Вона цілу ніч не спала, складала речі, читала книжку, хоч нічого не запам'ятала, потім довго стояла під холодним душем, читала старі листи. А зранку рушила до моря.
Зауваження письменника
(далі йде лист молодшого сина То-Ма-Кі, письменника Генрі)
Син написав лист пером, хоч звик до друкарської машинки. Генрі дає свої зауваги до батькових мемуарів. Синові тяжко сказати, до чого батько доведе будування свого корабля, а разом з ним героїв. Трикутник Сев, Богдан і редактор – рівнобічний і зараз тяжко сказати, кого обере Тайах. Син вважає, що зараз батько має у мемуарах два тижні часу, поки редактор і Богдан лікуються. Можна було б написати "Минуло два тижні", але, можливо, батько дасть розділ ще про щось.
Найбільше Генрі до вподоби корабельний журнал Професора. Журнал навіть надихнув сина написати вірш про корабель і паруси. Вірш син записує у лист. Вірш Генрі адресує батькові. Також згадує, що Майк, старший брат, написав пісню.
Син пише листа, коли батько спить. Генрі бачить перед собою батькове спокійне чоло, білу голову і покладені поверх ковдри руки, які хоче поцілувати.
Генрі згадує Майка, якого вважає схожим на петарду: балакучий, цікавий, футболіст, пілот. Тільки навіщо трощити стільці, палити книжки і топити Будду? Але Генрі гордий мати такого брата, як Майк.
Далі син говорить про море, згадує Вінцента Ван-Гога, голландського художника, який прожив лиш 37 років. Згадує картину художника "Кущі", на якій зображено море.
Генрі пропонує Майкові пісню "Пам'ятник", мелодії до якої ще не має.
Живе хай — веселий орел-капітан,
Що в морі й повітрі веде караван!
Та іншого треба поставить на скелі,
Про іншого знають нехай менестрелі…
Генрі не погоджуєть з братом, що острів Ява має лише гарний аеродром. Хай Майк залишить піраміди для інших, вони теж потрібні.
Син ще додає декілька зауваг до батькових мемуарів. Генрі подобається образ Богдана, його оптимізм. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити.
Образ дівчини вважає авантурним. Тайах тонко все відчуває, знає життя, зазнала жорстоких днів, і це її піднесло й підносить далі. Падає, піднімається, але вперто й сильно йде. Син гадає, що батько мимоволі зведе матроса і дівчину разом. І просить від імені читачів: у кінці твору не розводити пару.
Син закінчує лист словами: "Ти ворушишся вві сні, повертаєшся на бік, я знаю, що ти прокидаєшся. Через це кінчаю писати. Бувай".
XVII
Бриг спущено на воду. На ньому ми з Богданом ходимо по новій палубі, сидимо на стружках біля верстата. Над Містом стоїть захід.
На бриг перебіг із берега Сев. Він не помічав нас. Поки ми не крикнули.
Ми попросили Сева, чи не можна витягнути горіхової колодки, що лежить унизу. Богдан хотів зайнятися ділом: маючи під рукою кілька струментів, хотів попрацювати над майстром корабля. Це мала бути фігура, що стоїть під бугшпритом. Вона веде корабель, оберігає його від рифів і заспокоює хвилі.
Сев приніс колодку, бо ми були ще слабкі після поранень. Сев трохи обтесав її. Ми бачили, що працює він лівою рукою. Богдан попросив Сева підкотити рукава, що б було зручніше, але ми не встигли подивитися, бо Сев побіг.
Богдан береться різьбити колодку, адже на острові Пао часто цим займався. Прийшла Тайах, яку зустрів у Місті Сев і послав до нас. Богдан почав розказувати історію з острова Пао: на острові Пао хазяїном Богдана був малаєць – хижий і старий морський розбишака, який мав дружину і дочку. Богдан офіційно вважався за вартового біля краму (крам грабували з пароплава). У той час була війна і багато пароплавів вибирали інші дороги, поміж островами. Малаєць користався з того: вночі грабував пароплави і пускав їх на дно.
Одного вечора, здавши награбоване, Богдан шукав пригод. Натрапивши на маленьке судно, напали і капітан набив гулю хазяїнові-малайцеві. Доки малаєць приходив до тями, капітан вкрав зброю у безвухого китайця і втік. Малаєць був злий на китайця і вбив його і викинув за борт.
Увечері Богдан подався до Баджін – дочки малайця. Це була перша любов матроса. Богдан дуже хвилювався. Раптом Тайах перебила Богдана і сказала, що далі і так все ясно.
Богдан сказав, що можливо, вони цілувалися, бо пам'ятає не все ясно. А далі він пішов на судно за подарунком, що привіз дівчині. Проходячи по палубі, побачив вогник і затаївся за мачтою. Хтось підпалював корабель (на якому Богдан надіявся потрапити додому) і це був безвухий китаєць. Богдан почав битися з китайцем. Прибігла Баджін. Богдан вбив китайця, а дівчина погасила вогонь.
Після такої розповіді Тайах навіть відчула запах диму і пішла подивитися до трюму і кают. З берега прибігла до нас Поля, котра взнала від однієї людини, що в трюмі покладено спеціальний гніт, який, догорівши до сірників і клоччя, мусить запалити трюм. Ми побігли шукати і крізь щілину ми побачили глибоко під нами вогонь. Прибіг хазяїн трамбака і погасив вогонь. В трюмі стало темно, Тайах обійняла мене за шию і сказала, що хоче вийти звідси. Ми всі піщли на берег.
Богдан працював над горіховою колодою, з якої вилуплювалася червона дівчина, її обличчя нагадувало обличчя Баджін. Дівчина піднімала руки над головою, ніби пірнаючи під воду. Її гладеньке тіло оживало, груди набували пружності, дерев'яні стегна — принадності. Майстром корабля мала бути жінка. А на кораблі було порожньо: люди, збудувавши його, пішли геть. Все пахло живим деревом.
Під бугшпритом дівчина – бронзова Баджін. Вона вестиме корабель, підставляючи своє горіхове тіло всім вітрам.
XVIII
На закінченому кораблі мала бути перша ніч, коли тут ночуватимуть люди. На кораблі чекав на нас з Тайах Сев. Ми приготували вечерю та вино.
Я був у театрі та чекав на Тайах, яка після виступу перевдягалася і приймала душ. Дівчина зізналася, що сьогодні їй особливо млосно, щось її тривожить. Вона відчуває, що сьогодні щось трапиться. Я тримав у руках бронзового Будду і руки сильно тремтіли. Я відповів: "Я знаю, що буде, — збудеться мрія. Мачти засвистять, і гойднуться реї. Тільки прошу тебе – не забудь мене". І додав: "Між іншим, на тобі немає й клаптика одежі, а нам швидко вже йти".
Ми вийшли в темну ніч.
***
З берега ми переїхали до брига човном і вилізли по плетеній драбині. Проходячи коридором до каюти, де чекав нас Сев, ми зупинилися біля дверей до кухні: там сидів Богдан, стиха підспівуючи і чистячи картоплю. Ми пройшли тихо далі.
Каюту освітлювала одна свічка, що стояла в пляшці на столі. Я поставив біля пляшки й божка. Ми всі троє почували урочистість. Тихо роздяглися і сіли до столу. На столі стояла їжа і вино. Ми розломили хліб на три частини й посипали його сіллю. Сев налив усім вина. Тайах виголосила тост: "Я п'ю за страх перед неминучим. За той страх, що є ознакою людського виростання… Я п'ю за життя". Потім тост сказав ще Сев та я. Раптом Сев запитав Тайах, кого з нас двох вона обирає. Це розгнівало дівчину і вона сказала, що вибирає нас обох. Я сказав, що Тайах сидить тут, але не думає про нас. Тоді Сев вирішив ще й на сірниках погадати і запропонував Тайах витягнути сірник (він був цілим сірником, а я надломленим). Тайах витягнула цілий сірник. Дівчина встала і порощалася.
