А для мене це було б найбільшим святом у житті. Я певен, що ми там з нею порозумілися б... А тепер через тебе, мала рятівнице, все ускладнилося і як кінчиться, не знаю!".
Розділ 18
Агроном Хрисанф Іванович ще вчора порадив Сашкові і Костеві залишити на насіння найбільші і найкращі огірки. Їх лежало навколо багато, одного Кость назвав Кабаном. Сашко свого теж хотів назвати Кабаном, мало не побилися, добре, що прийшла Люба і сказала, що можна назвати й Лутом. Бо люди часто кажуть: "Здоровий, як лут!"
Отак і з'явилися на світ Кабан і Лут. Їх поява примирила приятелів, і вони враз забули про сутичку і почали весело допомагати Любі збирати огірки і односити їх на воза.
Кость запитав, чому Люба смачненького не принесла. Бо вони їй за смачненьке крем'яхів нароблять з дикого скла. При згадці про крем'яхи очі у Люби заблискотіли.
Хлопці щодня мандрували. Спочатку освоїли вони першу базу, розташовану серед великої піщаної пустині за Петровим байраком з березовою оазою посередині і з великим кам'яним лобом у тій оазі. Згодом просунулися далі на північ, де граніти Українського кристалічного щита виходили на денне світло.
По дорозі на другу базу з хлопцями сталися деякі пригоди, про котрі варто розповісти. По-перше, їм пощастило покурити. Курили вони й раніше, але або листяну потерть з чорнобилю, або смердючі бички, від одного духу яких у них наморочилося в голові. А тепер зустрічний дядько Гарасимчук, що всіх фотографував, почастував їх справжніми цигарками "Біломорканал". Фотограф сказав, що чув, що на річці на скелястому березі стоїть кам'яна могила, на тій могилі столітня сосна росте, на тій сосні кіб'яче гніздо, в кіб'ячому гнізді четверо кіб'ят. Він, видно знав, як вразити Сашка, а ще Костя. Хлопці знали, що тепер уже там не сосна, а осокор виріс. А гніздо все одно є, і кіб'ята є, а підступити не можна: навколо терник, а в тернику – оси.
Друга пригода була не така, як перша. Від цигарки Сашкові добре заканудило. Та й Костеві теж. Тому Сашко сів спочатку на кущ дерези, потім, не знаючи що там є, на їжака. Їжак проколов труси Сашка наскрізь і, справившись з цим завданням, почав колоти далі. А далі ж було Сашкове живе, біле тіло! Ох же і підскочив Сашко! Ох же і скрикнув!
І кожен хлопець знає, що курити не можна, а курить. Свідомо люди роблять себе слабаками. У Костя й Сашка почала прокидатися совість. У Сашка розбудили її їжакові колючки, а в Костя нестерпний головний біль.
Хлопці пообіцяли собі, що більше курити не будуть.
Тут на стежку вискочив Білан з дрохвичем у зубах. Здобич свою вовкодав поклав Костеві до ніг.
На базі хлопці почали патрати дрохвича і, поки це робили, вирішили не печеню з дрохвича смажити, а зварити з ним куліш. Поки зварився куліш, хлопці наїлися хліба.
Напившись на річці води, приятелі закутали кашу у ватник і засунули в самісінький куток печери, в котрій ночували, і прикрили рядниною зверху. А самі хлопці майнули в гори і зникли серед нагромаджень гранітних брил.
Розділ 19
Вранці експедиція пила найкращий чай за всю подорож. До чаю не було заварки, і заварили снопочок дикої м'яти.
Люся поклала на скатертину по одному аварійному сухарю і по подушечці – у Куприка знайшлися. Куприк свою віддав Женьці. Женька мало і рідко їв цукерки, а він дуже любив усе солодке. Тепер Женька вважав Куприка найкращим другом. Він запропонував помінятися рюкзаками.
Хоч клуночок у морського вовка і був тугенький, так Женька ж проти Куприка був велетнем. У Женьки були сильні м'язи. Куприк, почувши Женьчину пропозицію, якось завагався. Женька накинув на плечі Куприкові свій клунок, на себе натяг Куприків, пошитий з лантушини. Женьці було приємно нести Куприків клуночок.
Зібралися, поправили рюкзаки за плечима й пішли.
Женька був хлопець загартований, але нести Куприків рюкзак ставало тяжче і тяжче. А на привалі Григорій Савич підійшов до Женька і сказав показати, що у рюкзаку. Куприк розв'язав свій рюкзак і почав викладати з нього все, що там було. Спочатку ішов законний багаж: штани, сорочка, черевики, електричний ліхтарик, запальнички, сірники. Потім з лівого боку він витяг здоровенну торбинку, так туго зав'язану, що боки її аж лисніли проти сонечка. В торбі був пісок.
Женька і рота роззявив. Так от звідки Куприк бере свою силу і спритність! Тимофій, котрому на деякий час довелося прикусити, язика, вирішив взяти реванш. Він сказав Куприкові, що той все одно низький. Оля теж це підтвердила, бо не забула Куприкової розповіді про Пилипа й Хому .
Куприкові так хотілося підрости, що кінець кінцем він спробував би підставити ноги не тільки під дощ, а й під сніг.
Розділ 20
Але повернемось назад. Який не був сніданок, але це був сніданок. А буває в житті, немає не тільки чогось їсти, а й пити. Пилип сказав, що ніколи не пробував, щоб цілий день нічого не їсти і не пити. Хома теж.
Через дві години сонце стало майже над головами. Розігріті скелі й каміння дихали спекою. Зелень посіріла, листочки поскручувалися. Не було й вітру. Мандрівники намагалися, де можна було, йти по траві, бо камінь був гарячий.
