Але барон фон Ґутентаґ сподівався, що Пинтя таки покаже характер. Комендант залишився в замку, привівши гарнізон до повної бойової готовності.
Трьох сестриць вивели на ешафот. До означеного Пинтею часу залишалося п'ять хвилин. Глашатай почав читати звинувачення. Нарешті кат підвів сестриць до шибениці, натягаючи кожній зашморг. Останнім бажанням бабусь було покурити. З натовпу передали три люльки. Бабці, стоячи на ослінчиках із зашморгами на шиях, на прощання задиміли.
Аж тут годинник на ратуші став вибивати дванадцяту годину. Барон кивнув головою, і сотні вояків відразу звели курки, роздивляючись довкола.
Раптом з гори Чебрин, яка здіймалася над Хустом, пролунав гучний постріл. Там стояв Пинтя біля гармати. Усі відразу загули, вдивляючись у близьку вершину. Поруч із Пинтею сидів чорний кудлатий пес, а двоє розбійників чимось набивали гармату. Барон кричав до Смоляка, щоб брав гусарів і вів на Пинтю. Пинтя підніс смолоскипа до гармати і раптом щось вдруге бухнуло так, що здригнулася земля під ногами. На Хустському замку коїлося щось страшне. Він був оповитий вогнем та чорним димом. Пинтя вцілив у порохову вежу!
Пинтя підняв догори запалений смолоскип, попереджаючи про третій постріл. Юрба кричала відпускати бабць.
Барон скочив на коня і пустився учвал з площі. Кажуть, що зупинився він аж через три дні у Відні. Ледве живий, але все ще сповнений люті і лайок. Вояки, бачачи втечу начальства, порозбрідалися хто куди.
Зубаня, Глуханя та Сліпаня відразу стали народними героїнями. А натовп, озброєний палицями та кілками, посунув нагору до замку, туди, де біле простирадло сповіщало про падіння неприступної твердині.
На все це згори дивився Пинтя, гладячи вірного пса Люципера. Циган та поранений гусар Юра від душі сміялися, спостерігаючи за панікою у місті. Незабаром до них мала приєднатися й решта ватаги – старий Доманич, Іван Качулка, Гатала, Шпінька, Графинчик, Митро Сливовиця і нарешті Кривий Пелех. Хлопці справно виконали роботу, і тепер усіх чекала гостина у Моті Лейбуса. Адже дві ночі опришки не спали, носячи порох таємним ходом під замок. Аби о дванадцятій годині підірвати порохову вежу, а з нею і всі надії барона фон Ґутентаґа.
І нарік Пинтю за се діло народ тричі славним. Бо він єдиний утік з Хустської темниці. Бо зруйнував замок дерев'яною гарматою. Бо змусив капітулювати твердиню, яка ще ніколи нікому не піддавалася. І склали люди про Пинтю не одну пісню та думу. Аби у віках зберегти се ім'я для нащадків.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.