Галка примудрилася припасувати до спини страуса спальники. Сама вона тягнула свій наплічник. Данило, стікаючи потом, пер Льоньчин рюкзак. Усі так захопилися переходом, що перестали зважати на діда Гайдамаку. А йому раптом стало погано. Він присів і сказав, що потрібно в лікарню, а за головного тут хай буде Данило. Усі погодилися.
РОЗДІЛ 21, У ЯКОМУ ОПЕРАЦІЯ З ПОРЯТУНКУ БОГДАНА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ВЕЛИКЕ ПЕРЕВДЯГАННЯ
Данило з Вухом провели дідуся до Рудиків додому. Мама Вуха працювала в лікарні. Вона висварила хлопців, які втягли у свої незрозумілі ігрища літню людину. Не стала їх держати вдома, почала біля діда квоктати. А Данило з Вухом та Варкою побігли до Богдана.
Біля турбази стовбичив Карлик. Богдан мусив вдягнути дівчачий одяг, щоб вийти з турбази. Варка дала йому сарафан і сандалі, а сама перевдягнулася на хлопця. Карлик не звернув особливої уваги, коли з турбази вибігла босоніж дівчина (Богдану сандалі були замалі), а за нею побігли два хлопці. Згодом вийшов ще один хлопець, то була Варка.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 22, У ЯКОМУ НАШІ ГЕРОЇ ЗДОГАДУЮТЬСЯ, ДЕ ВЗЯТИ ЖІНОЧУ РУКУ
Щойно відбіг подалі від турбази, Богдан мерщій заскочив у найближчі кущі. Тут і хлопці наспіли, дочекалися Варку з потрібним одягом, Бодя швидко переодягнувся. Потім діти побігли в урочище, де Льонька з Галкою вже розбили невеличкий табір. Вухо, з ходу виклав Льоньці з Галкою, яка з Богдана дівчинка вийшла. Галка посміхнулася, пораділа за Данила: його ідея, вдало викрутилися. А ось Льонька зареготав, і Богдан пригрозив Вухові за те, що розповів. Звісно, не збирався Богдан Майстренко битися з Андрієм Рудиком. Зробив просто різкий рух, ніби збираючись таки схопити вухо кривдника, але Футбол відразу кинувся захищати Вуха.
Діти згадали, що майже нічого не їли з самого рання, тому перекусили, а потім Данило витяг з кишені аркуші зі своїми вчорашніми записами. Хлопець повторив спеціально для Галки з Льонькою загадку скарбу: "Двері через Змію. Відчиняє жіноча рука. Далі під землею. Потім під водою. Потім за стіною. А потім – за собою". Очевидно було, що Пані Крук і Карликові було не вигідно, аби тут, у Подолянах, хтось щось починав і знайшов розбійницький скарб швидше за них.
Льонька сумнівався, що діамант існує, але Данило був впевнений у цьому, навіть думав, що приблизно знає, де схованка, бо смертельно поранений Михайло Ружич говорив розбійникові Охріму Куцому, що вхід до скарбу – через Змію. Отже, десь там, під землею, є якісь двері. Тобто – вхід. Він виведе їх до місця, де Ружич сховав діамант, котрим колись володів та пишався його лютий ворог, князь Козицький. Це підтверджують його слова: "Далі під землею". Тобто, якщо спуститися в печеру та знайти двері чи просто прохід, який відкриває жіноча рука, далі треба йти підземним ходом. Щодо жіночої руки, то Данило вважав, що потрібна лише просто тонка рука, тонша за руку дорослого мужчини.