Григорій Савич звелів промочити горло. Хома і Пилип не пили. Вони йшли і розмовляли. Хома почорнів, очі його глибоко поховалися у вічниці і палахкотіли напруженим гарячковим блиском. Пилип теж потемнів, став якийсь менший і не такий шовковистий. Від безводдя в роті у них попересихало, язик був шорсткий.
Люся помітила, що Пилип почорнів. Підійшла і спитала, чи вони з Хомою не хворі. Він же ж і язиком як слід не міг поворухнути! І з його вуст вихопилося сичання, шкварчання і якийсь присвист, дівчинці здалося, що Пилип перекривив її. Люся образилася.
А тепер ми спитаємо: а де ж ділися наші друзі Кость і Сашко? Де ділася Люба і що сталося з їхнім Біланом?
Люба вдень не могла мандрувати, бо допомагала матері. Біланові набридло крутитися біля нової бази, і він гайнув собі.
Що ж до Сашка й Костя, то вони сиділи в холодочку під скелями і займалися благородною справою вчених мінералогів. Лазячи між камінням, вони наткнулися на ціле звалище дикого скла і тепер ладналися робити з нього крем'яхи. Кость встиг підібрати крем'яхи – блакитний, зелений, рожевий, медово-вогнисто-жовтий. Всі вони були прозорі, просвічувалися красиво проти сонця, а зламані грані так блискотіли, що аж очі засліплювали.
Сашкові потрапила під руку дуже гарна грудка дикого скла – винно-жовто-червоняста на колір.
Озброївшись гранітними каменюками, приятелі молотили ними по тих вишуканих, благородних гранях, радо вигукували, коли уламочок, одірвавшись від цілості, високо підлітав вгору, викреслюючи діамантову траєкторію.
Втомившись і зробивши перепочинок, Кость сказав: "От коли б нас побачили новопшеничанські хлопці!". І тут на повороті стежки між скелями замигтіли людські постаті. Це були наші мандрівники.
Кость всіх пізнав. Сам виголосив чимало різних слів проти хлопців з новопшеничанської експедиції. А зараз все, що тоді говорив і думав Кость, десь ділося, вивітрилося, і в серці своєму він відчув лише почуття теплої приязні й захвату.
До Костя і Сашка підійшов Тимофій і пожалівся, що Куприк завів їх не знати куди, а всі ще й голодні. Немає нічого гидкішого на світі за ябеду, а Тимофій і почав саме з цього. Хлопці відразу подумали, що Тимофія, здорового, товстого, кашею з дрохвою не почастували б.
А тут і Білан, Сашків та Костів, мов із землі вийшов! Побачив, як іде ще один Білан. Молодий собака спочатку хотів напасти, але старший йшов за вчителем, був розумнішим і досвідченим. Потім вони зійшлися, облизали обережно один одного, погордо підвели голови і лягли поруч, мов висічені з білого мармуру.
Розділ 21
Кость і Сашко мало різнилися один від одного; тільки й одміни, що в Сашка навіть вії вицвіли, а Костя, навпаки, прикрашали вії чорні, як ніч. А Куприк звернув увагу на їхні хлоп'ячі труси – з поясами і з кишенями. Цей одяг був винаходом і гордістю новопшеничанської експедиції. Тому Кость швидко перевів розмову про труси на іншу тему. Кость подумав, що добре би було запалити ввечері велике багаття, посидіти, поговорити, дівчатка моли би спати в печері, хлопці – надворі.
Кость просив Куприка залишитися. Григорій Савич згодився і познайомився з Сашком і Костем. Сашко так гостро переживав зустріч з справжньою експедицією, що увесь час мовчав, тільки роздивлявся на гостей.
Експедиція склала своє спорядження на точку біля печери, і всі прискоком помчали до річки, навіть Білан і Явтух. Залишився тільки Куприк, бо чергував.
Кость розпитував Куприка про безмін, Сашко притягнув відро з кашею. Пилип з Хомою допленталися якось до табору, бо вже ледве йшли. Кость і Сашко дивилися на Пилипа й Хому з захватом, бо дізналися, що ті цілий день не пили.
Решта хлопців й дівчат уже з'їли дві порції каші. Подужали лише половину відра. На дні мав бути дрохвич, але Кость його там не знайшов. Тимофій назвав Костю і Сашка брехунами.
Люся, Оля і Люба сиділи на тому місці, де годину тому Кость і Сашко молотили гранітними каменюками дике скло. Скрізь блискотіли різнобарвні скалочки. На одній великій каменюці лежали готові крем'яхи. Вони дуже сподобались дівчатам. Люба взяла їх і подарувала Люсі і Олі на пам'ять про зустріч. Ні в Люсі, ні в Олі зроду не було таких крем'яхів.
Пилип і Хома згадали, що герої пили воду з чобота. Чоботів у них не було, тому пили із сандалій. Куприк теж спробував.
Розділ 22
Зникнення дрохвича з каші лишилося загадкою. Єдиною втіхою для Костя й Сашка була нагода порахуватися з Тимофієм. Вранці Білан Білосніжний зник із табору і незабаром повернувся, несучи в зубах неживого ховрашка. Ховрашка хлопці наказали віднести голодному Тимофію. Собака так і зробив.
Потім прийшов Хрисанф Іванович, доктор геологічних наук Володимир Данилович Остапчук і професор Павлусевич.
Майстерня, де Кость і Сашко виготовляли крем'яхи виглядала так: тічок під скелею, два камені, на котрих приятелі товкли дике скло, простір навколо каменів засипаний барвистими скалками, які переливалися всіма відтінками. Все це мерехтіло, сяяло, грало-жило життям багатим і красивим.
Доктор і професор дивилися на потовчене і потрощене дике скло і рота не могли розкрити. Професор раптом сказав: "Боже мій, боже мій, що ж вони наробили!".