Та їм було там добре: стільки в бібліотеці цікавих книжок, такий розкішний сад довкола, годували так смачно і не треба було нічого вчити. Толі видали довідку, мама одвезла її в школу, і його без іспитів перевели до дев'ятого класу.
В дев'ятому Толя, мабуть, найбільше часу просиджував над німецькою мовою. По–перше, боявся холодного погляду Клари Карлівни, по–друге, не хотілося підводити Ніну, яка поручилась за нього. Сказала якось при всьому класові, що він знатиме німецьку не гірше од декого. А може й краще. Після тієї заяви на неї чомусь образилась Оля Чровжова. І Ніна пересіла від неї: тепер сиділа одразу за Толею. Кононенко сказав, що Ніна у Толю закохана. Толя з ним побився, і вони кілька днів не розмовляли, а потім їх помирив Васько Гаврильченко. Толя з Мишком помирилися, і дружба їхня стала ще міцнішою.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
АНЖЕЛІКА МИХАЙЛІВНА, ПТАХ ФЕНІКС, ФІЗКУЛЬТ–УРА І КИШЕНЬКОВА АРТИЛЕРІЯ
Кохання прийшло до учнів у тому ж таки дев'ятому класі, в другому півріччі. Почалося все з того, що в школі з'явилася молода вчителька хімії Анжеліка Михайлівна. Двічі на тиждень вона викладала в 9−В. Хлопці щоразу чекали уроку хімії, мов свята. Заради вчительки хлопці почали голитися, навіть коли ще було не пора. Толя не мав бритви, тому пішов у перукарню. Перукар спитав: "Що ж тут голити?", але інший сказав: "Клієнт за те й гроші платить, щоб ти йому голив те, що є…". Перукар не стільки голив, скільки зчищав піну. Потім збризнув Толю одеколоном. На радощах, що обійшлося так добре, хлопець оддав йому всі п'ятдесят копійок.
Якось Кость Калюжний намастив Кімові лице крейдою. Той не здогадувався про це, бо Кость вдавав, що витирає йому обличчя від якоїсь плями. Коли Кім виявив крейду, то вирішив відімститися. Коли продзвенів дзвінок, а Калюжний вибіг з класу, Кім ухопив білу од крейди ганчірку, причаївся за дверима і став чекати. Та замість Костя у клас ввійшла Анжеліка Михайлівна. Її і вдарив в обличчя Кім. Вона відразу вибігла, а Ніна наказала усім: "Ніхто нічого не чув і не бачив!" До класу завітали директор і завуч, та вони так і не дізналися, хто вдарив вчительку. Директор вилаяв весь клас і пішов. Кім хотів признатися, але однокласники спинили його, бо мама хлопця мала хворобу серця, і коли б його вигнали зі школи, не пережила б.
Після уроків всі хлопці пішли додому до вчительки, щоб вибачатися. Анжеліка Михайлівна зустріла їх похмуро і весь час питала, хто це зробив. Гаврильченко відповів, що вони не скажуть, бо в того хлопця мати сердечниця. Та це не зачепило вчительку. Мишко був такий злий на неї, що хотів їй вибити вікно, та хлопці спинили його.
Отак згасла їхня любов до Анжеліки Михайлівни. А як вони довідались, що вчителька ще й донесла директорові про відвідини, розповіла йому, що в учня, який її вдарив, мати хвора на серце, то недавнє палке захоплення переросло в не менш палку ненависть. Бо навіть директор зрозумів, що це вже занадто, і не став допитуватись, у кого мати хвора на серце. Він тільки переказав Ніною, щоб учні прийшли разом з батьками наступного тижня у вівторок, на восьму вечора. Толя не хотів турбувати маму, тому збрехав класній керівничці, що мама хвора.
