Вона жалібно заплакала.
Друзі вирішили повернутися на Землю. Хлопець повів дівчинку до каюти. Вона знеможено сіла в крісло, а Славко наказав кораблю везти їх додому.
ПЛАНЕТА НЕСПОДІВАНОК
Славко незчувся, коли й заснув. Йому ввижалися краєвиди рідної планети. Та коли хлопець прокинувся, побачив сріблисті плакучі дерева, прозоро-бузкові озера, чудесні сферичні будівлі. Славко розбудив Ліну. Потім хлопець спитав корабель, де вони. "Ви-наказали-додому. Я-повернувся-додому. Це-планета-Ра. По-земному-Юпітер", — почули відповідь друзі. Після того, як друзі вийшли, корабель полетів на базу, щоб перепрограмуватися і поповнити енергію.
Діти стояли серед великої галявини, зарослої блакитно-бузковою травою. Тут і там зірками розквітали вогнисті квіти, знову зникали. Небо було якесь примарне, блідо-блакитне, а над головою мерехтів гігантський ніжно-рожевий диск Сонця. Діти згадали, що на Юпітері зовсім не такі умови. Невже корабель їм збрехав?
Славко і Ліна пішли шукати живих істот. На березі біля невеликого човника побачили справжню людину. Могутнє тіло незнайомця вилискувало райдужно під променями Сонця, воно було небачено гармонійне і прекрасне. Незнайомець був їм радий, але дуже поспішав на побачення. Він розігнав човника так сильно, що одірвався від поверхні озера і щез в імлистій далині. Друзі були вражені, бо незнайомець не розтуляв рота, а вони чули його слова. А коли з озера вилетіла риба та ще й заговорила, друзі зовсім здивувалися. Риба сказала, що тут, на планеті Ра, все інакше. Тут розмовляють і тварини, і люди, і риби, і птахи. Навіть деякі рослини і квіти. Рибина весело метнулася понад берегом, з розгону пірнула у воду і попливла.
ДРУГ
Діти ввійшли до блідо-блакитного будинку. В просторій сферичній залі біля стіни стояв середній на зріст хлопець, одягнений в зеленкуваті штанці вище колін і блакитну безрукавку. Він мав кучеряве ясно-фіолетове волосся і матово-бліде обличчя з рожевими вустами. Хлопець тримав у руках тонку трубочку, з неї пирскала цівка барвистого туману, лягала на стіну розмаїтими кольорами.
Славко і Ліна познайомилися з хлопцем, якого звали Рон. Виявилося, що хлопець не господар будинку. Він з Сонячної Спілки, третій сектор. Втік з уроків, створивши замість себе двійника – біокібера. А у цьому будинку вирішив зробити господарям подарунок – картину.
Рон здивувався, як друзі могли прибути з Землі. Славко розповів, що вони прибули на їхньому апараті. Славко і Ліна були голодні, тож Рон пригостив їх смачними червоними плодами. Від них прояснилася свідомість, щезла втома, в тілі попливла хвиля бадьорості. Рон дав друзям два райдужні костюмчики, які не горіли і не пропускали воду. За кілька хвилин Славко й Ліна набули святкового вигляду.
Славко, хвилюючись і збиваючись, розповів про все, починаючи з появи двох болідів над селом і кінчаючи прощанням з Нанті. Очі Рона темніли, сповнювалися глибокою серйозністю. Розповідь Славка вразила його, схвилювала до глибини душі.
Рон в дитинстві чув казки про Планету Квітів. А зараз вирішив запитати в Просторового Інформатора. Вони вийшли з будиночка. Рон підійшов до сріблистого дерева, прихилив до себе віть з рожевою квіткою. Тремтливі пелюстки її розгорнулися віялом. Рон попросив квітку зв'язатися з простором і запитав, чиє у Системі Сонця Планета Квітів. Він отримав відповідь, що Планета Квітів – перше від Сонця небесне тіло. Туди космольоти Ра навідувалися двічі, але дуже давно. Друзі побачили на екрані мешканця Планети Квітів – квітку, схожу на морську актинію. Тремтливі пелюстки ворушилися, ніби під вітром, мерехтіли іскрами.
Славко дивувався, що Рон запитував у квітки. "Будь-яке дерево чи квітка поєднані з простором. А в просторі зосереджена вся інформація нашої планети, записана в магнітному полі…", – пояснив Рон. Славко поросив Рона полетіти на Планету Квітів. Та проблемою було те, що планета знаходилася майже в обіймах Сонця. Нові друзі взяли в ангарі космоліт господаря будинку. Рон так хотів допомоги друзям, що не переживав, що взяв космоліт без дозволу. Діти сіли в корабель і поки летіли, Рон розповідав космоісторію своєї планети Ра.
КОСМОІСТОРІЯ РА
Життя на Ра виникло давно-давно, ще тоді, коли Сонце було блакитним гігантом. Ближні планети – Меркурій, Земля, Венера – були обпалені жахливими вогняними потоками. А Ра-Юпітер зігрівався вдосталь променями світила, мав безліч органічних форм, які швидко розвивалися і прийшли в своїй еволюції до мислячої істоти – людини.
Минали віки розвою. У космос вийшли кораблі. Та ось учені астрономи повідомили, що Сонце готується вибухнути. Після космічного вибуху Сонце мало стати жовтим карликом, його енергії вже не вистачило б для Ра. Планета повинна замерзнути, захолонути.
Так і сталося, як передбачили вчені. Настав критичний час. Сонце почало розширюватися, охоплювало все небо. Люди ховалися в глибини планети. Вихор змів з Ра все живе. Минув час. Вчені Ра вийшли на поверхню. Мертва планета була покрита густою імлистою атмосферою. Крига, запустіння, смерть. Сонця не видно було за величезними густими хмарами. Кораблі Ра вийшли в космос, запрацювали дослідники. Сонце стало маленьким, жовтим, воно вже не могло зігріти планету.
Почалися пошуки виходу. Вчені запропонували перебратися на Землю – її Сонце добре зігрівало. Інший проект передбачав довголітню перебудову клімату Ра. На це повинні були піти неймовірно великі ресурси, невтомна праця протягом століть, відмова від далеких польотів.
Частина людей вирішила переселитися на Землю, вони не вірили в майбутнє Ра. Їх не вмовляли. Один із супутників Ра було переведено на орбіту довкола Землі. Це Місяць. Він потрібен був для регулювання обертання Землі, для зміни клімату і ще для деяких експериментів. Переселенці мали все. А пізніше сталася катастрофа. В зв'язку з тим, що до Землі наблизилося таке велике тіло, як Місяць, на планеті почалися геологічні збурення, землетруси, опускання материків. Підземні поштовхи знищили культурні центри колоній. Потомки Ра втратили високу культуру, науку, зберегли тільки легенди про своє перебування в якомусь чарівному світі, який вони втратили.
Ра не могла їм допомогти. Планета була поглинута небувалою перебудовою. Минули віки, і люди вийшли з підземель. Сконцентрована енергія Сонця знову зігрівала Ра; так почалася нова прекрасна спіраль еволюції яка не скінчилася й досі. А Земля розвивалася незалежно. Там люди забули про своє походження, лише пізніше з мукою і стражданням почали наново відкривати те, що раніше знали предки.
"Але чому ви не з'явитеся відкрито? Чому не дасте нам свої знання?" – питав Славко. "Ми порушимо вашу волю. У вас тепер цілком інший шлях. Ви ніби незалежна сім'я. З'явимося відкрито ми – пошкодимо вашу еволюцію. Хтось захоче скористатися нашими винаходами для руйнації…" – пояснив Рон.
ВОГНЯНІ ВИХОРИ
Космоліт наближався до Меркурія, який був на шляху до Планети Квітів. Друзі побачили низькі розтріскані скелі, гігантські кратери. Вони сіли на вершині якогось вулкана. То тут, то там видно було спалахи червоних та багрово-вишневих вогнів. Вони звивалися тугими спіралями, спліталися докупи, знову розходилися. Рон пояснив, що це Вогняні вихори – жителі планети. Вчені з планети Ра вже з ними спілкувалися. Це дуже мудрі істоти. Тільки в них нема техніки, нема будівель. Вони пізнають світ через електромагнітне поле, через простір, безпосередньо.
Вихорі припали до стін корабля і привіталися через керівного робота. А потім розповіли Рону, Ліні і Славку, що Планета Квітів поневолена якимись напасниками. Раніше вона спілкувалася з Вогняними Вихорами, а тепер мовчить.
Друзі рушили далі. Корабель вихопився з гарячої атмосфери Меркурія і полетів на Планету Квітів. Діти не розуміли, чому Нанті і бабуся прилетіли за допомогою на Землю, бо могли звернутися до планети Ра. "Нанті казала, що їхня планета зв'язана з нашою казкою. Що лише серце, яке полюбить казку більше за своє життя, врятує Планету Квітів…" – сказав Славко.
ЧОРНІ ЇЖАКИ
Рон перевів космоліт на кругову орбіту довкола Планети Квітів. Друзі знайшли її вже на краю сонячної хромосфери. Невелика чорна куля швидко оберталася довкола осі, на ній не видно було ні гір, ні долин.
Корабель став невидимий, він описував спіралі над поверхнею Планети Квітів, ввімкнувши всі дослідні прилади. Після кількох обертів Рон звелів роботу показати на екранах збільшену проекцію того, що пощастило дослідити на планеті. Приголомшені мандрівники побачили лиховісне видовище. Жителі планети – квітоподібні медузи й актинії – спліталися у концентричні кільця, непорушно лежали під гарячим подихом Сонця. Вони були ліниві, байдужі і, здавалося, цілком знесилені. Та на затемненому боці планети існувала невідома еволюція, представники якої були схожі на потворних чорних їжаків. Вони жодного разу не з'являлися під променями Сонця. Як тільки на обрії загорався світанок, темні потвори підкрадалися до актиній-квіток, оселялися в них і так жили під захистом господарів планети весь день, висмоктуючи ту енергію, яку квіти добули від Сонця для себе.
Рон пояснив, що то космічні паразити, але космоліт має променевий захист, а планета невелика, тож можна спробувати почистити її! Корабель сів на темному боці планети. Довкола його стін одразу знялася буря, зчинилося справжнє пекло. В стіни вдарила злива фіолетових блискавиць, в сутінках видно було колихання чорних шпичаків. "Ну, зачекайте", – пригрозив Рон. Простір довкола осяявся спалахом сліпучо-блакитної блискавиці. Ряди темних потвор упали. Могутній промінь космольота змітав з планети породження темряви і жаху. Під подихом блакитного променя гинули напасники.
Після жорстокого бою корабель сів на освітленому боці. Його оточили квіти-актинії. Вони стали жваві, рухливі. Сплітали довкола корабля живі вінки, літали в просторі, ніби творячи грайливий хоровод.
Славко пильно вдивлявся в жителів планетки, розгублено перезирався з Ліною. Це були не їхні квіти. Це був зовсім не Край Казки.
Робот корабля сказав друзям, що квіти щасливі і дякують за допомогу. Рон наказав роботу спитати квітів, чи не знають, де Край Казки. "Вони знають таку планету, – відповів робот. – Але вона за Сонцем".