Страшенно дратувало, що не міг тут вчитися писати, бо професор ховав свій папір у портфель.
Нарешті настав довгожданий час! Ми поїхали спеціальним катером, бо везли 25 мільйонів майбутніх судаченят. Живу ікру не можна перевозити в бочках. Ікра дихає, і їй потрібне повітря. Перевозять ікру в кошиках.
За той тиждень з хвостиком, що ми пробули в Херсоні, усе зазеленіло. Ікру ми довезли благополучно.
Я прийшов у виселок, за яким дуже скучив. Почуття радості потьмарив Пуголовиця, що перший потрапив мені на очі.
Побачення з Костем і його родиною я відкладав, бо була неділя і Леночка сиділа дома, а вона хапала мене за хвоста. Отож спочатку я подався до Сіренького. Він повідомив, що волок Ракші викрадено, "тітка" приїздила один раз. Ще Сіренький розповів, що Веремієнко (молодий шофер живорибної цистерни) потяг двох коропів. Це побачив Пуголовиця-Петренко і настрахав його, що заявить дирекції. Веремієнко почав виправдуватись: взяв бракованих коропів і збирався заплатити за них. Тут Пуголовиця-Петренко запропонував Веремієнкові возити крадену рибу до міста, там продавати, а гроші ділити навпіл. Але Веремієнко мовчав, а потім двокілограмовим коропом дав Пуголовиці по пиці. Сіренький реготав, а я ледь не заплакав з радощів.
Операція "Вибух"
Вночі я розробляв план. Професор мав незабаром поїхати додому. Якщо з ним поїде і Петренко-Пуголовиця, то не встигне наробити великої шкоди. Але його треба було викрити. Я засів до столу писати і придумав текст: "Розкрадач державного майна Пуголовиця ховається під прізвищем Петренко. Про це знає Ракша, той шофер, що просив бензину біля ставка, вони збираються пограбувати у нас великих коропів".
З людей я надіявся на Костя. Разом з Сіреньким та ще якимсь котом ми підемо до двох паличок, якими помічена Пуголовичина схованка риби для Ракші, зчинимо галас, витягнемо рибу і так повідомимо про крадіжки.
Ранком я дістав великий аркуш паперу, олівець і сів під столом писати. Встиг написати лише "Розк...". Папір і олівець сховав у валянок. Бо кінчався квітень, валянків ніхто не взуватиме.
Потім пішов до Сіренького втілювати план "Мотузок": риба була на мотузку і, якщо все вдасться, мотузок затягнеться на шиї Хоми. Одночасно я вигадав назву і для плану номер один (з листом) – "Вибух".
Сіренький сидів на порозі контори. Він мав вигляд детектива і просив називати його не Сіреньким, а Греєм (сірий – англ. grey). Виявилось, що план "Мотузок" не можна здійснити, бо схованка Хоми вже виявлена: одна рибина здохла, спливла, на неї налетіли ґави, зчинився крик, збіглися люди, всю рибу витягли.
Зітхнувши, я пішов до лабораторії. Ще тиждень-два і почнеться нерест коропів. Я відчув, що не встигну написати листа. Нервово облизуючись, я сів у кутку і спостерігав лаборантку, яка досліджувала розвиток планктону. Прийшов професор. А коли вони вийшли, я вискочив на стіл і поглянув у мікроскоп на різні рачки, дафнії. На столі, стояли банки з червами, з мотилями, з різними іншими личинками різних комах. Я так захопився розгляданням водяного царства, що ненароком зачепив якусь банку, і вона з брязкотом упала на підлогу. Прийшла лаборантка, схопила віник і двічі вдарила мене по спині.
За віщо бити? Адже я звалив банку ненавмисно?! Скривджений, відчуваючи біль у спині і ще більший у душі, я прямував додому. А по дорозі зустрів кошеня-стилягу. На моє питання, чому воно не працює, кошеня відповіло, що немає достойної роботи. Кошеня сварилось, що я підбивав його маму не давати йому їсти. Кошеня грозило померти з голоду. "І правильно зробите", – сказав я цілком серйозно.
Нова змова злодіїв
По обіді я взявся до виконання операції "Вибух" і дописав слово "Розкрадач". Раптом мене викликав Сіренький і повідомив, що надійшов лист Петренкові про приїзд "тітки" о 22.00. Потім я ловив миші у коморі. Спіймавши мишу, я відчув новий приплив фізичних і моральних сил.
Ввечері дома була розмова про від'їзд професора. Кость з дружиною умовляли його залишитися ще на кілька днів, але він не міг – справи кликали його до інституту. Кость просив залишити тут Петренка. На якусь мить щось нове з'явилося у виразі Костевого обличчя, коли він говорив про Пуголовицю, але я не второпав, що воно означало.
Другого дня, відпочиваючи од писання (кігтики страх боліли!), я оглянув нерестові ставки. Скоро короп почне метати ікру. Ставочків було понад 20. На березі кожного ставочка було викопано по дві ями. Від кожної ями йшов до ставка невеликий рівчак, а на дні ями лежала купа компосту. Компост – ґрунт з великою кількістю перегною. Незабаром у ями напустять води, і тут розплодиться велика сила дафній та циклопів. По рівчачку ці тваринки запливатимуть у ставочок, і тут їх ловитимуть коропенята.
Повернувшись додому, я взявся до писання. Я добре попрацював три години і закінчив третє слово.
О восьмій годині вечора ми з Сіреньким пішли до ставків. Ми прийшли до останнього ставка, звідки було видно шосе. Коли сіло сонце, до ставка причвалав Пуголовиця. Приїхав і Ракша. Хома планував викрасти риби і собі теж втекти. А щоб Ракша ще почекав, пообіцяв великого коропа. Тут з'явився старший вартовий. Ракша втік.
