Ворон застрелив Тасю, щоб не мучилась.
Чорний Ворон і Гриць заїхали до Лящевого хутора. Воронові сниться, що він вінчається з Тіною.
Хутір оточують червоні.
***
Рапорт командира удар групи, 19 серпня 1923 року: на хуторі застали двох бандитів. Один хотів застрелитись, але не змігши, кинувся у колодязь. Інший притворившись пораненим, втік.
Розділ п'ятий
Триста літ прожив чорний ворон, а такої мокрої осені не пам'ятав. Він сидів біля монастирського льоху, що стояв біля валу, був набагато старіший за обидві монастирські церкви, тому своє вже оджив. Дивно, як він досі не завалився.
***
Нас зосталося шестеро: Біжу, Ладим, Невіруючий Хома, Василинка, Ходя і я. Дощ усе лив і лив. Без Вовкулаки ніби утворилася за мною яма. Ладим і Невіруючий Хома поїхали на Донбас, а Василинку я відправив додому.
Біжу запропонував зробити наїзд. Ми захопили артільну олійню за селом. Взяли ячменю і круп.
Ми вирушили у Холодний Яр. Ходя стає кулеметником. Нас лишилося троє.
***
Дося пішла у монастир через Чорного Ворона. Вона чекала і готувалась до зими: збирала запаси для повстанців. Все це ховала у надійне місце, яке їй показав Божий чоловік Варфоломій. Бо у монастирському льоху було багато печер і підземних ходів. Були навіть розповіді, що ці печери ведуть далеко попід Холодний Яр аж до Жаботина.
У просторій печері було просторе капище, дзюркотіла вода. Варфоломій сказав, що джерело називається Сльоза Богородиці. Дося зробила все, аби в цій печері можна було перезимувати.
Однієї ночі ряба сексотка, "сестра Ольга", вислідила Досю. Жінки билися. Коли "сестра Ольга" уже цілилась в Досю, вилетів і залопотів крильми чорний ворон. Цього Досі було достатньо. Вона вбила сексотку. Труп затягла за вал і там у рову присипала землею.
***
Документ-рапорт, листопад 1923 року: в Мотрониному монастирі пропала безвісти секретна співробітниця. В Холодний Яр необхідно вислати отряд ББ.
***
Наприкінці листопада для нас настали чорні часи. Повернувшись до Холодного Яру, Біжу, Ходя і я осіли в печері під Великодньою горою і вже міркували, кому довірити на зиму наших виснажених коників. Зійшлися на тому, що прилаштуємо їх на Мельничанських хуторах.
Ходя не мав на кого полювати. Біжу поїхав на Мельничанські хутори по продукти. Люди по селах, які допомагали, не перевелися, але і не дуже були раді повстанцям. Ходя одного разу вбив ворону і ми разом з'їли її сиру, без солі.
Скрута змусила мене таки написати записку й покласти в дупло старої верби біля Великоднього озера. Там, де навесні цвіла азалія…
Увечері тривожно зафоркали наші коні. Під кущем, кроків за двадцять від мене, сидів величезний вовк. Сидів він на задніх лапах, білястим животом до мене, і сумно дивився темними вузькими очима в очі мої. Холодок пробіг у мене за коміром. "Це такий твій знак з того світу?" — пошепки спитав я.
Уночі я знов побачив сон. Залитий золотом храм і наше вінчання. Тільки холодно, дуже холодно було в тому храмі.
Мені ще нічого, а Тіна в тоненькій рожевій сукні. На підлогу падає перстень, але це вже мене не лякає.
Я знаю, що це сон.
Коли ми зустрілися з Досею, я найдужче зрадів сірникам. Відразу скрутив товсту цигарку, жадібно затягнувся. У мене так запаморочилося в голові, що спершу й не розібрав, про який льох вона говорить. Вона сказала, що за дверима лежатиме свічка. "Яка ж ти хороша…". Я ніжно її обняв.
***
Біля Мельничанських хуторів зловили повстанця. Його підвів замучений кінь. Біжу не встиг вистрелити в себе, і його скрутили.
Командир зведеного загону ББ Орлов вирішив розташувати загін у Мотронинському монастирі і звідти щодня виходити кількома групами на прочісування лісу.
Коли москалі зайняли монастир, матушка Рафаїла не сказала ні слова. Черниці сиділи в келіях тихо, як миші, боячись показати носа надвір.
Вони три дні нишпорили лісовими яругами, але не знайшли ніякого сліду.
Біжу мучили і він повів червоних в ліс. Коли у лісі почулося іржання. Біжу закричав: "Тікайте! Я зрад…". В нього вистрелили. За Ходею і Вороном кинулась погоня. Куля вдарила в коня Ході. Китаєць прикривав Чорного Ворона. Три кулі влучили у Ходю.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
***
Мудей вже у сутінках виніс Чорного Ворона до монастирського валу. Дося чекала там. Ворон передав їй коня і попросив доглянути. Із сідельної сакви дістав дві гранати "репанки".
Швидко піднявся на вал. Спустився до льоху. Підійшов до дверей, озирнувся. За ним уже бігли троє "червінців". Одного Ворон вбив і подався у льох. Там взяв свічку. Нагорі наростав тупіт. До льоху через пройму покотились дві гранати.
Те, що потім сталося, приголомшило старого ворона, котрий сидів на хресті Івано-Златоустівської церкви. Під землею пролунав такий вибух, що погребиця осіла, а потім провалилась під землю. Ворон відчув, що зупиняється його серце. Він впав і востаннє подивився на небо.
Від автора
Чекістські архіви за 1924 рік мовчать про отамана. Але за 1926 рік є скупа звістка, що банду Чорного Ворона ліквідовано 6 червня 1925 року.
Можливо, підірвавши вхід до печер, отаман зорієнтувався у лабіринтах Мотрониного монастиря і вибрався звідти на білий світ.
Залишилась легенда. 1964 року в село Товмач заїхав на таксі сивий чоловік. Зайшов на цвинтар. Кажуть, це був Чорний Ворон. В цей рік світ відзначав 150-ту річницю Шевченка.
Автор бачить Чорного Ворона в таксі з красивою сіроокою жінкою.
Як склалася доля інших?
Про отамана Веремія можна тільки здогадуватися. Швидше за все, його розстріляли в черкаському тюрподі.
Автор був на Ірдинських болотах, де жила сліпа Євдося. Там побачив, як цвіте понтійська азалія.
Ладим і Хома на Донбасі не прижилися. Веремієва мати і Танасиха померли з голоду 1933 року.
Дося вийшла заміж, народила сімох дітей, прожила дев'яносто років. У неї була фотографія з Чорним Вороном. Мудея запрягли у воза, але він здох від лишаїв.
Козубова Ярина народила хлопчика, але збожеволіла від туги за Козубом.
"Полковника Гамалія" розстріляли до двадцятої річниці Жовтневої революції в 1937 році.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.