Виявилось, що хлопці розбили блакитний топаз, білий гірський кришталь, моріон, лабрадор!
Обидва вчені зовсім забули за присутніх і все тяглися та поривалися до нових і нових камінців, і з вуст їхніх зривалися різні дивні слова: аквамарин, халцедон, опал, альмандин.
Сашко й Кость стояли поруч і з подивом стежили за тим, як їхнє дике скло оберталося на дорогоцінні камені й самоцвіти з такими звучними назвами. А Кость думав: мабуть тому, коли били по них каменюкою, то іскри снопами летіли. Доктор і професор сказали Костеві і Сашкові, що вони належать до племені найсимпатичніших варварів на землі. Камені вартували дорого, а хлопці ж міняли їх за цукерки, за пиріг з вишнями. Чоловіки пояснили дітям, що це було не дике скло, а самоцвіти – дорогоцінні і напівдорогоцінні камені. Найкращими вважають такі кольори: білі – в алмазів; блакитні – в аквамаринів; зелені – в смарагдів.
Вчені розповіли, що вивчення Кристалічного щита на Житомирщині дало несподівані наслідки, і Полісся за кількістю дорогоцінних каменів стало на один рівень з районами найважливіших родовищ в цілому світі. Житомирські самоцвіти набули такої ж слави, як і уральські. Насамперед, мова іде про топази. Тут Кость сказав, що в них був блакитний кристал на п'ять кілограмів. Гранітною каменюкою не можна було його потрощити, так вони з Сашком – гнейсовою.
Протягом всієї розповіді Пилип не виявив ніяких ознак зацікавлення. Та ось вчений сказав, що в Україні ще є алмази, але ще ніхто не шукав. І Пилипа підкинуло вгору, немов на пружині.
Алмаз! Ось про що мріяв Пилип. Коли алмаз добре оббити гострою каменюкою та погранити об цеглину, можна вишліфувати справжній діамант, такий, щоб сяяв на увесь світ. Отоді він візьме той діамант і скаже: "На, Люсю, тобі цей діамант назовсім!". Пилип ще не знав, який сюрприз приготувала йому Люся.
Незабаром три об'єднані експедиції (третя – університетська в складі вчених Остапчука і Павлусевича) рушили в похід: Сашко і Кость мали показати місце, де знайшли крем'яхи.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 23
Люся не забувала, як з нею говорив під час свого безводного маршу Пилип. Не розмовляв, а хрипів, перекривлявся, глузував. І головне – не признався, що цілий день не пив води.
А Пилип дуже скучив за Люсею. Тож він почав шукати нагоди поговорити з нею. Дівчина не говорила з ним. Пилип був у розпачі. При дорозі ріс велетенський кущ будяка. На ньому було безліч квіток. Пилип підбіг до куща, голою рукою виломив гілочку з квіткою, не відчувши, що при цьому боляче поколов пальці. Пилип наздогнав Люсю й Куприка і показав будяк, на якому ще й великий джміль сидів. Люся уваги не звернула.
Хома, побачивши, що Пилип чогось скривився, підійшов, поспівчував. Хома показав цілу кишеню скалочок і тішився, що має топази. Хома забалакав Пилипа, і Пилипові стало трохи легше. Тоді Пилип вирішив, що знайде для Люсі найкращий діамант.
Експедиція увійшла в горловину велетенського яру. Тут, внизу, було похмуро. Весняні й грозові води порвали гранітні щити на величезні брили. Камені то наповзали один на одного, то підіймалися хаотичним нагромадженням. Хлопці побачили полоза. Пилип і Хома вибралися на високу брилу. Звідти побачили навіть осокора, де їх покусали оси. Хлопці зрозуміли, що Олька наплутала в маршруті, і експедиція, зробивши коло, повернулася назад.
Далі в ущелині почався хаос. Стежка зникла. Доводилося видиратися з каменя на камінь, обминати величезні брили і пробиратися по вузеньких карнизах над прірвами.
Нарешті Кость і Сашко показали на якийсь вугластий отвір в стіні ущелини. Тут вони знайшли каміння.
Хлопці одразу зробили крок вперед. Навіть Тимофій, який штовхнув Пилипа. Тимофій мав сердитий, з відтінком якоїсь лихої злості, голос.
Дно печери було заслане битими уламками дорогоцінних каменів і кусками того граніту, який Костеві й Сашкові правив за молот. Всі стіни були вирівняні, ніде ні одного виступу, тільки заглибини, де сиділи гнізда гірського кришталю. Кость і Сашко добре тут попрацювали. І все ж Пилип не здавався. Він витяг свого археологічного ножа і почав сантиметр за сантиметром обстежувати стіни.
Скільки цього дня через їхні руки пройшло сірих буденних камінців! І ні один з них не був алмазом! Та один круглячок, який Пилип підібрав у рівчаку, був справжнім алмазом. На ньому наросла тонюсінька плівка від вапна, а ще тонша від кременю. З такого кристала можна вигранити діамант, яким милувалися б покоління людей. Пилип цього не знав. Зморений утомою, він мляво подержав алмаз на долоні, мляво оглянув його і викинув геть. Камінець провалився в щілину між камені.
Втома і невдача засмутили Пилипа. Він похилив голову і так ішов, поки очі його не спинилися на Люсі.
Попереду, як на долоні, забовваніла Кам'яна гора.
Незабаром схили ущелини розійшлися, вона перетворилася на просторий вибалок, виритий травою й кущами вересу та будяків. Місцевість для привалу була дуже вдала; то й отаборились. Недалеко протікала річечка Вуша. Всі досхочу накупалися.