РОЗДІЛ 23, У ЯКОМУ ХЛОПЦІ ЗБИРАЮТЬСЯ ПІД ЗЕМЛЮ, А ДІВЧАТА ЛИШАЮТЬСЯ НА ПОВЕРХНІ
Богдан, Льонька, Вухо, Галка та Варвара показували один одному свої руки, мірялися ними, щось комусь доводили. Так, що аж страус звернув увагу на цей вселенський гармидер. Данило зупинив усіх і попросив Вуха пригадати, яка печера виглядає зсередини. "Нічого особливого. Ось так зміїться прохід, – він показав рукою жест, схожий на рух плазуна. – Потім вихід у таку округлу залу і далі на протилежний бік". Та Вухо знав, що раніше під землею існував здоровенний лабіринт. Хто знав ходи та переходи, міг тут залізти, а вийти взагалі кілометрів за п'ять звідси. Данилу було цікаво, чому за весь цей час ніхто з тих, хто опинявся під землею та кружляв лабіринтами, не знайшов отих дверей, на які вказував Ружич. Можливо тому, що від самого початку потрібний прохід був замаскований під завалений породою підземний коридор! Це Ружич сам так придумав! Адже у газетній публікації згадувалося, що нібито Ружич вигадав, як прокласти таємний хід із печери просто до замку. Михайло Ружич лишався одним із небагатьох, хто знав, як непомітно вийти із замку через кімнату, яку називають "кімнатою страху".
Данило сказав, що під землею, є замаскований підземний хід. Який веде не просто до замку, а до таємної "кімнати страху". Ось на цей вхід і вказав напевне розбійник перед смертю. "Але як ця вся історія може стосуватися діаманта?" – спитав Богдан. "Думаю, якийсь стосунок до Зміїної Голови підземелля, яке ми повинні знайти, таки має, – відказав Данило. – Для того, аби це дізнатися, треба спочатку самі двері під землею знайти. Згода?" Хлопці вирішили йти на пошуки завтра, а дівчата мали лишитися на верху і стежити за пані Крук і Карликом.
Льонька сходив провідати діда. Старому все ж таки знайшли місце в лікарні та вмовили переночувати під наглядом чергової медсестри. На той час йому вже стало легше.
РОЗДІЛ 24, У ЯКОМУ ВІДЧИНЯЮТЬСЯ ПІДЗЕМНІ ДВЕРІ
Спали в наметах. Хлопці в одному, Галка – в іншому. А зранку о 7 годині у таборі з'явилися близнюки. Вухо десь добув ліхтарики, знайшов міцну мотузку для білизни, обмотався нею замість паска. Хлопці вдягнули куртки, кепки, озброїлися ліхтарями. Вирішили взяти лиш один наплічник, туди поклали дві пляшки води та пакетик з сухарями. Зібралися біля входу в печеру. Постояли мовчки, мов перед стрибком у воду. Тоді помахали дівчатам і по черзі протиснулися в прохід.
Хоча Данило та Льонька опинилися в такому підземеллі вперше і обом хотілося більше роздивитися, розуміли – не на екскурсію прийшли. До великої зали Змії дісталися без особливих пригод та досить швидко. Там вони наполохали кажанів, та коли все стихло, Данило наказав освітити всі три ходи. Вухо вказав на той, який вів до виходу. Данило задумався, а хлопці
розбрелися в різні боки, зазираючи в ходи та старанно вишукуючи щось на стінах. Данило запитав Вуха, у якому боці замок. Рудик показав приблизно рукою, яка вказала на один з отворів. "Слухайте, якщо замок Козицького – в тому боці, то значить, оцей хід може вести саме до нього", – сказав Данило. Він першим зайшов у отвір. Постояв, обмацав все довкола променем. Хлопець дійшов до завалу. Пальці пробіглися по холодному каменю. Аж раптом рука завмерла. У стіні був зовсім вузький отвір. Торкнувся Данило краєчка отвору пальцями. Правда, сюди тільки тонка рука пролізе. Пальці щось намацали. Чи гострий камінчик. Чи важіль. Зручно взялися, потягнули на себе. Данило напружив руку. Невидимий важіль подався, кілька каменів випало зі стіни та відкрили в ній темний холодний прохід.