Двері каюти зачинилися за нею помалу і щільно. Ми зосталися біля столу з свічкою та божком.
***
Я відломив Будду від його трону. На стіл випало кілька речей: папір із значками, троє трісочок і зернятка рижу. Жодного камінчика. Ми уважно розглянули все, що знайшли. Риж – праця, їжа і продовження життя. Трісочки – вогонь, якого можна здобути тертям дерева об дерево. Папір – молитва. Свічка в пляшці догоріла до краю.
***
Ми рушили йти з каюти, бо там одразу стало так задушливо й тісно, що можна було задихнутися. Проходячи повз кухню, ми почули сміх дівчини і голосну мову Богдана, який щось розповідав.
Раптом я взяв Сева за руку й підвів його до світла. Він не заперечував, здивовано і запитливо поглядаючи на мене. Я зипитав, чи є у нього шрам. Але вже бачив, що тіло було гладеньке, аж до ліктя.
Нашу увагу відтягли на себе нові люди. Їх було двоє. Обережно вони перелізли через борт і опинилися на палубі. Це був отаман рибальської ватаги, якого ми побили за Полю. Вони думали, що на кораблі один Богдан. Не тямлячи себе від гніву, я ударив кулаком рибалку. З несподіванки вони обоє не захищалися. Та коли ми бігли, зачепилися і впали. Сева схватили і почали м'яти рибалки. Я з розпачу ухватив весло і замахнувся так, ніби хотів перебити рибалку надвоє. Весло зачепилося за ванту, ударилося об мачту, переломилося і розбило ліхтар.
Іншим шматком я таки вдарив того, на кого намірявся. Напомацки я став шукати в клубкові людей Сева. Він боровся з другим рибалкою. Знайшовши електричний ліхтар, з яким я прийшов на бриг, я обережно направив його на поле бою. Той, кого я ударив веслом, повз до борту, а другий боровся з Севом. Я дав першому цілковиту змогу втекти, поспішивши сам на поміч до Сева. Ми вдвох хутко втихомирили рибалку. Він став проситися, лежачи долі і спльовуючи кров з рота. Ми з Севом одійшли від нього, і я погасив ліхтарика. Рибалка втік.
З'явився Богдан і сказав, що згадав, як звали китайця – Сіо-Бан.
Богдан і хазяїн трамбака, що підпливав до нас, дорікали, що ліхтар знову не світить.
Ми сіли в човен хазяїна і відпливли. Коли відпливали, бачили як богдан чіпляє ліхтар. Біля нього була дівчина.
XIX
Сиве волосся до чогось зобов'язує. Я виконав це зобов'язання. Майк і Генрі одвідали мене на зламних точках мемуарів: коли осінь зустрічається вночі з зимою і коли весна переборює зиму. Мої сини як зима і весна. Старший – меткий і проворний. Молодший – неврівноважений, як весняна повінь. Його я чекаю побачити швидко з подругою, бо я відчуваю в його рядках жіночі впливи.
Тепер ранок. Крізь двері на балкон я бачу, як прокидається Місто. За бульварами видко порт, де снують щогли й димарі. Мені не хочеться вже почувати під собою хисткої палуби. Я зайшов до порту й кинув якір. Під моїми парусами виросли молоді кораблі – сини. Тепер хай вони роблять рейси по морях. Багате досвідом життя лежить переді мною, як мапа моєї Республіки.
Я ходжу по кімнаті, коли до мене стукає Генрі. Він заходить. Ми довго розмовляємо про все на світі. З Генрі – я люблю більше Майка, а з Майком – віддаю перевагу Генрі.