯ
Мотря нетерпеливо дожидала гетьмана. Але він тільки поклін тіткою Лідією переслав і передав дарунки − нові книжки. Якогось дня Мотря сказала лікарю, що хоче встати з постелі. Він дозволив встати лише наступного дня і тільки на годину. Мотря вертала до здоровля, тішилася життям. Здавалося їй, що поборола не одну хоробу, а дві, і що тепер не має вже чого боятись. Що гіршого може статись від того, що вже було? Батьки заслали її до монастиря, а вона втікла до гетьманової палати... Чи плакати, чи сміятися?
ЧИ МЕНІ СНИТЬСЯ, ЧИ МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ
Наступного дня Мотря збиралася до гетьмана. Дівчина ще не мала сил. Вона пройшла кількома кімнатами, а коли добралася до гетьманового кабінету, то зовсім втомилася. Гетьман не вірив: чи йому сниться, чи здається, що Мотря прийшла сама. Дівчина відчула, що ноги вгинаються під нею. Гетьман підтримав її і більше заніс, ніж запровадив до високого фотелю біля свого стола в кабінеті. Мотря не мала сил на якісь слова. І знову Мазепа більше заніс, ніж відпровадив Мотрю до її світлиці.
ЧИ ДОСПІВАНА ПІСНЯ?
На другий день Кочубей приїхав до Бахмача, щоб гетьманові побажати свят. Він привіз дичину й рибу, бо вони з гетьманом по старій звичці обдаровувалися при таких нагодах. Кочубей провідав дочку і побачив, що вона дійсно хвора. Чоловік знав, що в усьому винна Любов Федорівна. Мотря сказала батькові, що в монастир не хоче і на свята додому не поїде. За вечерею Кочубей і Мазепа говорили про жінок. Гетьман переконував Василя Леонтійовича, щоб віддав за нього Мотрю, адже в історії є багато випадків, коли у старших чоловіків народжувалися спадкоємці. Кочубей сміявся і не знав, що казати.
ПОЧУВ ПРАВДУ
По вечері Мазепа з Кочубеєм продовжили розмову про шлюб. Кочубей говорив, що на заваді стоїть вік гетьмана і те, що він хрещений батько дівчини. Гетьман наважився розповісти, що Чуйкевич перешкодив нападові на Бахмач, під час якого Мотрю хотіли викрасти. Генеральний суддя був вражений, а коли він дізнався, що це організувала Любов Федорівна, у нього стався серцевий напад. Лікар довго порався, заки привів Кочубея до пам'яті. Гетьман вирішив нічого не казати Мотрі про хворого батька, щоб не тривожити її.
Я, КОЧУБЕЇХА
Тепер гетьман не знав, що робити з Любов'ю Федорівною. Потрібно було повідомити про Кочубея, але не хотілося, щоб приїжджала. Та навіть отримавши лист про хворобу чоловіка, Кочубеїха не приїхала. Вона хотіла воювати з гетьманом до самого кінця. Цей кінець вона уявляла собі не інакше, як поваленням Мазепи і засланням його десь у Сибір. Жінці припала до вподоби гадка, що Василя Леонтійовича чимось отруїв гетьман.
До Кочубеїхи приїхала корчмарка, вони замкнулися в окремій кімнатці і перешіптувалися. Саме корчмарка підготувала за наказом Любові Федорівни напад на Бахмач. Жінки почали згадувати усіх, хто пішов колись проти Мазепи. Цих людей покарали то на смерть, то на Сибір, а гетьман вийшов чистий. В Кочубеїсі накипала злість, помста не давала їй спокою, і вона сказала, що Мотрю забере і віддасть, за кого схоче. Адже вона не хто-небудь, а Кочубеїха!
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗЦВІТАЙТЕСЬ, КВІТКИ!
Мотрі було весело від думок про те, що гетьман любить її. Дівчина хотіла бути щасливою хоч хвилину. "Розвивайтесь, луги, розцвітайтесь, квітки, Мотря хоче щасливою бути!" − думала дівчина. Вона відчула, що змінилася. Перша спроба встати, щоб побачити гетьмана, не вдалася. Вдруге вставати не поспішала. Жадібно ловила кожну вістку про гетьмана з уст тітки Лідії і від свого чури. Про недугу батька не знала.
На другий день після серцевого припадку Кочубей хотів уставати і їхати. Гетьман пропонував, що покличе у Бахмач Любов Федорівну і Марію Федорівну, і всі разом відсвяткують Різдво. Генеральному судді подобалася така ідея, але він знав, що жінка буде проти. Кочубей таки поїхав.
Коли Кочубей розповів жінці, що Мотря досі лежить хвора, Любов Федорівна сказала, що дочці, певно, добре лежати в гетьманській постелі. Жінці хотілося якнайскоріше перехилити чоловіка на свою сторону, і вона не сумнівалася, що їй це вдасться. Вона знову почала мову про те, що хоче бачити свого чоловіка гетьманом. Говорила, що саме Мазепа викрав Мотрю і отруїв Кочубея. Чоловік переконував жінку, що вона вже задалеко зайшла. Жінка просила Кочубея боротися з гетьманом, бо не треба їм ставати в половині дороги. Кочубей не почував у собі досить сил, щоб опертися жінці.
ЩАСТЯ...
Ночами Мотря не могла заснути, виглядала у вікно, чи скоро світанок. Згадувала Любов Федорівну, Чуйкевича. Вдень дівчина зраділа, бо лікар нарешті дозволив встати. Скоро мало бути Різдво.
Мотря вбралася в своє звичайне вбрання, хоч бачила на кріслі у своїй кімнаті оксамитний контушик, горностаями підбитий. Хотіла вбрати його тоді, коли сам гетьман попросить. Як тільки зібралася, пішла до гетьмана. Мазепа не пускав її холодних рук, просив звертатися до нього на "ти", признавався в коханні своїй останній любові. Мотря слухала тих слів і забувала про все. Хотіла бути щасливою, бути гетьмановим знаряддям до визволення, до слави, до величі, до здійснення мрії, яка снилася предкам у їх найкращих снах. А гетьман упадав біля Мотрі, просив вдягнути теплий контуш, що передав, а потім сам його приніс і накинув їй на плечі.
БІЛІ КОНІ
Наступного дня мав бути Святий вечір. Гетьман, Мотря, тітка і Войнаровський пригадували дитячі враження від Різдвяних свят. Андрій говорив, що для нього веселіший Великдень. Мазепа питав Мотрю, чи не тужить, що святкуватиме не вдома. Дівчина виглядала задуманою, і гетьман всіляко старався розважити її.
За вечерею гетьман жартував то з тітки Лідії, то з Войнаровського. Пили за здоров'я Мотрі Василівни, а вона трохи соромилася. Раптом тітці здалося, ніби почула дзвінки від саней. Войнаровський підійшов до вікна, але не побачив нікого. Але за хвилину тітка знову почула дзеленькання. Тепер уже й гетьман підійшов до вікна. Тітка припустила, що це могли бути білі коні. Мазепа сказав, що це вигадки, нічого цікавого. На прохання дівчини тітка мусила розказати, що люди оповідають, нібито, коли в Бахмачі щось лихого має статися, щось недоброго, то з'являються білі коні. Літом чорний повіз везуть, а зимою з будою сани. І ніби хтось у них сидить. А як підійти, то коні, і сани, і люди щезають. Тітці знову щось почулося, і Войнаровський вийшов на ґанок. За хвилину вернувся і сказав, що ніхто не їхав. "А може, це щастя їхало до нас, побачило, що зачинена брама, і − завернуло", − сказала Мотря, і очі її заволіклися тугою.
БІЛИЙ СНІГ
В цей час у бахмацькій сторожівні бунчукові товариші в кості грали. Чуйкевич був поміж них, і йому не сподобалося те, що почали говорити про красиву Кочубеєву дочку, яка дісталася гетьману. Іван вийшов надвір і зрозумів, що йому в Бахмачі не свята. Вже одна свідомість, що Мотря тут святкує, а про його, може, й не згадає, дошкулювала козакові.
Чуйкевич відпросився до Батурина. Коли Іван прощався з Мотрею, признався, що досі не може її забути. Дівчина попросила взяти себе в руки, бо їх чекає велике. Як треба заплатити за нього щастям своїм, заплатять.
НА СВЯТИЙ ВЕЧІР
Подвір'ям перебігали дворові люди, челядь, прислуга, сердюки, мужчини й жінота. Всі спішилися, раділи, бо заходили Різдвяні свята. Мотря спостерігала через вікно і пригадувала дитинство, коли батьки були ще не такі багаті. Тоді їй було радісно святкувати Різдво.
Гетьман розумів, що Мотрі тужно за батьківською хатою, що зараз їй нелегко. Та вона хотіла допомагати гетьману звершувати велике діло, хотіла допомагати нести його тяжкий хрест.
Ввечері приїхали бурсаки, щоб показати вертеп і привітати гетьмана з Різдвом. Коли Мазепа пішов до них, Мотря задумалася: де і як святкуватиме вона віднині за рік? Як гетьманша чи як черниця, у радості чи в смутку, серед успіхів чи після невдачі?
Вечеряли вчотирьох. Гетьман роздав усім просфору. Мотря розцілувалася з тіткою, Войнаровському руку подала. Згодом гетьман розказував про свої давні пригоди. По вечері прийшли під їхні двері колядники. Гетьман зауважив, що українці вміють гарно співати і тільки у пісні мають згоду. Тітка зібралася йти пригощати колядників, аж раптом загорілася зірка, що її мали колядники. Всі заметушилися, гасили, а потім Мазепа передав колядникам гроші, щоб зробили нову зірку.
ВЕРТЕП
Гетьман, тітка, Войнаровський і Мотря, яка сіла трохи збоку, щоб її було мало видно, дивилися на ляльковий вертеп, який показували бурсаки. Посеред широких сіней на підвищенню стояв вертеп, як церква з трьома банями, розмальованими й позолоченими. Бурсак розповів вивчену святкову орацію про Різдво, а потім показували пастухів, які бігли до Ісуса, трьох царів, які були дуже схожі на Мазепу, Орлика і Войнаровського. Коли показали Ірода, то всі помітили, що схожий на царя Петра, а Рахиля була наче образ України. Потім з'явилися смерть, чорт, старий дід і молода баба, солдат, який знущався з бідних людей, шляхтич, козак-запорожець. Ще кілька сценок, і вертепна вистава скінчилася. За вертепом бурсаки проспівали старосвітську колядку. Гетьман добув гаманець і дав коляду, а потім пішов з Мотрею у ту кімнату, де вечеряли. Там було вже прибрано зі столу, тільки тітка Лідія залишила в тарілках їжу для духів. Мазепа говорив Мотрі, що на друге Різдво, дасть Бог, стане її чоловіком. І зберуться старшини на Різдво, на старшинську раду, а вона гостити їх буде. Він пригорнув її до грудей, а вона очима, повними безмежної віри і великої надії, дивилася в його темні, глибокі зіниці. Мазепа мав їхати до церкви, і Мотря хотіла їхати разом, та він не згодився.