Класна керівничка Марія Федорівна вчила їх українську мову і літературу. Одного разу, коли дівчата пересіли від хлопців, вона зрозуміла, що треба робити: вчителька цілий урок декламувала вірші про кохання. До кінця дня дівчата попересідали на старі місця, і поміж однокласниками знов запанували мир та злагода.
Іще всім подобались уроки фізкультури, тісно поєднані з військовою справою. А в школі не було, мабуть, хлопця, який би не марив побачити себе у військовій формі. На той час особливою популярністю серед учнів користувалася вправа з гранатами. Якось Толя зробив собі дерев'яну гранату і разом з Федьком пішов вчитися кидати. На краю містечка вони почали вправи. Першим кидав Федько і попав у вікно крайньої хати. Звідти вибігла якась жінка, вся у муці. Хлопці втікали од неї, аж п'яти горіли.
ЯК АМУР НАМАГАВСЯ ПРОБИТИ МОЄ СЕРЦЕ, ТА ЛИШЕ СТРІЛИ ПОГНУВ
Тут Толя розповідає про свою найбільшу ганьбу. У всьому була винна звичайнісінька учнівська ручка, з якої він стріляв паперовими кульками в однокласників. Того разу на уроці історії Толя стрілявся з Васьком. Вчитель час від часу робив зауваження, а коли не зміг більше терпіти, поставив Толі за поведінку "погано". Толя не так давно був у директора "в гостях". Той попередив, що йому вже набридли побачення з хлопцем. Ще одна скарга − і їм доведеться розлучитися навіки.
Мишко переживав за друга, тому пошепки порадив догнати вчителя на перерві і попросити пробачення. Толя так і зробив, і випалив вчителеві фразу, якої досі не може собі простити: "Це у мене Гаврильченко стріляв… Коли б не він, я б ніколи… Я більше не буду…" Історик перекреслив погану оцінку, але Толя не радів, бо зрадив найкращого друга. Цілий день він не міг дивитися Василеві у вічі.
Толя досить швидко забув обіцянку, дану історикові, і знову попався на чомусь, і історик Микола Платонович, який мав добру пам'ять, при всьому класові сказав: "Того разу ви звернули все на Гаврильченка. Тепер я бачу, що ви говорили неправду…" Хлопці з класу не повірили вчителеві. Василь швидко пересердився, а Толя віддячив йому так: Гаврильченко якось запитав Толю, чи йому подобається Ніна. Толя зрозумів, що Васько закоханий у Ніну, йому здалося, що він теж до неї небайдужий. Але відтоді Толя відмовлявся від пропозицій Ніни піти в кіно чи ще кудись. Згодом вона вже й не зверталась до Толі, спільні уроки з німецької зачахли самі собою. Ніна проводила час з Васьком.
ПРО ТЕ, ЯК Я МАЛО НЕ СТАВ ВІДМІННИКОМ І ЯКА Б ЦЕ БУЛА РАДІСТЬ МАМІ
У дев'ятому класі Толя вирішив стати відмінником, бо дізнався, що учні, які одержать атестат відмінника, матимуть право поступати до інститутів без екзаменів. До того ж їх зараховуватимуть у першу чергу. Про свої плани Толя розповів Федькові. Друг не вірив, що з цього щось вийде. Толя вирішив почати з понеділка. Вдома Сергійко байдуже сказав, що вірить в успіх. А коли мама дізналася про плани сина, то дуже зраділа. Толя з мамою того вечора довго сиділи і щиро розмовляли. Похвалився Толя своїми планами і з Сонькою. Вона лиш розреготалася, а потім Толя зустрів Ванька і дізнався, що Сонька виходить заміж. Хлопці вирішили, що кожна дівчина, як тільки семирічку закінчить, так і цілиться заміж. Аж дивитися гидко!
