Остап Вишня — Мисливські усмішки (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 7 з 8

Ловлять сомів вудочками, бере він і на спінінг, а великий – на спеціальні великі гаки. Чим наживляти гаки на сома? Черв'яками, живцями, жабами, можна чіпляти шматки м'яса і т. д.

На великих сомів на гака найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя. На білого ведмедя сом не бере, бо білий ведмідь звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів.

Як ловити сома? Дуже просто: наживляйте гачка, сидіть і чекайте. Почне клювати – підсікайте. Підсікши – витягайте. Витягли – зразу ж беріть ножа і розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів. Отже іноді сом вам принесе не тільки самого себе, а ще й неабияку закуску. Інтересна риба сом! А мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого.

ЩУКА

Значить, так: щука – це щука-риба роду жіночого, щупак – це щука-риба роду чоловічого, щученята, щупаченята, щупачки, щупелята – це таке собі – дріб'язок.

...Суперечка буяла страшна, аж трохи не до бійки: хто більшу впіймав щуку. Гордій Іванович, знаменитий спінінгіст, розповідав, що десь біля Бужина він витяг на спінінг щуку вагою 21 кілограм 310 грамів. Дід Круча слухав Гордія Івановича, а потім сказав, що то просто щупеля, і сказав, що колись впіймав щуку, що її сам Іван Сірко бачив. Три пуди з фунтом. І дід почав розповідати.

Колись він з друзями сидів на березі Підстепного лиману, під розлогою вербою. Довкола – безкрайній херсонський степ. З-під верби і далі поза вербою б'є джерельна вода. У протоці риба грає: окуні та щуки. Протока ця за розчахнутою вербою повертає вліво і поміж вербами берегами йде ліворуч у Фролів лиман, а праворуч – у Казначейський. Лимани сполучаються з річкою Конкою, що від Дніпра тече поруч річки Кринки під селом Кринками аж туди до села Козачих Лагерів, а там уже знову з'єднується з Дніпром... За селом за Кринками з Конки праворуч витікає невеличка, густо-прегусто вербами закучерявлена річечка Басанка, яка шанобливо пригортається до могутнього Дніпра, а з Басанкн невеличкий єрик іде у Дідів лиман, а круг Дідового лиману порозлягалися лимани Мала Злодіївка, Велика Злодіївка, Круглик, Шия...

...Посеред Дідового лиману був колись невеличкий острівець. А на тому острівці росло три кущі калини. Давно це було, ще до цариці Катерини. Жив у ті часи десь аж під Херсоном дід Ступа з бабою Килиною, дітей не мали. Баба Килина була така люта та клята, що впіймала колись у себе в обійсті татарина і повернула йому голову очима назад. Дід налякався і втік. Він викопав між трьома калиновими кущами землянку та й оселився на тому острівку. Але баба його знайшла. Дід схопився тікати, але потонув у ковбані. З того часу й прозивають лиман Дідовим лиманом. А баба у відьми пошилася. Навіть потім до Києва на Лису гору подалася.

Це так про Дідів лиман дід Кирюха розповідає. А дід Круча каже, що не вірить, що баба діда втопила. "А де ж, діду, Сіркова Іванова щука, на три пуди з фунтом?" — запитав у діда Кручі Гордій Іванович. Дід Круча подивився на небо, позіхнув, перехрестивши рота і сказав, що пізно, тому завтра про щуку розкаже.

* * *

...Дід Круча набив люльку і почав розповідати. Ще за його діда, як вийшло замиреніє з Гапонією (Японію дід Круча уперто називав Гапонією, а японців-гапопцями), усі почали палити панські економії. От і вони з дідом запалили у свого пана і втекли. І так дід Круча (тоді ще Іванко) разом з дідом опинилися аж в Основі, там уже й отаборилися. Батько Іванів з братами та з сестрами на Дальній Схід подалися, десь аж на Амурі опинилися, а він з дідом залишився. Коли все трохи вщухло, до діда і Івана переїхала баба.

"А коли ж уже про щуку, діду? Про Сіркову?" – Гордій Іванович до діда. А дід Круча далі розповідає. Якось він з дідом поплив у річку в Басанку. У Дідовому лимані в них ятері стояли. Так вони потрусять ятері, а тоді й балуються на щук у Басанці, на живця. Щук вони тоді ловили на живця багато. І трапилась така щука, що коли Іван тягнув, опинився у воді. Дід кинувся рятувати його. Добре, що нагодився Микита Пувичка. Разом і витягли щуку, як теля завбільшки. Три пуди й фунт! Голова, ну не менше, як у корови, тільки безрога. Ночви ікри з неї випустили...

"А звідки видно, що вона Сіркова?" – запитав Гордій Іванович. Дід Круча сказав, що в щуки на лобі впоперек була ніби літера "С". Сірко, значить... Мічена. Не дуже ми вірили дідові.

"Великі, – сам собі я подумав, – щуки бувають на світі! Три пуди й фунт! Історичні щуки!"

* * *

При нас дід Круча великої щуки ні разу не впіймав. Побило всі того літа щучачі рекорди одно симпатичне подружжя спортсменів, немолодих уже людей, Валентини Василівни та Гаврила Івановича. Скільки ж вони щук поперетягали! Та яких, до десятка кілограмів бували. І знаєте, на що? На доріжку! На блешню! Гаврило Іванович сідав на весла, а Валентина Василівна з доріжкою. Виїздили вони двічі на день: уранці й увечері. Як виїдуть, обов'язково мінімум з пів десятка щук і є!

Є ще один дуже оригінальний спосіб ловити щуки. Ви пливете понад берегом човном і пильно вдивляєтеся. Раптом бачите: стоїть під берегом величезна щука, мордою до очерету, видко, що вона якось важко дихає, а з рота в неї щось стирчить. Під'їздите потихеньку, щука не тікає. Ви її підсакою – рраз! – в човен. І бачите: щука вхопила великого судака і ніяк проковтнути не може! От у вас одразу і щука є, і судак!

Ловіть щуку яким завгодно способом, який вам найбільше до душі припадає на здоров'я вам! Чи ловив я великі щуки-монстри? Не ловив! А так – щученята, щупаченята, щупачки, щупелята, – такі траплялись! Брехати не буду!

САМІ СОБІ ШКІДНИКИ

Колись поїхав я навесні до одного мого доброго приятеля, директора радгоспу на чудесній нашій Полтавщині. Просто так поїхав: на лани подивитися, на луки, на зелені весняні пшениці... Ми гуляли полем. Директор раптом задер догори голову, скинув кашкета, махає ним і кричить: "Привіт! Привіт! Пожалуйте, пожалуйте!.. Куди це ви літали, друзі мої найщирішії?" Я подивився вгору. Над нами летіла величезна зграя чибісів. "От якби рушниця", – кажу я. Але директор відразу мене насварив. Він розповів, що чибіси сідають на бурякову плантацію і збирають шкідника – озиму совку. Навіть на нараді Федора Михайловича хвалили, що у нього на полі шкідників нема. Директор заборонив і ходити, й їздити повз буряки, щоб не наполохати друзів-чибісів!

* * *

Птахи – друзі наші. Але колись у дитинстві ми видирали пташині яйця, руйнували пташині гнізда. Більше зазнавали від нас лиха горобці. Ми лазили по бантинах, деколи падали. Тоді мама чи баба сварила, посилала сестру по бабу Мелашку, бо "Йванько заслаб". Приходить баба Мелашка, шепчуть, варять якесь зілля. Після такої гороб'ячої аварії довгенько було одвертаєшся від бантини, і від горобців.

Терпіли від хлопчаків і ластівочки, та й садові та лісові пташки: соловейки, шпаки, щиглики, чижі... І не пам'ятаю, щоб хтось вдома чи в школі говорив нам про те, щоб не займали ми, хлопчаки, пташиних гніздечок. Тільки баба сварилася, щоб не мучив мале пташенятко.

* * *

Ми знаємо, що діти трішки варвари. Наш обов'язок з дитинства прищеплювати любов до природи, до рослин, до тварин. І до свійських, і до диких. Чи не від того наші птахи і тварини дикі, що ми самі дикі?

Пам'ятаю, був я в Асканії-Новій. Там було багато дикого птаства: диких качок, гусей, лебедів. Нікого вони не боялись, плавали собі спокійно, коли ви підходили до ставка. Недалечко від стежки, під очеретом, сиділа на яйцах дика гуска. А під ганком, в будинку, де нас помістили, спокійно висиджувала діточок дика качка-крижень. Ми ходили по тому ганку, а крижень спокійно собі сидів на гнізді. Чому це так? Тому, що ніхто в Асканії-Новій не полохав птахів, не тюкав на них і не кидав грудками.

Сидить в нас усередині якась така лиха личина, що ніяк ти не можеш спокійно утриматися, як побачиш щось дике. Пам'ятаєте, як Л. Толстой змалював бариню? Їхала бариня санками взимку. Снігу було багато. Бариня була в міховій ротонді і т. д. І вискочив заєць. Так бариня не втрималась, вискочила із саней і помчала, арярякаючи, за тим зайцем. Упіймати хотіла. Біжить, плутається в ротонді, падає... А біжить і арярякає. Як це характерно! Як це типово!

А скільки знаємо прикладів, коли в заповідниках чи в заказниках ті ж самі зайці, ті ж самі дикі кози від людей не тікають, людей не бояться і часто-густо підходять до людини й беруть корм із людських рук. Та хіба не можна всю нашу чудесну країну зробити таким заповідником?! Це – залежить од самих нас!

* * *

Серед птахів і серед звірів дуже небагато є шкідливих. Звичайно, не можна милувати таких птахів, як деякі кібці, щуліки, як сіра ворона і т. д., що нищать корисних птахів.

Яке ми маємо право руйнувати качачі гнізда? А ми ж знаємо, що по деяких місцях навесні місцеві пожильці виїздять човнами на морські коси, на озера і збирають повнісінькі човни качачих яєць. Хіба ми не знаємо, що є "мисливці", що не слідкують за своїми собаками-гончаками, які бігають-навесні по полю й нищать маленьких зайченят. Боротися з цим нам треба люто.

* * *

А візьміть нищення по наших річках та по ставках риби гранатами та пляшками з вапном. Це ж звірство? Скільки гине малька від такого вибуху. А коли скажеш такому "рибальці": "Що ви ото робите? Навіщо ви нищите рибу?", він на вас подивиться і прохрипить: "Що? Мо' хочеш спробувати бомби? Паняй, доки цілий!"

* * *

Усі повинні взятися за охорону нашої чарівної природи: і птахів, і звірів, і садів, і лісів... Нема стільки шкідників серед тварин, як є їх серед нас, серед людей! Ми – самі собі шкідники!

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

БЕНГАЛЬСЬКИЙ ТИГР

Полювати бенгальського тигра треба їхати в Бенгалію, бо це не простий тигр, як бачите, а бенгальський. Чому нас інтересує саме бенгальський тигр? Бо він найбільший з усіх тигрів на світі: завдовжки він 2,5-3 метри, хвіст у нього 80-95 сантиметрів.

На Бенгалію з Києва треба їхати так: як минете Васильків, Мотовилівку і Фастів – беріть на Жмеринку. Потім на Вапнярку, Роздільну й доїздіть до Одеси.

1 2 3 4 5 6 7