Мишко розповів друзям, що колись корабель "Стріляний горобець" належав люстерникам. Люди захопили його, переробили під свої потреби, але чомусь залишили ті три кляті відсіки. А найстрашніше те, що на кораблі досі переховується люстерник. Він видає себе за людину, спромігся приховати наявність зайвих відсіків, а тепер збирається діяти. Друзі не знали, як відрізнити люстерника від справжнього гомо сапієнса. Саме тому Неборак з Ненароком і під'єдналися до Грибниці: треба було знайти хоч якусь додаткову інформацію. Мишко потрапив туди перший, ще до Сашка, і бібліотека вже була інфікована. Він коротко розповів їм про тварин, які поїдають одна одну, і про те, що встиг вчасно вивіртнутися, а Сашко – ні. Можливо, Ненарок знайшов те, що шукав. І Воллгейм "захворів" через те ж: під'єднався до Грибниці, і його не випустили.
Підозра почала падати на самого адмірала. Учнів не можна було підозрювати, бо якщо люстерники перетворюються тільки на істот відповідного розміру, діти для них замалі. А цей люстерник... він явно не підліток, швидше старий. А саме адмірал був найстаршим з усього екіпажу. Мишко згадав напис на стелі: "Знайди вихід з бібліотеки. Врятуй мене". Аліса вирішила, що йдеться про власне вихід з корабельної бібліотеки, яка розташована в одному з трьох таємних відсіків UE-80.
Друзі розділилися. Верджил і Мишко вирушили до бібліотеки, а решта побігли на місток, де усіх чекав адмірал, який мав відключити від струму колиски.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. ТАМ, ДЕ СТРІЛЯЮТЬ І ГАРЧАТЬ
Мишко і Верджил знайшли вхід у бібліотеку. За дверима були ще одні. Хлопці зайшли до напівтемного приміщення. Бібліотека з потаємного відсіку "Горобця" нагадувала, як не дивно, саме бібліотеку: ряди книжкових шаф тягнулися вдалечінь і вгору. Лише жодна змія-пошуковик до них із Фінлеєм так і не виповзла. У якійсь шафці Верджил знайшов звичайну РВ-шку – "рятівну валізку", у яких зберігалися скафандри, вогнегасники та линва на випадок розгерметизації. Також тут була колиска. Хлопці не розуміли, де логіка: який сенс іти в бібліотеку, якщо все одно збираєшся користуватися Грибницею з допомогою колиски? І звідки в ній волосся чи… хутро?
Мишко і Фінлей почули ягуарове гарчання, сюрчання величезного коника в траві. Раптом почулося, як когось знешкодили нейропаралізатором в дальніх секціях бібліотеки. Хлопці не знали, як врятувати Сашка, якщо він зараз у Грибниці. Хіба за допомогою тієї довоєнної колиски. Постріли пролунали знову. Хлопці подивилися на схему бібліотеки, яку дала Шелдон. Було два шлюзи-виходи: "Фараонів" і "Венеріанський". Крізь перший вони зайшли, другий знаходився в протилежному боці й виводив назовні, на обшивку "Горобця". Мишко вирішив, що коли вони в бібліотеці, то треба пошукати інформацію про люстерників. Чим далі вони заходили в бібліотеку, тим щільніше лежало на підлозі сухе листя, траплялися напівзогнилі колоди, а з полиць уже звисали ліани, шмаття моху, листя папороті. Мишко підійшов до однієї з шаф, що мала напис "Aliens / ЗФЖЛ / Іншопланетяни". Він прихопив дві книжки: "Люстерники: чи варто боятися?" і "Моє життя серед люстерників". Раптом одна з колод виявилася гігантським крокодилом. На щастя, у крокодила були міцно зв'язані щелепи. Погляд у рептилії був, на думку Мишка, аж надто розумний, майже людський.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Поки пробиралися крізь дедалі густіші хащі, їм ще двічі трапилися зв'язані та приспані тварини. Згодом Верджил помітив двох трубкозубів. Вони лежали просто в проході, теж зв'язані, але не спали й дивилися на хлопців уважними, аж ніяк не тваринячими поглядами. Бібліотека нагадувала звіринець. Стіна, до якої вони підходили, була затягнута справжнісінькими ліанами, але мала вузькі двері. Біля дверей лежали мотузки. На дверях було вирізьблено маску дивної чи то комахи, чи то слимака. У ротовому створіння було віконечко зі звичайнісіньким цифровим замком. Знизу ж чорніла щілина, у яку, певно, треба було вставляти власний ідентифікатор. Коли Верджил спитав, як це має працювати, почувся голос, який сказав, що варто звернутися до бібліотекаря. Хлопці обернулися і побачили типового пошуковика із фентезійного сетінгу: мініатюрний сивобородий дідок із ціпком, у сірому балахоні, з накинутим на голову каптуром. Його добре і сповнене мудрості обличчя дивилося на хлопців приязно. Друзі сказали, що шукають Ненарока. Пошуковик сказав, що зустрічав його. Він хитро примружився, ступив на крок уперед – і його чобіт металево стукнув по підлозі підбором. Старий сказав, що Сашко просив передати, щоб хлопці були обережні і знайшли вихід. Верджил сказав, що вони вже знайшли двері. Дідок зробив до них ще один крок, і Мишко відзначив для себе дивну річ: лише ліва нога стукала по підлозі, права рухалася майже нечутно. Хлопець зрозумів, що старий не бачить виходу. Верджил спитав старого, що показати: двері чи замок? Він рушив до дідка, Мишко не встиг і слова сказати. Натомість з бокового проходу прогриміло: "Стій, Фінлею! Ані руш!". Це говорив адмірал Сергій Семенович Оксеник.
Адмірал тримав нейропаралізатор. Мить – і у Верджила на лобі засвітилася яскрава червона цяточка. Мишко не міг повірити, що адмірал – люстерник. Дідок-пошуковик ухопив Фінлея так, щоб хлопець стояв між ним і адміралом. Старий назвав адмірала люстерником, але пан Оксеник переконував хлопців, що люстерник – це пошуковик. Дідок доводив, що саме він є адміралом. Адмірал пояснював хлопцям, що нещодавно зрозумів, у чому справа: відсік Шредінґера не може існувати в їхньому просторі. І не існує. Коли люди переходять у Вирій, він тут оприявнюється. Мишко лихоманково думав: як же бути? Він уже здогадався, хто саме бреше... Адмірал продовжував говорити про те, що після стрибка у Вирій, коли цей відсік оприявнився, бібліотечна колиска автоматично під'єдналася до корабельної Грибниці. А люстерник про це дізнався і вирішив скористатися колискою, з допомогою якої інфікував Грибницю, а потім почав захоплювати бранців: Ненарока, пана Воллгейма.
Пошуковик захищався: говорив про те, що адмірал не насмілиться вистрелити у Фінлея, бо йому потрібні обидва хлопці, адже є просте правило: той, під кого мімікруєш, має бути такої ж маси, як твоя еталонна стадія. Раптом Мишко побачив, як із проходу за спиною в пана Оксеника виходять два трубкозуби, страшенно розлючені. Помітивши, що їх викрили, трубкозуби щодуху помчали вперед. Верджил кинув дідка на мох, але зазнав атаки одного з двох розлючених трубкозубів і сам полетів на підлогу. Адмірал вистрелив у другого трубкозуба.
Мишко кинувся до Верджила, аби прикрити його від противника, проте побачив, що вцілілий трубкозуб підбіг до дідка. Старий широко розкрив рота, обхопив трубкозуба обома руками й почав їсти одним шматком. Хлопці не розуміли, чому дідок-люстерник накинувся на трубкозуба. Адмірал пояснив, що дідок їсть свою аватару. Трубкозуб – аватара люстерника, бо ці мімікроїди здатні при потребі розділятися на кількох дрібніших. Адмірал звав таких аватарами, бо кожна з цих істот зберігає в собі частину свідомості люстерника. А потім він їх... себто самого себе поїдає і йому потрібен певний час, щоб поглинути їх, знову зробити частиною свого організму. Саме тому адмірал намагався знешкодити всіх аватар у бібліотеці: ягуара, трубкозубів, горилу, крокодила, але не встиг, бо втрутилися хлопці.
Пан Оксеник зв'язав дідка, що вже наполовину поглинув трубкозуба. Адмірал продовжував пояснювати, що люстерник щойно бачить небезпеку, розпадається на десятки, інколи й на сотні організмів, найдрібніших. Люстерник захопив простір Шредінґера, щоб мати можливість вибратися звідси. Хлопці не розуміли: якщо люстерник зміг зайти, чому не міг взяти та вийти? Він не бачив дверей? Адмірал припускав, що для люстерника стіни й двері злилися в одне і він не міг їх розрізнити. Тому він і розділився на тварин, яких побачив, поки був на Землі: сподівався хоч якось відчути, унюхати, намацати вихід. Певно, він і адмірала не вбивав саме через це – вважав єдиним своїм шансом на спасіння...
Коли друзі зв'язали дідотрубкозуба, раптом з'явилася горила. Вона наказала розв'язати діда, тобто свою частину. А потім одною лапою витягнула з кобури адмірала нейропаралізатор.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. ЖОДНИХ УСКЛАДНЕНЬ
Люстерник зв'язав адмірала і хлопців. По адміраловому фродику люстерник зв'язався з вчителькою, пані Мерріл, і зажадав корабель. Люстерник наказував переводити екіпаж у рятувальний човник, а "Колібрі" зможе підібрати людей. Також люстерник сказав, що Ненарока і Воллгейма уже відпустив, а щодо заручників... Пані Мерріл просила дозволу поговорити з адміралом. Оксеник сказав їй, що залишається, якщо Воллгейма і Ненарока та Неборака і Фінлея відпустять. Мерріл хвилювалася за адмірала, але той вирішив пожертвувати собою.
Пані Мерріл мусила погодитися з умовами люстерника. Вона попросила відпустити дітей і готувала усіх до евакуації. Люстерник сказав, що спершу випустить одного хлопця через найближчий вихід – той, що веде на обшивку. Другий хлопець піде згодом, коли пані Мерріл принесе до внутрішнього шлюзу ключ від серця зорельота.
Люстерник вирішив відпустити Фінлея. Адмірал нагадав, що хлопець мусить вдягти скафандр. Люстерник розв'язав людей, пан Оксеник допоміг встати обом хлопцям. Мишко зрозумів, що напис у віртуальній бібліотеці, крик про допомогу – листям, на стелі – зробив люстерник, а не Ненарок. У шафці, там, де мали бути три комплекти скафандрів, був тільки один. Та пан Оксеник наче саме такого результату й очікував. Він наказав розповісти про це панові Воллгейму, коли повернуться. Верджил лишився без наплічника й мусив пішки добігти до найближчого шлюзу. Хлопець мав повідомити пані Мерріл, де саме вони мають його перехопити... і доправити на човник. Мишко мовчки допомагав Верджилові вдягати скафандр і відчував, як із кожним словом адмірала його аж до кісток проймає жах.
Згодом Мишко вдягнув наплічник і приготувався стартувати, щойно дасть дозвіл люстерник. Його мета – Фараонів шлюз. І треба перед виходом прихопити із собою термос із кавою – балон з дихальною сумішшю. Суміш була наближена за складом до звичайного повітря й складалася з кисню, азоту, вуглекислого газу та аргону.