У понеділок, повернувшись зі школи, Толя сів за уроки. Згодом прийшли Федько з товаришем і почали грати в шахи. Толя не міг більше вчитися і до 11 вечора грав у шахи. У вівторок весь клас, навіть відмінники, гайнули кататися на ковзанах. Толя теж. У середу Толя читав "Агасфера" Ежена Сю − цікаву книжку, яку позичив у Мілі…
Благородним намірам Толі не судилось здійснитися і наступного тижня. Та хлопець вважав, що він не дуже й винен, що не став відмінником, адже головне, що він хотів.
ОСТАННІЙ ШКІЛЬНИЙ РОЗДІЛ
Мишко мріяв стати снайпером, Калюжний хотів стати відомим футболістом, Василь Гаврильченко марив літаками. Після дев'ятого класу по комсомольській путівці подався в авіаційне училище. Проводжали його усім класом і дуже гордилися. Ніна аж заплакала на пероні. Толя кожного тижня писав другові листи.
У Толі була пристрасть до читання книжок. Він багато читав, жадібно поглинаючи все, що тільки потрапляло під руки. Мамі ніколи було стежити за тим, які книжки він читав. Іще будучи учнем третього класу, на запитання гостя − інспектора з району, що він читає, дістав та й показав йому грубу книжку. В інспектора брови полізли на лоба, коли він прочитав заголовок: то була "Повія" Панаса Мирного. Відтоді Толя зрозумів, що не треба показувати мамі книжки, які він читає.
У восьмому класі хлопець перечитав майже всі книжки зі шкільної бібліотеки. Тоді бібліотекарка порадила йому записатись у бібліотеку Палацу культури. Потрапивши туди вперше, хлопець зустрів бібліотекаря Михайла Семеновича, з яким зав'язав міцну дружбу. Дізнавшись, що хлопець багато вже прочитав, старий почав йому довіряти. Згодом Толя допомагав йому вечорами видавати книжки. Звичайно, за таких обставин годі було й мріяти про атестат відмінника. Михайло Семенович радив вступати в бібліотечний. І Толя таки подав би туди документи, але його призвали до лав Червоної Армії.
Однак надмірне захоплення книжками не минуло для хлопця безслідно. Крім знань, він набув короткозорість і дуже боявся, що його не візьмуть до армії. Тому хлопець вкрав у шкільному медпункті таблицю для перевірки зору і завчив усі літери. Після цього він вже сміливо міг іти на медкомісію. Начитавшись морських оповідань Станюковича, Толя захворів морем. Тому й заявив у військкоматі, що хоче служити у військово–морському флоті.
ПРОВОДИ
Мама готувалася проводжати сина в армію. До них завітала Олька Чровжова і похвасталася, що вступила в інститут. Мамі було гірко, що в Толі поки що не було такої можливості. Її лякали чотири роки служби на морфлоті, бо ж у піхоті всього два роки. Коли Оля пішла, мама зовсім зажурилася, цілий день ходила як у воду опущена. Вона напакувала величезну торбу, а Толя все нагадував, що в списку лиш ложка і пара білизни, про харчі − жодного слова. Сергійко дав братові карбованець і сорок сім копійок. Толя був по–справжньому зворушений. Брат збирав на "Конструктор" і дуже економив, не дозволяв собі купити найдешевших цукерок, а тепер всі гроші віддав Толі.
Лягали спати пізно, о першій. Зранку мама розбудила Толю і вони пішли до військкомату, а вже звідти мали вести на станцію. Толя зустрів Мишка Кононенка, якого також призвали. Домовились триматися гурту, хоча б до тих пір, поки їх розішлють по частинах. Мишко ж записався у танкісти, Толя − у флот. Толі було соромно перед товаришем, що його проводжають, наче маленького.
Поїзд мав відвезти хлопців до Харкова. Мама махала Толі рукою, а він бачив її зсунену з голови хустку і сльози, що котилися по щоках, хоч вона говорила, що не плаче.
У Харків приїхали в обід. І одразу ж − у лазню. Там хлопців постригли. Згодом Толю і Мишка відправили по обід.