Виявляється, треба пройти крізь Сонячну Браму. Там, у сусідньому гіперпросторі, кружляє Планета Квітів.
Рон, Ліна і Славко були дуже здивовані, коли дізналися від квітів, що Сонце – не куля, а отвір у вакуумі в інший світ. Туди без упину засмоктується космічна матерія їхнього світу, звідти – матерія іншого світу – антиречовина, і в місці зіткнення твориться плазмовий вихор – Сонце. За отвором Сонця є інший простір, такий же безконечний. Він ніби є дзеркальним відображенням цього світу. Там Планета Квітів.
Друзям страшно було летіти крізь Сонце, але врятовані квіти пообіцяли своїм визволителям спорудити надійний захист довкола корабля і пристрій, який змінить знак заряду при переході в інший світ. "Ми пройдемо Сонячним Шляхом, – твердо запевнив Рон. – Назад не вернемось, доки не відшукаємо Планети Квітів".
ВОГНИСТА БРАМА
Коли вже все було готове і корабель піднявся над планетою, Рон пильно глянув на своїх друзів і спитав, чи не передумали. Але вертатися не хотів ніхто.
Корабель, ніби срібна сльозина, впав у розпалену пащу полум'яного світила. Діти обнялися, з острахом дивилися вперед, знаючи, що вони лише пасивні спостерігачі. Минали тривожні хвилини. Пломеніли за стінами корабля вихори плазми. Здавалося, що час розтягнувся, тече повільно. І ось зненацька стіна вогню розійшлася, рожева корона охопила ясно-блакитний простір, попереду привітно пломеніли ніжні світила, а Сонце лишалося позаду – кипляче, гнівне, переможене.
Друзі пробилися в інший простір. Тут космос був блакитний, а не чорний. Рон наказав кораблю шукати Планету Квітів.
ПРОБУДЖЕННЯ КАЗКИ
Планета пливла під кораблем порожня й непривітна. Зеленкувате Сонце освітлювало похмурі гори, велетенські замерзлі моря, вкриті кригою ріки, неосяжні рівнини, застелені снігом. Ніде ні душі. Нема дерев. Нема живих істот. Друзі здивувалися. Вони вийшли на планету через люк. Тут було повітря, можна було вільно дихати. Сніг холодно блищав під Сонцем. Славко ступив кілька кроків, печально оглянув далекий обрій. "Нанті, кохана квітко, – сумовито промовив він. – Якби ти могла почути, то ти б прилетіла. Нанті, моя казкова, де ти? Ми знайшли Край Казки, ми прилетіли!"
Враз щось сталося. Ніби забриніла струна. Блакитне крило майнуло над світом. Засміялося Сонце. У просторі прокотилася ніжна мелодія пісні. Ліна заплакала.
Сніг почав танути. Та під ним не було води. Він щезав безслідно. З-під нього прокльовувалися розмаїті пуп'янки квітів, рослин. На обрії встала синя стіна дерев, повітря налилося блакитною імлою, стало тепло. Розкрилися барвисті пелюстки квіток, затріпотіли на вітрі крильцями, піднялися вгору. Почулася гучна музика, почулися слова: "Казка повернулася! Казка воскресла! Браття, прокидайтеся! Казка воскресла!"
Хвиля щастя захлюпнула шукачів. Вони стояли приголомшені, здивовані, безмовні. Перед ними діялося чудо казки. І вони були його учасниками, творцями.
Славко побачив Нанті. Велика ніжно-блакитна квітка з трьома пелюстками сіла Славкові на плече, дзвінко засміялася. Розкрилися золотаві тичинки, глибоке мудре око зазирнуло в обличчя хлопця. "Наша легенда правду сказала, – ніжно озвалася квітка. – Хлопець та дівчинка Землі пробудять Край Казки. Ти – син казкового народу, Славку! Наша планета шле вам свою ніжність і любов…"
ЗАВЕРШЕННЯ
Корабель повертався на Землю. Срібний диск сів на краю лісу. Славко з Ліною вийшли на рідну землю, жадібно вдихнули повітря, напоєне запахом хвої і осінніх луків.
Позаду них з'явилася постать Рона. Він попрощався з новими друзями, пообіцявши приходити на допомогу, коли буде потрібно. Сріблиста чечевиця піднялася вгору і пропала в небі.
Діти взялися за руки, пішли туди, де видно було червону покрівлю рідної школи. Славко прислухався до неспокійного стукоту серця. Воно співало, раділо, обзивалося: "Земле! Ми повернулися! Ми знову з тобою, ми знову пригортаємося до твого чарівного лона. Прекрасні гості незабаром прийдуть до тебе. Очі квіток заглянуть у душу твою. Хочеш, Земле, стати планетою збратаних людей і квітів? Хочеш?"
Стислий переказ по частинах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу