Мазепа просив оберігати Мотрю, Любові Федорівни не допускати до неї. Чуйкевич зрозумів: коли Мотря до гетьмана втекла, так видно, що любить його.
ОЗЕРО СЕРЕД ЛІСУ
Сердюки охороняли хутір, змінювали варту і між собою говорили, що Чуйко добре пильнує Бахмач, навіть не дозволяє задрімати на службі. Чуйкевич дійсно уважно пильнував хутір. Якось йому приснився знайомий ліс і озеро, на якому був човен з Мотрею. Іван намагався врятувати дівчину і прокинувся.
Цілий день Іван не міг забути про той сон, а коли розговорився зі старим сотником Петранівським, то дізнався, що поблизу є схожий ліс і озеро. Охорона відправилася туди і виявила чоловіків, що збиралися напасти на Бахмач та викрасти панночку. Чуйкевич довідався, що все це організувала Любов Федорівна. Так сон допоміг Іванові врятувати Мотрю.
МІЖ КНИЖКАМИ
Гетьман з Батурина не вертався, бо мав там багато важливих справ. До Мотриних світлиць ніхто, крім тітки і пажа, не навідувався. Дівчині було дуже сумно, тому часто паж читав їй книги. Якось хлопець знайшов копії гетьманських універсалів і листів. Тут гетьман говорив своїми власними словами. Видно було його розум, його стиль і характер. Мотрі було цікаво читати ці документи.
КОЛИСЬ І НИНІ
Чуйкевич переходив попри цвинтар і зайшов. Імена на хрестах були незнайомі йому, а колись і ці люди любили й ненавиділи, радувалися і сумували, попадали в розпуку і сподівалися, руками зір досягали, одним словом, жили. Втомлений Чуйкевич пішов на відпочинок. Питання, що буде з Мотрею виснажували його і настроювали на сумну нуту.
Того вечора гетьман приїхав на хутір і прийняв звіт від Чуйкевича. Він розповів про гільтяїв, про заслугу сотника Петранівського. Коли він сказав, що жодного разу не провідував Мотрю, Мазепа був здивований.
Мазепа знав, що Чуйкевич любить Мотрю, але хлопець все−таки лишався вірним йому. Гетьман думав і про Любов Федорівну: тепер він знав, що це саме вона послала людей, щоб викрали дочку. Гетьман мав у руках сильний козир.
ЧИ ПЛАКАТИ, ЧИ СМІЯТИСЯ
Мотря нетерпеливо дожидала гетьмана. Але він тільки поклін тіткою Лідією переслав і передав дарунки − нові книжки. Якогось дня Мотря сказала лікарю, що хоче встати з постелі. Він дозволив встати лише наступного дня і тільки на годину. Мотря вертала до здоровля, тішилася життям. Здавалося їй, що поборола не одну хоробу, а дві, і що тепер не має вже чого боятись. Що гіршого може статись від того, що вже було? Батьки заслали її до монастиря, а вона втікла до гетьманової палати... Чи плакати, чи сміятися?
ЧИ МЕНІ СНИТЬСЯ, ЧИ МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ
Наступного дня Мотря пішла до гетьмана. Він не вірив: чи йому сниться, чи здається, що Мотря прийшла сама. Дівчина відчула, що ноги вгинаються під нею. Гетьман підтримав її і більше заніс, ніж запровадив до високого фотелю біля свого стола в кабінеті. Мотря не мала сил на якісь слова. І знову Мазепа більше заніс, ніж відпровадив Мотрю до її світлиці.
ЧИ ДОСПІВАНА ПІСНЯ?
На другий день Кочубей приїхав до Бахмача, щоб гетьманові побажати свят. Кочубей провідав дочку і побачив, що вона дійсно хвора. Чоловік знав, що в усьому винна Любов Федорівна. Мотря сказала батькові, що в монастир не хоче і на свята додому не поїде. За вечерею Кочубей і Мазепа говорили про жінок. Гетьман переконував Василя Леонтійовича, щоб віддав за нього Мотрю, адже в історії є багато випадків, коли у старших чоловіків народжувалися спадкоємці. Кочубей сміявся і не знав, що казати.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ПОЧУВ ПРАВДУ
По вечері Мазепа з Кочубеєм продовжили розмову про шлюб. Кочубей говорив, що на заваді стоїть вік гетьмана і те, що він хрещений батько дівчини. Гетьман наважився розповісти, що Чуйкевич перешкодив нападові на Бахмач, під час якого Мотрю хотіли викрасти. Генеральний суддя був вражений, а коли він дізнався, що це організувала Любов Федорівна, у нього стався серцевий напад. Лікар довго порався, заки привів Кочубея до пам'яті. Гетьман вирішив нічого не казати Мотрі про хворого батька, щоб не тривожити її.
Я, КОЧУБЕЇХА
Тепер гетьман не знав, що робити з Любов'ю Федорівною. Потрібно було повідомити про Кочубея, але не хотілося, щоб приїжджала. Та навіть отримавши лист про хворобу чоловіка, Кочубеїха не приїхала. Вона хотіла воювати з гетьманом до самого кінця.
До Кочубеїхи приїхала корчмарка, вони замкнулися в окремій кімнатці і перешіптувалися. Жінки почали згадувати усіх, хто пішов колись проти Мазепи. Цих людей покарали то на смерть, то на Сибір, а гетьман вийшов чистий. В Кочубеїсі накипала злість, помста не давала їй спокою, і вона сказала, що Мотрю забере і віддасть, за кого схоче. Адже вона не хто−небудь, а Кочубеїха!
РОЗЦВІТАЙТЕСЬ, КВІТКИ!
Мотрі було весело від думок про те, що гетьман любить її. Дівчина хотіла бути щасливою хоч хвилину. "Розвивайтесь, луги, розцвітайтесь, квітки, Мотря хоче щасливою бути!" − думала дівчина.
На другий день після серцевого припадку Кочубей хотів уставати і їхати. Гетьман пропонував, що покличе у Бахмач Любов Федорівну і Марію Федорівну, і всі разом відсвяткують Різдво. Генеральному судді подобалася така ідея, але він знав, що жінка буде проти. Кочубей таки поїхав.
Коли Кочубей розповів жінці, що Мотря досі лежить хвора, Любов Федорівна сказала, що дочці, певно, добре лежати в гетьманській постелі. Жінці хотілося якнайскоріше перехилити чоловіка на свою сторону, і вона не сумнівалася, що їй це вдасться. Кочубей не почував у собі досить сил, щоб опертися жінці.
ЩАСТЯ...
Ночами Мотря не могла заснути, виглядала у вікно, чи скоро світанок. Згадувала Любов Федорівну, Чуйкевича. Вдень дівчина зраділа, бо лікар нарешті дозволив встати. Скоро мало бути Різдво.
БІЛІ КОНІ
Наступного дня мав бути Святий вечір. Гетьман, Мотря, тітка і Войнаровський пригадували дитячі враження від Різдвяних свят. Андрій говорив, що для нього веселіший Великдень. Мазепа питав Мотрю, чи не тужить, що святкуватиме не вдома. Дівчина виглядала задуманою, і гетьман всіляко старався розважити її.
За вечерею тітці почулося дзеленькання і вона припустила, що це могли бути білі коні. Мазепа сказав, що це вигадки, нічого цікавого. На прохання дівчини тітка мусила розказати, що люди оповідають, нібито, коли в Бахмачі щось лихого має статися, щось недоброго, то з'являються білі коні. Літом чорний повіз везуть, а зимою з будою сани. І ніби хтось у них сидить. А як підійти, то коні, і сани, і люди щезають. Тітці знову щось почулося, і Войнаровський вийшов на ґанок. За хвилину вернувся і сказав, що ніхто не їхав. "А може, це щастя їхало до нас, побачило, що зачинена брама, і − завернуло", − сказала Мотря, і очі її заволіклися тугою.