Ми з Сіреньким почекали, поки вартовий і Пуголовиця зникли в темряві, і, мирно гомонячи про те й про се, рушили додому, де трохи поспівали на даху контори, а потім, почувши прокльони нічного сторожа, подалися спати.
Ранком виїжджав професор. Мені хотілося плакати. Поїхати з ним я не міг. По-перше, на мені лежала моральна відповідальність за боротьбу проти браконьєрів, по-друге – я боявся професорової дружини. Од хвилювання я не міг промовити й слова, і тільки сльози котилися по моїй чорній щоці. Я помахав машині лапкою і пішов писати.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Коропи!
В одному ставку нерест запустили раніше. Я бачив там коропенят, що народилися три дні тому. Їх було дуже багато. А рахують їх, міряючи кухлем, а потім помножать кількість кухлів на число мальків в одному.
Два дні я працював як проклятий і написав ще п'ять слів. Залишалося ще дві третини листа. На третій день почали готуватися до нересту коропів: накачували воду в нерестові ставочки, з розсадних виловлювали коропів, ще раз купали в солоній ванні, міряли температуру води. Ввечері почалося головне. В кожен нерестовий ставочок впускали гніздо коропів – одну коропиху і двох коропів. Коли розсаджування коропів закінчили, я пішов до того ставочка, куди пустили коропа-велетня (хоч рибину називали коропом, але це була коропиха, з ікрою!), і залишився тут чекати злодія.
За цей час я роздумував, чому професор мене любив. Мені здається тому, що я був повною протилежністю його дружині. Цікаво, чи дістала вона новий крем? Я так захопився спогадами, що не помітив, як з'явився Пуголовиця з підсакою. Він лише пошпурив у мій бік грудку землі і почав уважно вдивлятися в воду. Ніч була темна, але ж я бачу вночі, як і вдень. Раптом неподалік пролунали кроки. Хому покликали. Але він повернувся і витяг коропиху. Рибина нещадно билася, вириваючись з чіпких рук негідника. Я кинувся кричати. Пуголовиця злякався. Замість лайки, він почав читати молитву: "Свят, свят, свят!". Почувся чийсь голос і я зрозумів, що і вусатий рибалка, і старший вартовий стежили за Пуголовицею. Пуголовиця розстебнув брезентовий плащ, одягнутий поверх ватянки, і сховав коропа за пазуху, а мотузку зав'язав собі на шиї.
Старший вартовий не відходив од Пуголовиці і на хвилину. Зранку машина розвозила всі по гуртожитках. Але коли Хома приїхав, то пішов до лаборантки Рабурденко і просив сховати рибину. Вона не хотіла. Хома пригрозив її, бо вона брала в нього крадену рибу. Гірко зітхаючи, лаборантка загорнула рибу у папір і поклала у холодильник.
Я пішов писати листа. А згодом я побачив, що директор кричав на вартових, бо зник короп-велетень. Вартові запевняли, що стежили цілу ніч. Пуголовиця списував все на котів і шофера.
Жахлива несподіванка
Вночі я поїхав до ставка і став на варту. Коли зовсім смерклось, Пуголовиця пустив уже мертвого коропа у воду і прив'язав мотузок до двох паличок. Я вирішив не чекати Ракші і піти додому виспатись.
Доручивши Сіренькому стежити за Пуголовицею, я три дні не виходив на ставки. Тільки коли залишилась остання фраза, яку я поклав закінчити за три дні, я дозволив собі провітритись.
На ставках я побачив бугая. Тільки це не бик, а великий, довгошиїй, жовтуватий на колір птах, що стояв на одній нозі і, піднявши вгору ніс, час од часу сурмив. У багні я ще побачив кошеня-стилягу, яке перейменувало себе днями на Едуарда. Він намагався зловити бугая і зажити слави. Мені здалося, що я його переконав потренуватися спочатку на мишах.
Після обіду я ще пописав, а на другий день пішов на ставки вранці, щоб подивитися, як годують коропів. У прозорій воді зграї риби накидалися на столик, куди клали мішанку з макухи, пророслого зерна, крейди. Глянув я і на нерестові ставочки. Старих коропів уже не було. З ікринок через два-три дні вилупляться коропенята.
Вдома я сів писати. Лишалося написати останні два слова "...великих коропів". Згодом я попрямував до контори і зустрів Грея на порозі. Він мав новини: "Тітка приїздить завтра о дванадцятій нуль-нуль". Не опівночі, а в обід! Сіренький вважав, що за Петренком стежать, тому Ракша призначив побачення на денні години. Адже вдень, коли по шосе проходять сотні автомашин, їхнього побачення ніхто не помітить. Пуголовиця став дуже обережний.
Ми умовились, що завтра вранці я закінчу листа, а покажу його Костеві після того, як побуваємо з Сіреньким на побаченні Ракші з Пуголовицею. Умовившись про місце і час зустрічі, ми вирішили заглянути до лабораторії.
Довготелеса, побачивши нас, сердито зиркнула одним оком, другим вона дивилася в лупу. Мені хотілося подивитися, що вона там розглядає, і я стрибнув їй на руки і почав свою улюблену колискову пісеньку. Вона почала гладити мене, а я тим часом дивився в лупу. Вона визначала вік коропа за лускою. Щороку на кожній лусочці відкладається дві пари кілець, за якими рахують вік риби.
На вулиці ми розмовляли з Сіреньким про письменників, аж тут прибиральниця без усякого приводу вдарила мене мітлою по спині.
Вдома, коли Кость з дружиною по обіді пішли на роботу, я поліз під ліжко і...