Не спала також і Люда. Вона одбирала кращу скумбрію. За час свого недовгого знайомства Марко і Люда здружилися. Цьому чимало сприяли пригоди та небезпеки, яких обом їм довелося зазнати. Проте Марко в глибині душі заховав ревність до її знань і спортсменських здібностей. Вона була освіченіша за нього. На його боці була абсолютна перевага в знанні морської справи, у витривалості і, можливо, в одчайдушності. Люда хотіла побачити Ясю, бо Левко планував відвезти її в Лузани у школу. Яся не хотіла. Марко пропонує забрати її у те місто, де живе Люда, і де він буде вчитися. Люда погодилася і сказала, що під час зимових канікул вони втрьох приїдуть на Лебединий острів.
А ще Люда і Марко говорять про Анча. Люді страшно лишати батька на острові, бо може з'явитися новий диверсант.
V. Крик у тумані
Удосвіта впав легкий туман. На легенькому каюку "Альбатрос" Марко і Люда мали везти рибу до "Буревісника". До них припливла на маленькому каюку Яся. Дівчинка пересіла до Люди і Марка.
Андрій Камбала в цей час працював на шхуні. Він не належав до дуже хоробрих моряків, зате вважався роботягою, ніколи не сидів без діла. Він рідко коли сходив на берег, вважаючи для себе зручнішим залишатися на шхуні. Правда, в хвилини небезпеки, у сильні шторми чи ще якісь неприємні моменти, він завжди запевняв, що останній раз у морі, що ніколи більше нога його не ступить на палубу. Раптом Андрій почув, що з бухти, повної туману, долинув крик. Хтось кликав на порятунок. Андрій розбудив Стаха й Левка.
Левко сплигнув у каючок, що колись належав Ковальчукові, а потім перейшов до Ясі, одв'язав його, одіпхнувся веслом від шхуни й поспішив у туман. Шлюпка з "Буревісника" з червонофлотцями теж вийшла на допомогу. Левко пересів до червонофлотців. Ніде не було "Альбатроса" з Марком, Людою і Ясею. "Колумб" почав плавати біля берега і шукати дітей. Коли розійшовся туман, команда "Колумба" побачила "Альбатроса" біля "Буревісника", а один червофлотець вичерпував воду з "Альбатроса".
Ні Марка, ні Люди, ні Ясі на есмінці не було. Очевидно, з каюком щось трапилося. Можливо, бувши перевантажений, він зачерпнув води й почав потопати, а ті, що були в ньому, вистрибнули в воду. Куди вони попливли, невідомо. Усі люди на острові почали шукати Марка, Люду і Ясю. Повідомили професора. Після полудня розшуки припинилися. "Колумб" підняв прапор жалоби і рушив у Лузани. Риба не могла ждати, її треба було здавати на завод.
VI. Водолази на грунті
Професор Ананьєв розмовляє з капітан-лейтенантом "Буревісника" Трофімовим. Андрій Гордійович був у розпачі, він вважав, що Люда втопилася. Трофімов вважав дітей безвісти зниклими.
Водолази починали пошуки дітей, їх старшина, молодший командир Варивода, розкреслив олівцем план бухти на квадрати. Він вирішив обшукати все дно.
Водолази старанно оглядали кожен камінь на дні, зазирали в кожну щілину між камінням, але розшуки не давали ніяких наслідків. На дні знайшли два затоплені каюки. Один з цих каюків належав новому інспекторові, а другий – Тимошеві Бойчуку. Здавалося, човни навмисне хтось затопив, наповнивши водою.
VII. Знахідка на "Альбатросі"
"Буревісник" залишається біля Лебединого острова, бо капітану Трофімову доручають розслідування до прибуття представників слідчої влади. Коли капітан і Ананьєв розмовляли, до них зайшов комісар есмінця, молодий моряк Драган. Він показав одну річ, яку знайшов: чорний металевий ґудзик. На ґудзику було витиснено якийсь малюнок. З тильного боку у вушку стирчав маленький клаптик сукна. Ґудзик, як кажуть, був вирваний з м'ясом. Ґудзик знайшли на "Альбатросі", коли вичерпували воду. На ґудзику був намальований герб відомої агресивної держави.
Трофімов з Драганом та професором пішли у виселок з ґудзиком, щоб розпитати місцевих. Одна жінка згадала, що саме такий ґудзик знайшли затиснутим у кулак Тимоша Бойчука, і назвала молодого рибалку, що забрав тоді його. Цей рибалка сказав, що віддав ґудзик Ясі на пам'ять про Тимоша. Рибалка подивився на ґудзик, який був такий самий, але сукна тоді не було.
Командир хмурився, він не міг збагнути цієї таємниці.
Надворі всі побачили, як з моря йшов літак з написом "Розвідувач риби". В літаку було двоє людей. У льотчика замість лівої ноги була дерев'янка.
VIII. Шукачі риби
Кілька років перед тим відбувалися тренувальні нічні польоти. Льотчик скидав бомби. Остання розірвалась під літаком, якому, все ж таки, вдалося сісти. Екіпаж був урятований. Дістав поранення лише пілот: були перебиті ноги і важка рана на голові. Звався льотчик Петро Петрович Бариль. У своїй бригаді він вважався кращим пілотом. Там довго згадували про один надзвичайний випадок з цим льотчиком: одного разу здав мотор ведучого літака, його пілот мусив приземлитися, не відходячи від прямої лінії, бо праворуч і ліворуч ішли літаки. Але ведучий не втримався прямо і, йдучи на приземлення, звернув ліворуч. За мить дві машини мали зіткнутися. Бариль не міг теж повернути ліворуч, бо тоді уже він налетів би в темряві на свого сусіда. В одну мить він повернув назустріч ведучому і, користуючись тим, що той летів вище від нього, шурхнув під ним, пронісши колеса свого літака на висоті одного метра над землею. Він буквально прослизнув між літаком і землею.
У Бариля після аварії був протез на лівій нозі. Петро Петрович одержав звільнення з військової служби і пенсію, але не уявляв свого життя без авіації. Тому згодом літав на гідроплані "Рибтресту", який виявляв у морі великі зграї риби та дельфінів.
Разом з Барилем летів штурман-спостерігач Петимко. Маленький гідроплан був стійкий, легкий і слухняний. У морі, крім риби, Бариль побачив велику чорну пляму. Петимко цього не помітив.
Коли прибули на острів, Петимко розказав рибалкам, де знаходиться велика зграя риби. У Соколиному закипіла робота, почалась біганина, готували харчі, перевіряли снасть, лагодили паруси та просмолені плащі.
Моряки й професор підійшли до Бариля. Трофімов хотів скористатися літаком і переслати в Лузани листа начальникові місцевої групи прибережної охорони, а Ананьєв – попросити, щоб вони взяли його з собою. Він сподівався прискорити виїзд на Лебединий острів слідчого. Та місця в літаку було лише два.
Трофімов теж відмовляв професора від польоту, запевняючи, що вже завтра на Лебединому острові будуть усі, кому слід бути. Бариль сказав Трофімову, що у морі бачив підводного човна, але штурман Петимко сказав, що нічого не помітив.
IX. Напад
Повернемось до наших юних героїв, що так таємничо і раптово зникли.
Яся на "Альбатросі" розповіла про загибель Тимоша Бойчука та нового інспектора. Вражені цією звісткою, Марко і Люда негайно хотіли повернутися на шхуну й розказати сумну новину. Був сильний туман. Яся показала друзям гудзик. Яся сказала, що думає, що дядько Тиміш одірвав ґудзика в того, хто його втопив. Каюк стояв на одному місці, всі сиділи вражені. Раптом біля каюка з'явився човен з двома людьми. Одяг на людях у човні нагадував військову форму. Один чоловік мав бороду і вуса. Оличчя його було ніби знайоме Маркові. Враз тривога охопила його. Хлопець повернувся до Люди та Ясі, щоб побачити з виразу їх облич, чи знають вони що людину. Яся сиділа скам'яніла і злякано дивилась на бородатого. Це був Анч. Марка вдарили, а Люді кинули мішок на голову. Яся кинулась у воду, але її зловили, вона встигнула крикнути. Зі шхуни гукав Андрій Камбала. Яся зрозуміла, що там її почули. Сполохані нападники облишили "Альбатрос", котрий хотіли затопити. Дітей кинули у воду на на буксирних тросиках, мов поплавки. Диверсанти говорили чужою мовою, її розуміла лише Люда. Дівчина навіть повеселішала в своєму мішку, коли почула зрозумілі їй слова.
Марка, Люду і Ясю занесли у якесь приміщення на кораблі. Марко губився в догадках, навіщо їх викрали. Говорити не могли.
X. Ворог під шапкою-невидимкою
Розпочалася Перша світова війна. Війна на морі відчувалася мало. Німецькі кораблі майже не ризикували зустрічатися з сильнішим англійським флотом.
Три англійські крейсери: "Абукір", "Хог", "Крессі" несли дозорну службу в Англійському каналі. Навколо було спокійно, але раптом протягом години всі три кораблі були знищені. А ворог, здається, був під шапкою-невидимкою, бо його ніде не було видно. Англійські кораблі з тисячею людей знищив німецький підводний човен "У-9". Це був винятковий успіх німецьких підводників. Надалі таких випадків не траплялося, бо надводні військові кораблі стали більш обережними і навчилися захищатися від підводних човнів. Під час цієї війни підводні човни потопили понад двісті військових кораблів.
Найбільше підводних човнів будувала Німеччина. Після війни держави Антанти захопили весь німецький флот і мали намір розподілити його між собою. За Версальською угодою Німеччина поруч з численними різними зобов'язаннями не повинна була також будувати великих військових кораблів та підводних човнів. Через двадцять років, як відомо, не залишилося жодного пункту тієї угоди. Тепер підводними човнами озброєні морські флоти всіх держав.
Наші герої потрапили на підводний човен, про це здогадався Марко. Човен ішов неглибоко. Хлопця розв'язали і вели кудись. Юнга придивлявся до всього, що бачив круг себе, шукаючи якихось написів, літер або якихось інших ознак. Проте усе було законспіровано, щоб не викрити своєї держави в разі провалу. Лише Анч випадково одягнув кітель з форменими ґудзиками.
Марко стояв, прихилившись до стінки, бо відчував втому і слабість після жорстокого биття та непорушного лежання зв'язаним. На руках він побачив червоні смуги, що залишились від мотузка. Коридором пройшов Анч. Він був без бороди, і юнга тепер одразу впізнав шпигуна. Значить, Анч чіпляв бороду, боячись, щоб його хто-небудь з острів'ян не впізнав.
Де перебували в цей час Люда і Яся, Марко не знав.
Марка завели до командира підводного човна.
XI. Допит
Кабінет був маленький, Марко побачив у кріслі за столом лисого чоловіка з синюватим кольором обличчя і рудими бровами. Хлопець догадався, що то був командир човна. Командир через Анча сказав сісти й відповідати на його запитання. Анч сказав Маркові не задавати питань, а відповідати на їхні. В нагороду Марко дістане можливість повернутися на свій острів і до своїх друзів, правда, давши зобов'язання мовчати про все, що сталося.