РОЗДІЛ 25, У ЯКОМУ НАШІ ГЕРОЇ ЙДУТЬ ПІД ЗЕМЛЕЮ
Першим пішов Льонька, хлопці рушили за ним. Прохід не звивався, лише два-три рази за весь час повернув – і кожного разу ліворуч. Під час переходу ніхто не перемовлявся, хіба що Льонька, рухаючись у авангарді, попереджав, де хід повертає. Сунули зосереджено. Данило, маючи годинник на руці, стежив за часом. Під землею вони вже більше двох годин. Включно з пересуванням новим підземним ходом, у якому хлопці пробули майже пів години. Згодом хлопці натрапили на сходи, а потім – на каменюку, через яку пролізли. По інший бік каменюки прохід розширився, можна було стояти двом поруч. Далі вже Данько допоміг пролізти Вухові. І аж тоді стало ясно: підземелля скінчилося.
За три метри попереду хід упирався в стіну. У щілини пробивалися тоненькі промінчики, і це означало – там десь є вихід. Данило помацав стіну, штовхнув. Верхній камінь вибився з третього разу, решта не посипалися з гуркотом – кам'яна піраміда виявилася доволі щільною та міцною. Та все ж таки розбиралася досить легко. Хлопці проклали прохід, через який можна було пролізти по черзі. Вони опинилися на дні якогось неглибокого колодязя. Стінки муровані, та в одному місці стирчали старі металеві іржаві східці. Неба хлопці не бачили, згори дно колодязя закривала густа дротяна сітка.
Коли хлопці вибралися назовні, то побачили, що вони у парку біля музею.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 26, У ЯКОМУ СТАЄ ЗРОЗУМІЛО, ЯК ОПИНИТИСЯ ПІД ВОДОЮ, КОЛИ ВОДИ НЕМА
Це був не парадний, а дальній, занедбаний бік парку. Якщо піти ліворуч, то можна обігнути споруду та опинитися біля мостика через рів. Тобто – біля головного музейного входу. Данило зрозумів, що Ружич зумів організувати діло так, аби цим підземним ходом можна було непомітно й напрямки підібратися до замку. Далі потрібно було йти під водою. Води не було ніде, але Богдан згадав, що раніше у рові була вода, а пізніше його осушили і проклали місток. Данило сказав, що прямо під ровом мусить бути ще один прохід! Рів з водою насправді був швидше декоративним. Чоловік Михайло Ружич був оригінальним, тому й запропонував Козицькому таку конструкцію: підземний вихід із замку, прокладений під ровом, наповненим водою. Чудове маскування.
Хлопці відразу ж розбрелися по занедбаному куточку парку, шукаючи місце, хоча б віддалено схоже на вхід у підземелля. Знайшли досить швидко – лише в двадцяти кроках від того старого колодязя, звідки вибралися на поверхню. За мить усі четверо оточили порослу травою та чагарниками дірку в землі, обкладену по краях камінням та, як годиться, накриту для безпеки іржавим шматком ґрат. Майстренко першим схопився за ґрати. Вухо взявся зі свого боку, Данило допоміг. Льонька не встиг оговтатись, як решітку вже відсунули вбік.
РОЗДІЛ 27, У ЯКОМУ НАШІ ГЕРОЇ ПРОХОДЯТЬ КРІЗЬ СТІНУ
Богдан перший скочив у отвір. Присів, та не впав. Попереду був прохід, але й була брила, схожа на ту, що в попередньому підземеллі. Вона теж перегороджувала хід, але хлопці перелізли через брилу, далі рухалися навкарачки, та пересування не було складним. Хід, у якому вони опинилися, так само мав підмуровані стіни, тягнувся прямо, і, як всі вже зрозуміли, був прокладений нижче рівня рову.
Довжиною це підземелля було не більше за стометрівку. Данило думав, що зараз вони десь під замком. Хлопці пересувалися вільно, вже навіть не відчуваючи тиску поверхні над головами. Поворот. Коротка галерея – ще один поворот. Дійшовши до кінця проходу, Данило вперся в першу кам'яну сходинку, що вела кудись нагору.
Сходи були звивисті.