За першими літерами складників учителі (а потім і зоряні джури) й називали суміш кавою. От тільки навіщо Мишкові для того, щоб перейти з одного відсіку до іншого, повний термос із нею? Він міг придумати лише одне пояснення: усе пішло шкереберть, і адмірал просто на ходу змінює свої потаємні плани. На щастя, Верджил теж це збагнув. Він пішов до дверей.
Перш ніж за Фінлеєм закрилися двері, Мишко ще встиг побачити по той бік шлюзу такий самий замок зі щілиною. Усі ці кнопки з різнокольоровими миготливими вогниками мали збивати з пантелику, не більше. Єдиний спосіб засвідчити, що ти – розумна істота, полягав якраз у тому, щоб не реагувати на них, просто дати системі зчитати твої дані – для цього й були потрібні щілини. І саме тому люстерник готовий був відкрити замок навпомацки, хоч і не зміг би розгледіти колір кнопок.
Мімікроїд крикнув, коли Фінлей зник. Люстерник наказав адміралу кликати хлопця назад. Пан Оксеник навіть бровою не повів. Він сказав, що вони з Мишком будуть дотримуватися свого слова: Мишко зараз вирушить до Фараонового виходу, а адмірал виведе люстерника з бібліотеки. Замість відповіді люстерник навів на нього нейропаралізатор і сказав, що вони підуть за серцем "Горобця" всі разом: хлопець по дорозі підхопить візок із ягуаром, а крокодил от-от і сам отямиться. Поки адмірал брав на руки непритомного трубкозуба, Мишко потай увімкнув наплічник. Саме тоді ввічливий жіночий голос над їхніми головами повідомив, що відбувається від'єднання відсіку UE-80 від корабля. Мишко жбурнув трубкозуба на люстерника. Той вистрелив, але влучив не в адмірала, а у власну аватару.
Мишко злетів під стелю. Діяти треба було швидко. Люстерник знову вистрелив, але не потрапив у хлопця. Адмірал крикнув, щоб хлопець тікав, мишко мусив підкоритись. Він помчав геть між стелею та книжковими шафами. Хлопець налаштував фродик на прямий канал зв'язку з адміраловим, але зв'язок урвався. І от коли Мишко намагався перемкнутися на наступний канал, щось пішло не так. Фродик самостійно перестрибнув на іншу частоту, і знайомий голос Сашка Ненарока сказав, що вшився з медблоку й спробує витягти усіх звідти.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ. ЗВОРОТНІЙ ВІДЛІК
Ненарок говорив по фродику Мишкові і Фінлею про те, що відсік з бібліотекою от-от від'єднається. Це адмірал запустив процедуру від'єднання якраз перед тим, як іти до бібліотеки. За три хвилини мало відбутися повне від'єднання. Мишко опинився біля виходу. Ненарок розповів, що горила лягала у колиску і саме через неї люстерник під'єднувався до Грибниці. Ось звідки у колисці шерсть. А зараз ця горила десь біля Мишка.
Верджил тим часом мусив докладати зусиль і бігти, адже єдиний наплічник був у Мишка. Неборак розгледів стіну, в якій мав бути шлюз, але самого шлюзу не бачив, його затуляли інші шафи. І горили він теж досі не помітив. Верджил мусив почекати, доки відсік від'єднається. Інакше Неборака не можна було врятувати. Мишко мусив відволікти люстерникову аватару, вдягти скафандр, дочекатися, поки Верджил відкриє двері – бо вони вже заблоковані й зсередини їх не відкрити. Ну і потім разом із Фінлеєм летіти собі до "Горобця".
Поради Ненарока були продуманими й посутніми, але наплічник у Мишка був старий, як і скафандр Верджила. Раптом вискочила горила. Пролунав приглушений вибух – відсік остаточно від'єднався від корабля, зникала штучна сила тяжіння. Мишко через шлюз запитав Фінлея, чи той знайшов замок. Друг відповів, що відсік летить геть, і він теж полетів би, якби не магнітні підбори його чобіт. Хлопців розділяли одні двері, але замок не реагував на команди, навіть не розпізнавав фродик. Мишко розумів, що їх відстрілило від корабля, вони не під'єднані до його серця, тому замок нікого не розпізнає. Фінлей сказав, що десь має бути червона кнопка на випадок аварії.
Мишко долетів до РВ-шки і намагався відкрити дверцята. Горила летіла під стелею і наближалася. Хлопець відчинив дверцята. Яскраво-жовтий кафандр був там, хоч і дуже застарілий. Щоб одягти це жовтогаряче непорозуміння, Мишкові потрібно було хоча б хвилин десять.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ. ПЕРЕГОНИ В НЕВАГОМОСТІ
Мишко дещо придумав: закинув один із наплічникових пасків горилі на голову, а вже потім наказав фродику ввімкнути двигуни. Двигун спрацював, наплічник рвонув уперед і вгору, тягнучи горилу за собою. Верджил повідомив, що готовий відчинити двері, але Мишко сказав чекати, поки вдягне скафандр. Він на раз-два під'єднався фродиком до примітивної, але досі живої системи скафа. Хлопець вдягнувся. Верджил чекав, але горила знову наближалася, уже без наплічника. Мишко взяв зі скафандра линву, щоб пристебнути кінець до скоби на корпусі РВ-шки. Потім гукнув другові тиснути кнопку. Двері не відчинилися, хоча мали б. План не спрацював. Мишко натиснув кнопку на дозаторі линви, і та почала втягуватися назад. Мишка рвонуло до РВ-шки буквально за мить до того, як його мала схопити горила. Вона вчепилася в поруччя біля входу. Раптом двері винесло назовні, повітря почало стрімко витікати крізь отвір, горилу теж потягло назовні. Мишко хотів спробувати пробратися назад і з'ясувати, що сталося з адміралом. Та Верджил чомусь не відповідав, може, коли під тиском повітря двері вибило назовні, його зачепило ними, він ударився головою та знепритомнів.
Діяти треба було негайно. Мишко пристебнув на пояс аптечку з РВ-шки), розвернувся до виходу, готовий стрибнути в повітряну коловерть, – та й закляк. У отворі, тримаючись одною рукою за край, висіла горила... чи радше те, що колись нею було. Вона наче несла в собі зародки інших істот: тіло спотворилося, шкіра в одних місцях напнулася, в інших просіла – і з-під неї проглядали частини менших тварин. Мишка рвучко смикнуло назад: це спрацювала линва, пристебнута до дверцят РВ-шки... власне, тепер він летів просто на них. На них і на величезного крокодила. Цей пошкодив термос з кавою, але, на щастя, скафандр мав вбудований резервуар із розумною живицею. Завдяки їй розрив затягнувся. Та жодна живиця не відтворила б новий термос із кавою взамін відірваного крокодилом. Тим часом самого крокодила невпинно затягувало у вир. Нарешті, крокодила і горилу понесло геть. Тепер прохід був вільний, але без запасу кави Мишко мав хвилини дві-три. Він дав команду – і скаф відкинув скло шолома. Мишко зробив кілька глибоких вдихів-видихів, навпомацки пересвідчився, що живиця заклеїла розрив і поверхня загусла. Потім наказав скафу опустити й загерметизувати скло, відштовхнувся від РВ-шки й поплив назустріч коловерті.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ. КАВАЛЕРІЯ НА ГОРИЗОНТІ
Мишко устиг вхопитися за край отвору, линва тримала міцно й не дозволяла потоку виштовхнути Мишка назовні. Він мав час на те, щоб роззирнутися, знайти Верджила і зрозуміти, як бути далі.
Поверхня відсіку нагадувала морське дно, бо її густо вкривали свіжі пагони зоряниці. Всюди були мокриці, всіяні щупальцями жуки, крилаті кліщі, черепахи, змії. Люстерникове поріддя – точніше, він сам, розпорошений на десятки дрібних тіл. Люстерник морфував з горили в таких-от створінь, щоб мати змогу вижити на корпусі.
Фінлей висів неподалік від отвору. Він знехтував правилами безпеки: не принайтувався линвою до корпусу. Якби не випадковий дріт, що обмотався навколо його ноги, Верджила уже б не було. Мишко перемкнувся на загальний канал "Горобця". Спробував викликати хоч когось: пані Мерріл чи пана Воллгейма, або Алісу Шелдон, Ненарока, Росоховатського. Відсилав сигнал SOS. Раптом хтось сказав Мишкові, що його не чують, бо корабель дуже далеко. Це говорив Кавалерія – імп Верджилового скафа. Сам хлопець був уже хвилин десять як непритомний. Саме Кавалерія прив'язав Фінлея, коли він знепритомнів.
Мишко вернувся і взяв з РВ-шки наплічник, який вони могли використати як двигун, щоб летіти до корабля. Та дихальної суміші залишалося дуже мало. Мишко поспішив причепити наплічник собі на спину, якраз на місце, де був колись балон, підхопив Верджила, відштовхнувся й вони помчали до "Стріляного горобця".
Мишко попросив Кавалерію зв'язатися зі "Стріляним горобцем", та поки що це було неможливо. Імп підрахував, що враховуючи масу, потужність двигунів наплічника й орієнтовну відстань до "Горобця", це буде можливо за шість годин. Та лівий двигун вийде з ладу години за дві, правий може протриматися хвилин на тридцять довше. А години за дві з половиною запаси кисню вичерпаються. Шансів на порятунок було мало, тому Мишко почав говорити все те, що хотів передати спершу мамі з татом, потім бабусям і дідусям, Алісі та іншим однокласникам... Кавалерія ці слова записував. Потім хлопець попросив, щоб імп ввів його в анабіоз. Мишко відчував, що поступово провалюється в сон, аж раптом почувся голос Сашка.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ. ВЕЛИКЕ ПРИБИРАННЯ
Друзі підібрали Мишка і Верджила на човник, а тепер готувалися до десанту на UE-80. Аліса мусила залишитися на човнику, бо була капітаном, та й за Фінлеєм потрібно було доглянути. Мишко збирався разом з Ненароком та іншими на UE-80, щоб виловити усіх аватар. А ще хлопець надіявся знайти хоча б тіло адмірала. Сашко розповів Мишку, що коли люстерник зв'язався з пані Мерріл, вона перевела учнів на човник і збиралася віддати ключ від "серця" корабля, але спершу за допомогою колег знеструмила двигуни й вирубила всі котигорошкові вежі. Тоді б люстерник, захопивши "Горобець", не зміг одразу стартувати. І учнів в човнику теж не підбив. Щойно Сашко ізолював фродики Воллгейма і Ґолда, на човник прибіг Штерн і сказав, що обох негайно кличуть на капітанський місток. Вони лишилися самі – і одразу стартували.
За планом зоряні джури мали оточити відсік UE-80 зусібіч і почати відловлювати спершу тих аватар, що літали серед сміття по орбіті, а потім вже прочісувати весь цей ліс із дротів, зубців і гаків.
Учні використовували швабри і сітки, щоб зловити аватарів. Та кожен наступний, перетравлюючи попередників, ставав більшим. Добре, що поки аватара засвоює іншу таку ж, вона стає безпорадною. Ненарок нагадав, що після від'єднання, якщо не було подано відповідної команди, відсік автоматично знищується, тому треба було поспішати.
Весь цей час Мишко хотів хоча б спробувати пошукати адмірала.