Він знову в тій точці, де був, і йому знову треба пройти тим самим шляхом у Головний Зал ЦЕУ. Потрапити до рук спецслужб сліпих, навічно втратити світло. Знову все те саме. І там, у Головному Залі, знову зустріти зрячих. Знову віддати себе їм до рук. Як колись. Як вони візьмуть на цей раз? Так само? Чи вже по-іншому?
"Із газети "Новини Вищої Державної Наради": Терористи знищені. Сьогодні вранці група з вісімнадцяти важких гвинтопланів на великій швидкості вторглася в зону безпеки Центрального Електронного Управління і була знищена системою аварійного захисту ЦЕУ. Жоден із терористів не врятувався".
…Нія і Габр сиділи обличчям до мегаполіса і заливу. "Ви впевнені, що нас не впіймають?" – "Нізащо, – засміялася Нія. – Я вже перевіряла ці штучки, – вона поплескала себе по видутій кишені. – Я ж була вже тут". У жінки були нейтралізатори. Вона давно думала втекти, навіть тоді біля озера мала нейтралізатори. "Чому я не запропонувала тобі тоді? А хіба я тебе знала?" – "А тепер?" – запитав Габр. "Тепер я тебе краще знаю. Ти пройшов колами. Колами пекла".
Нія була зряча, але ніхто в Прозорій Плямі про це не знав. Вона звільнила Габра, коли його вдруге викрав Окс. Тепер вони тікали, йшли уже цілий день.
Габр запитав Нію, чому Окс і його люди не пішли звідти, якщо мали нейтралізатори. Жінка відповіла: "Ти зрозумій: вони сліпі і їм нема куди йти. У них немає далекого простору, як у нас". Габр ще спитав, чому ж зрячі не прилетять і не виявлять Прозору Пляму. Нія сказала, що зрячим це просто не потрібно, в них і пошукових служб немає. Вищі влади не втручаються у справи сліпих.
Нія говорила, що їм доведеться довго йти, можливо, все життя. Вони підуть туди, куди хотів Габр, куди прагнула його душа. Якщо десь і є люди, то зовсім інші, і життя там не схоже ні на що. Вони пізнають їх – і підуть далі. "Ми будемо щасливі з тобою. Як ніхто". – "Як ніхто", – прошепотів Габр.
Вони йшли до гаю, коли раптом почули далекий гуркіт. І тієї ж миті якийсь яскравий спалах освітив в одному місці, майже під хмарами, мегаполіс. І знову долинув грім, і ще спалах. Нія сказала: Можливо, це Окс…" і поквапила Габра йти далі. На мить Габр іще затримався на вершині. Йому потрібна була ця мить наодинці з собою. Там залишалося його минуле. Мати, Ліоз, Наталі. Що робить зараз кожна з них? Якщо б їх було не троє, а одна, можливо, він би кинувся бігти – так несподівано натяглися, так занили нитки рідності. Але він не міг прибігти до них усіх і жити з усіма відразу. Ось ті, хто колись любив його. Хто, мабуть, любить його і зараз! Кожна по-своєму, але любить. А більше… Більше не любить його ніхто на цій землі. Немає більше нікого. Ніде. Наступної миті він розвернувся і побіг вниз по схилу в згуслу темінь, в якій розчинилася Нія.
Епілог
Минуло багато часу після зникнення Габра. Наталі пише листа до подруги Берти, у якому розповідає про Жаклін – їхню з Габром дочку. Вона народилася зрячою. Дівчинка уже навчилася говорити дідусеві "Привіт!" кожного разу, коли він повертається з роботи. Тільки не вимовляє всіх звуків. Жаклін все більше стає схожа на Габра. Якби не вона, Габр поступово став би мертвим болем і все. А так він живий – у Жаклін його очі і його губи.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу