То водяний бугай. Невеличкий ваш рух, і бугай зникає.
Сходить сонце. Розтанув туман... Раптом крякуха кахкає. Високо-високо проплив над озером табун крижнів... Не приземлив його крякушин крик-заклик; помчав далі... А крякуха тріпонула крильцями і попливла... в очерет: одв'язалась! Прощай, крякухо! Перший раз не поталанило! А Іван Кирилович (чия крякуха) дуже пильно просив та наказував дивитися, щоб не одв'язалася.
Та не завжди крякуха розв'язується... То в новака-крякушника так іноді буває... А як нормально: крякуха плаває, хлюпощеться, покахкує... І раптом лиска випливла з очерету. Обережненько, тихесенько колупаючись у рясці, лиска пливе до крякухи...
На крякушин крик-заклик по-різному реагують пролітні зграйки качині й поодинокі дикі вутята. Ось летить зграя чирят, їх дванадцятеро. Вони уважно дивляться, потім сідають. Але падають далеченько від крякухи, врозбрід, не купою. Впали і хвилинку сидять, мов опудала, нерухомі... А потім уже поволеньки починають одне до одного підпливати, наближаючись до крякухи... Ви не ворушитесь, чекаєте, коли вони опливуться докупи, щоб одним пострілом звалити, ну, як не всі дванадцять, то принаймні хоч трохи менше...
А то – сидите ви, замислившись, а біля крякухи уже трійко плаває... Коли вони прилетіли, як вони опинилися біля крякухи – ви тільки плечима знизуєте. Ви цілитесь у першого крижня, що ближче до вас, з надією, що зачепите й другого за ним... А знаєте, як цілитись у сидячу качку? Не в неї безпосередньо треба націлятись, а під неї. Бах! – перший крижень закрутився на місці і раптом поринає, другий з криком зривається і летить на вас. Цього ви б'єте вльот... І уявіть собі – падає і цей... Тим часом виринає перший. Гордістю так і пашить від вас! От якби побачили ті, що завжди запитують вас, бачачи качки на ваших тороках: "Чи дорогі тепер качки?"
Та що там говорити: полювання з крякухою дуже добутливе, спокійне полювання, особливо для мисливців, котрі вже в літах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато... Тільки не захоплюйтесь дуже... Убили десятків чотири або п'ять і йдіть собі додому...
ІV
Дід Лука кріпкий був узагалі мисливець, а ще кріпший крякушник. І крякухи в нього були такі, як ні в кого в світі. Дід розповідав, як одного разу біля його крякухи сіла сила-силенна крижня. Може, тисяча, може, дві, може, п'ять тисяч! Дід вистрелив (він завжди казав "попхнув") з обох стволів разом! Під'їхав човном, підбирає. Одна, дві, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять... П'ятнадцята... на вірьовочці. Крякуху вбив! Ох же ж і крякуха була! Одна в світі!
ЛЕБІДЬ
І
Розчудесні місця на річці Північний Донець. На річку треба добиратися з Харкова. Поїздом доїдете до Змієва, тут візьмете човна й попливете за течією Північним Дінцем... Потихесеньку ви допливете аж до Коропового хутора.
Наближаючись до Коропового хутора, Північний Донець ширшає і глибшає. Далі острівець невеличкий на вашій путі буде. А на тому острові під розлогою, старою, дуплястою вербою курінь побачите. Гонів за п'ять уже пором буде, щоб з лівого берега на правий переправитися. А на правім березі величенька серед лісу галявина, де й розлігся Коропів хутір. Ах, який чудесний Коропів хутір!
ІІ
На цей раз у Коропів хутір ви не пливіть, а правуйте човна до отого зеленого-зеленого острівця. На березі біля куреня дід Кирило Іванович Дудка сидить. У солом'яному брилі й босий... Він розповідає, що короп порвав і поплутав йому снасть. Помовчавши трохи, Кирило Іванович починає розповідати, що той короп був кілограмів на двадцять! Вам краще повірити Кирилові Івановичу, щоб його не розгнівати, бо не розкаже вам, як він позатої весни на Лиманському озері лебедя стріляв... Кирило Іванович дуже неохоче про того лебедя розповідає, додаючи: "А все той гемонський Васько! Якби не він, був би лебідь мій..."
ІІІ
Від Дінця, кілометрів із дванадцять, є село Лиман, і озеро Лиман. Озеро чудесне. На ньому колгоспники силу качок свійських і гусей розплоджують у природних умовах. А які там карасі!.. Ближче до села є ще озеро Чайки. А між тими озерами такий собі перешийок. Позатої весни, надвечір, прилітає Васько, онук дідів, і каже: "Діду-у-у! На Лимані два лебеді сіло! Їй-бо, правда! Швидше, а то полетять!"
Дід за рушницю та туди. Васько за ним. Хлопчик обіцяє, що з Федьком нажене лебедів на діда. Дід прибіг, сів в ямці, прикрився бур'яном, звів курки, чекає... Хлоп'ята забрели та потихеньку до лебедів підходили. Згодом лебеді полетіли прямо на діда. Він бере одного на мушку. Вистрелив, але пострілу нема. Дід впав у ямку і за чуба себе вхопив! Підбігають Васько з Федьком. Дивляться, а рушниця без набоїв! Не заряджена! Так отаке буває! Раз у житті довелося дідові лебедя стріляти, і забув рушницю зарядити! А все той Васько гемонський. "Швидше, – кричить, – швидше!" От тобі й швидше!
ІV
Ви не смійтеся з діда Кирила, бо він розсердиться... Але запитайте: це було весною, а чи дозволено весною полювання? "То ж бо й є, що не дозволено! Так хіба ж отямишся, коли Васько, як навіжений, кричить: "Швидше, діду, бо лебеді сіли!", — каже дід.
Цієї весни знову сідали тут лебеді, але тепер Васько юннат, оберігає птицю. Такий завзятий, що як побачить когось із ружжом у заборонений час, – зразу до сільради! Та ще й дідові навесні наказує ховати рушницю.
Дід потім ще додав потихеньку: "Та воно, може, й краще, що тоді ружжо не "спалило", мав би я мороку, що навесні лебедя встрелив".
КОРОП
І
Чудесний мішаний ліс. Серед лісу ставок. Ліворуч над ставком – гребля, а праворуч – луки прослалися. У тому ставку отакенні коропи живуть. Голову колгоспу, що йому належить той чудесний ставок, ми знайшли на степу, біля комбайна, що якраз домолочував великий лан озимої пшениці. Він дозволив порибалити, бо був в гуморі. Рвонулись ми завзято до ставка.
ІІ
Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп? Коли не переживали, обов'язково переживіть, а коли переживали, вам закортить цей момент пережити ще раз!
Уявіть собі таку картину: сидите ви над ставком рано-вранці, благословляється на світ. В руках у вас вудочка. Ліска у вас кріпка, гачок у вас сталевий, загартований, міцний. На гачку – зварена картопля. Ви дивитесь на поплавок так, як навіть, коли були женихом, не дивилися в голубі великі-великі очі своєї коханої... І раптом поплавок – сіп! Ви за вудку – підсікли. І почуваєте, що в руках у вас щось тріпоче! І бачите, що ліска ваша натяглася, а вудлище тремтить! Єсть! Він, короп! Ведете його до берега... Ще – крок, і він на березі... Раптом – ррраз! Лясь! Ви – смик! – гачок порожній, а короп, на мить отетерілий, ще стоїть перед вами... Які хвилини!..
Взагалі коропа в даному разі у вас нема: зірвався. Що робити? Були такі випадки, що рибалка стрибав у воду, щоб ухопити коропа руками. Даремно! Спокійніші рибалки в такий момент вигукують щось, залежно від темпераменту, і наживляють на гачок свіжу картоплю. Закидають знову і сердито сопуть.
А коли короп не зірвався, а його привезено додому, замариновано, чи зафаршировано, чи просто засмажено, ви закусюєте та й розповідаєте: "От як ухопило! От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити..."
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
СОМ
Ви були коли-небудь на річці Осколі, що тече Харківщиною у річку Північний Донець? Не були? Побувайте!
На заплаві Осколу, поміж очеретами та верболозом, сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах! А скільки там водяних лілій! Дівчатка, було, сідають на човника та водяні лілії збирають.
А скільки там диких качок! Як, бува, пощастить вам у тих місцях побувати навесні чи влітку, сідайте ви на човна-довбанку і пливіть єриком тихо-тихо. Тоді побачите чирят. А далі – он пробирається качка-крижень з криженятами... А болотяних курочок! На озерце не випливайте, а зупиніться біля нього і дивіться. Обов'язково побачите або білолобу лиску з лисенятами, або виводки чирят, крижнів, широконосок...
* * *
Тихо, тихо Оскіл воду несе... Якраз проти радгоспу річище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста. Трохи ліворуч – велика ковбаня, ціле просто урвище під зверху тихою водою. Дід Панько розповідав, що там під водою дна не дістати. І купатися там не можна, бо вода затягує. Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, господи, й помилуй! Ще за панів було, як дід бачив, що сом гусака з'їв. І вирішив дід з паном сома зловити. Коваль зробив величезного гака. На нього вчепили гусака чи гуску. Гака прив'язали на два зв'язані налигачі, прип'яли до осокора та пізно ввечері й закинули в Оскіл, бо соми полюють за здобиччю вночі.
Сидів Панько з паном, чекав. Коли це я-а-ак смиконе! А пан налигача не пускає, а Панько пана держить. Сома таки витягли. Вчотирьох несли додому! Пудів на п'ять, як не більше! Розчинили, а всередині в ньому залишки панового мисливського собаки Джоя. Пан уже з'їв сома, коли довідався, де був Джой. Було тоді всім від пана, але було й панові гикоти та нудоти.
Коли ми питали, чи дід не бреше, що сом собаку з'їв, дід сказав, що у книзі Сабанєєва написано, що в Уфимській губернії сом проковтнув ведмедя, який перепливав річку.
* * *
Сом дуже сильна риба, могутня. Одного разу розповідав мені один рибалка, як стояв на човні з вудками на Дніпрі. Раптом серединою Дніпра мчить проти води човен, і чути одчайдушний крик: "Рятуйте! Рятуйте!" На човні переляканий дідок, однією рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж у воду з човна звісилася. Виявилося, що це сом тягнув човна аж з-під Канева. Рибалка з дідом таки витягли того сома на берег. А в діда рука була шворкою ніби аж перерізана у зап'ясті, пальці пухлі та сині-сині... А сом був, як човен завбільшки... Сильна, як бачите, риба сом.
* * *
Сом – риба осіла. Живе в якійсь одній ковбані і майже ніколи її не кидає. Дорослий сом. Молоді соменки й соменята – ті меткіші, вони бродять по всій річці, на чужі "вулиці" запливають. Соми їдять рибу, жаб, каченят, гусят... Найкраще ловиться сом теплими літніми місяцями, вночі.