БІЛИЙ СНІГ
В цей час у бахмацькій сторожівні бунчукові товариші в кості грали. Чуйкевич був поміж них, і йому не сподобалося те, що почали говорити про красиву Кочубеєву дочку, яка дісталася гетьману. Іван вийшов надвір і зрозумів, що йому в Бахмачі не свята. Він відпросився до Батурина, а коли прощався з Мотрею, то признався, що досі не може її забути.
НА СВЯТИЙ ВЕЧІР
Святий вечір святкували вчотирьох. Гетьман роздав усім просфору. Мотря розцілувалася з тіткою, Войнаровському руку подала. Згодом гетьман розказував про свої давні пригоди. По вечері прийшли під їхні двері колядники. Гетьман зауважив, що українці вміють гарно співати і тільки у пісні мають згоду. Тітка зібралася йти пригощати колядників, аж раптом загорілася зірка, що її мали колядники. Всі заметушилися, гасили, а потім Мазепа передав колядникам гроші, щоб зробили нову зірку.
ВЕРТЕП
Гетьман, тітка, Войнаровський і Мотря, яка сіла трохи збоку, щоб її було мало видно, дивилися на ляльковий вертеп, який показували бурсаки. Вони кожного Різдва приїжджали вітати гетьмана.
Наодинці Мазепа говорив Мотрі, що на друге Різдво, дасть Бог, стане її чоловіком. І зберуться старшини на Різдво, на старшинську раду, а вона гостити їх буде. Він пригорнув її до грудей, а вона очима, повними безмежної віри і великої надії, дивилася в його темні, глибокі зіниці. Мазепа мав їхати до церкви, і Мотря хотіла їхати разом, та він не згодився. Раз, що по недузі, а друге − нащо дразнити людей.
ЯК ВОНО СКІНЧИТЬСЯ?
Тітка Лідія і Войнаровський теж поїхали. Навіть з прислуги мало хто лишився, двір опустів. Мотря думала, як воно все скінчиться. Дивилася на портрети, що висіли по стінах. Духи Мазепиних предків наче обступили її. Мотря питала їх, як все скінчиться. Не могла заснути. Портрети наче оживали, дивилися на неї і питали, хто вона така, чого сюди забрела.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ВЕСЕЛЕ РІЗДВО
По давньому звичаю на Різдво, на Великдень і на Покрови до гетьмана приїжджали генеральні старшини, дехто з полковників, кому не було дуже далеко, і з визначних та заслужених полкових старшин. Приходили також начальники сердюцьких, компанійських й охочекомонних полковників. При тій нагоді відбувалася нарада. Та цього Різдва гетьман хотів старшинську раду відсунути хоч до Нового року, бо політичні події змінялися, і кожний день міг принести щось важного й несподіваного. Була ще одна причина, для якої гетьман не бажав собі старшинського з'їзду в Бахмачі, − Мотря. Тож він переказував, що не хоче поки ради.
Та старшини зі свого боку боялися, щоб гетьманові не було прикро, що вони не приїхали. Першим з'явився Орлик. Він розповів, що нового у Батурині, зізнався, що люди нарікають на гетьмана через свавілля царських людей. А згодом Орлик признався, що люди говорять, ніби гетьман викрав Мотрю Василівну. Мазепа сказав, що Мотря сама втекла до нього, коли її везли у монастир. Дивно було Орликові почути з уст гетьмана таку відомість. Мазепа попросив його секретно поїхати в Київ і розвідати в митрополії, як вони там поставилися б до його з Мотрею подружества, бо вона його хрещениця. Орлик подякував за довіру у такому завданні.
Почали з'їжджатися старшини. Вирішили посидіти і побалакати без старшинської ради. Гетьман сказав, що знає про нарікання народу на нього, старшини переконували, що стоять на його боці.