Хомі дуже подобалося, що Пилип дружить з Люсею. Він багато про це думав і от одного разу вирішив: "Хай собі Пилип приятелює з Люсею, а я візьму й подружу з Олею". Але Хомине серце ніяк не лежало до розмови з дівчатами, а тим більше з Олею, з якою він років зо три підряд сидів колись за однією партою.
Після марних пошуків дорогоцінних каменів серед гранітних розсипів яру Хома з Любою опинилися вдвох. Люба здавалася йому найкращою, не такою, як усі дівчата. Хома розповів їй, що він з Пилипом уже шостий день носить пісок, так як Куприк. Хома ще багато чого їй нарозказував.
Люба слухала Хому охоче. Та як сіли обідати, то Любу дівчатка біля себе посадили. Тільки і втіхи Хомі було – дивитися на неї здалеку.
Після обіду Люба, Кость і Сашко почали збиратися додому. Відчуваючи близьку розлуку, Хома занепав духом.
А потім прийшло й прощання. Приїхала машина за дітьми і вченими.
Розділ 24
Женька побачив здоровенного жовтого джмеля, який привів хлопця до джмелячого гнізда. От удача! Женька витяг кишеньковий ножик і, не хапаючись, зайнявся гірничими роботами по видобуванню підземних солодких багатств. За цією роботою і застав його Явтух. Джміль вжалив Явтуха в губу. Явтух з'їв його. А Женька, про що б не починав думати, все у нього сходило на цукерки.
А в цей час Люся сиділа на пагорбку, перебирала квіти, поки не згадала про Пилипа. Аж тут з кущів вискочили Пилип і Хома. Вони хотіли показати щось цікаве. Привели хлопці її до самого підніжжя Кам'яної гори, тільки не з того боку, де гніздо з осами, а від річки. Під могилою Люся побачила величезну авіаційну вирву. Вирва ця до самого дна заросла бур'яном. На дні вирви земля була покопирсана. Там Пилип запхав руку у ямку і витягнув людський череп з діркою в лобі, з покаліченими щелепами. Хлопці, як і Люся, дивилися на череп з ляком. Нарешті Пилип сказав, що там не череп був, а коробка, і в тій коробці блиснув діамант. Хома підтвердив.
Люся стояла настрашена і не знала що їй робити і думати. Спочатку їй здалося, що це хлопці так жорстоко пожартували з неї, але коли глянула на вкрай спантеличеного Пилипа, на вкрай розгубленого чесного і завжди щирого Хому, завагалася.
Хома взяв у Пилипа з рук його археологічного ножа і почав копати.
Тим часом чутка про знайдений череп вже облетіла всю експедицію, і на місце події один по одному почали збігатися хлопці. Всі хотіли побачити череп. Тимофій стояв осторонь і мовчав.
Пилип ще копирсався в землі і раптом витягнув ту саму коробку, котру хотів подарувати Люсі. Все, що було в коробці, Куприк висипав на свою смугасту матроську майку, знявши її для такої нагоди. Всі стояли, тісно збившись, навколо. Наперед вийшов Тимофій, дивився на знахідку, і очі його взялись дивним блиском.
Люся поглянула на Пилипа приязно і ще й сказала тихенько, щоб ніхто не почув: "Не треба сердитися на мене, Пилипе. Тільки ніколи не ховай секретів од мене".
Куприк лічив скарб, а Женька все записував у журнал. В коробці було сховано золоті портсигари, золоті годинники, золоті персні, золоті ланцюжки, золоті медальйони. Крім цього, серед скарбу Куприк знайшов жіночу окрасу для голови. Передню частину її прикрашав великий камінь у золотій оправі. Камінь припав пилом, та тільки Куприк тернув його об труси – він увесь засвітився. Пилип подумав, що це діамант. Люся почепила прикрасу на голову.
Тимофій мовчав, а потім обурювався, що теж хоче шукати скарби.
Коли між скарбами знайшли обрубаний палець, Люся уявила картину, як фашистські грабіжники ходять з хати в хату і тягнуть, що можуть. Певне, це ж саме подумала й Оля. Вона зняла з голови окрасу, яку теж приміряла.
Потьмянів скарб і в очах у Пилипа. Хома теж зрозумів, що це все крадене. Дівчата сказали Григорію Савичу, що треба все закопати назад. А вчитель сказав, що це народне добро і його треба повернути.
Скарб перенесли в табір. Поставили в кошик, а цей кошик разом з другим кошиком перекинули Явтухові через спину та й рушили до села Рудного, щоб там заночувати.
Розділ 25
Золота знахідка не давала Тимофієві спокою. Тимофій хотів, щоб це золото належало йому.
Ще більше захоплювала Тимофія інша думка: золото можна десь продати й накупити цукерок, ножа, нову майку, кепку, футбольного м'яча.
Коли до Рудного залишилося не більше десяти кілометрів, почало збиратися на дощ. Експедиція спустилася у затишок степової балки. Тут і вирішили отаборитися. Майже встигли поїсти, і почалася злива. В палатці було тісненько, зате весело.
Тимофій раптом підхопився і злякано крикнув: "Гадюка!". Всі враз заметушилися, Пилип злякався найменше. Він вийшов з палатки і побачив, що вода залила всю балку і тепер добиралася майже до палаток. Вчитель сказав піднести палатки і перенести в інше місце.
Розділ 26
Отак і вирушили. Попереду з ліхтариком у руці йшов Григорій Савич. За ним сунулися, як страховища, обидві палатки, під якими миготіли ноги з високо підкачаними холошами.
Куприк нічого нікому не говорив, а тільки, коли гатило зверху і сяяла блискавиця, пильно зиркав на свої ноги – придивлявся, чи не почали видовжуватися.
Тимофій весь час думав про золото.