Він забув про нерухомого двоножця в кущах. Його щелепи клацнули, і сама собою покотилась слина: він бачив лише саму Волохату, що скавуліла в руках у товстого двоножця. Великий Кіт присів, тричі вдарив себе хвостом по боках, уперся в ґрунт і зметнувся вгору. Але Руді Вовки його попередили. Списи, на яких кипіла, бризкаючи вогнем, живиця, разом ізсковзнули з кидалець і зафурчали з такою силою, що вогні повитягались на всю довжину ратищ, маленькими кометами розтинаючи пітьму ночі.
Великий Кіт зойкнув, зіткнувшись з вершками тих вогняних ратищ. Він зрозумів, що занадто піддався спокусі. Але давати відбій було вже пізно. Кіт покотився на землю, заливаючи кров'ю живицю, якою обліплені були кінці списів. Живиця спалахувала ще яскравіше. Кіт підхопився і став люто кидатись угору, намагаючись звільнитися від страшних поцілунків летючих вогнів. Але бачачи, що здолати їх нема сили, обернувся і кинувся навтіки. Він горів заживо.
Всі полегшено зітхнули. Розв'язали і ввели в коло Оленячого Рога. Хлопці гомоніли, ділячись сьогоднішніми враженнями, але старші мисливці всі одійшли в один бік. Жінки й діти кинулись докупи і попадали ниць одне біля одного. Разом з ними поховалися з ляку й чотириногі вовченята.
Коли все стихло, Голомозий сказав, що Рудим Вовкам, не гаючи часу, треба закріпити з Червоними Мурашами і Великими Котами мир так, як це робили їхні предки. Тоді Око вийняв із своєї торбини дві кістяні дошки і вирізав: на одній Червоного Мураша і Великого Кота, а на другій – двоногого Рудого Вовка. Коли малюнки були викінчені, він густо обмастив обидві кістки живицею з розмальованих боків, міцно стулив їх і скрутив зверху тугими оленячими жилами. Нехай так міцно тримається і добрий мир поміж Рудими Вовками, Мурашами й Котами. По цьому дощечки були урочисто поховані глибоко в піску, і, стомлені бурхливими подіями дня, Руді Вовки взялися вечеряти.
Волохата лягла поруч Кендюха. Вона пообгризала геть усі кістки, що той їй кинув, і була дуже щаслива з цього. Костяна Голка, навпаки, їла дуже мало. Обнявшись з Печеричкою, вона розповідала їй про свою втечу із лігва Великого Кота, і так, розмовляючи, обидві непомітно заснули. Заснули Вогняна Хмара, Перервана Щока і Дубовий Сучок. Не спали лише Кендюх, Голомозий і Око. Ще лишилася половина ночі, і вони сторожко охороняли табір від несподіваного нападу якого-небудь хижака.
Правда, Кендюх стоячи куняв, але це не турбувало Голомозого й Ока. Вони знали, що Кендюх усе чує. Голомозий і Око вирішили закликали до себе плем'я Гірських Ведмедів, бо тут є олені, є їжа.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу