Від удару Зубань і його віслюк покотилися дорогою. Передні ряди бевзиків негайно налетіли на них. І тут зробилася величезна "мала купа". Вухань стояв обіч шляху і жахливо лаявся.
Антошка побіг до своїх друзів. Дениско і Антошка зраділи зустрічі. А Лариска нічого не сказала. Побачивши Антошку, вона дуже розхвилювалася і відразу пригадала, як він її образив. Антошка підійшов до дівчинки, але вирішив помиритися потім. Діти сіли на велосипеди і поїхали вперед, за ними широким кроком побігли солдати, а останнім по шляху, не поспішаючи, біг Антошка. Погоня тривала. Зубань їхав з самоваром на голові.
Попереду дорога розходилась, і Антошка повів ворогів за собою, давши друзям можливість поїхати за ліщину і сховатися. Довго вів Антошка погоню за собою. Антошці легко було бігти поміж кущами і чагарниками. А ворогам прийшлося непереливки. Ліс не хотів приймати армії бевзиків. Скінчилося тим, що одна міцна гілляка поскидала Зубаня й Вуханя з віслюків. Бідні тварини, відчувши полегкість, дременули в хащу – відпочити й попастися. Радників оточив натовп піших знесилених бевзиків. Вони чекали наказів. Але ті безсило попадали під кущі.
Зубань важко дихав і намагався вилізти з самовара, та нічого не вийшло. Вухань лежав горілиць і нервово пряв вухом. Побачивши це, бевзики й собі попадали на землю. Погоня захлинулася.
ЩО ДУМАВ АНТОШКА
Антошка вийшов з лісу і не знав, куди йти далі. Прилетів жайворонок і сказав йти навпростець до Заздри, бо його друзі вже під'їжджають до Заздри з другого боку. Хлопчик ішов прискоком, потім скинув свої сандалі і побіг босоніж. Тоді уявив, ніби грає з Дениском у довгої лози, розбігся і підстрибнув! І все сміявся. Але Антошка не помічав утоми. Він став співати пісню, яку тут-таки й вигадував. Згодом він знову взувся в свої "скороходи" і вже хотів було припустити вперед, коли побачив їжака. Він подякував хлопчику, який з друзями бореться з Бевзем і бевзиками.
Антошка йшов і думав, що буде далі: у Заздрі усі їм заздримуть, а він попросить у Лариски пробачення, а Кузька, Кив і Муха перевиховаються. І тут хлопчикові нестерпно захотілося бути разом з друзями. Він побіг на всю силу своїх сандалів.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ГУЛЬКА І ГУЛЬЧИН НІС
Заздра мало скидалася на місто. Обіч дороги стояли горби. Їхні схили чорніли печерами. З тих печер визирали голодні обідрані діти. На майданчику галасував цілий натовп дітей. Заздри кричали, билися, плакали. А край дороги під кущем уже сиділи Антощині друзі. Антошка прибіг до друзів. Він помирився з Ларискою і розповів таємницю Країни Суниць.
Діти чекали на солдатів, які пішли на базар купувати новий самовар. Лариска сказала, що вони тільки що проказали лічилку "Еники-беники", бо хотіли їсти. Тільки ж лічилочка дуже коротенька, і вареники вийшли дрібні-дрібні… Завбільшки з Гульчин ніс! Тут тільки Антошка помітив, що з ними була маленька худенька дівчинка у старому, в дірочках, платті. А ніс мала такий малий, як рожева черешенька. Діти розповіли Антошці про заздру Гульку. Вони її зустріли на околиці міста. Гулька поливала суниці. Коли вона відійшла, інші діти-заздри потоптали суниці. А Гулька, повернувшись, подерла хустинку тієї дівчинки, що з іншими топтала суниці. Заздри усе сварилися, а наші друзі згадали лічилку "Еники-беники". Коли з'явилися вареники, діти дали їх заздрам, але ті почали битися, що тривало і досі.
До друзів підбігли солдати з новим самоваром, і вони всі рушили у дорогу, та в цю мить на загін налетів цілий натовп розлючених заздр.
ЗНОВУ ПЕРШИЙ РАДНИК!
Перший радник, уже безвусий (у бійці з двома іншими радниками втратив вус) виїхав до Заздри з десятьма бевзиками. Неподалік од міста вони сховалися в густій ліщині. Він вирішив за всяку ціну сам заволодіти різьбленою скринькою, поки Зубань і Вухань ловлять дітей. Безвусий мріяв стати Бевзем Шостим.
Коли наші друзі в'їхали до Заздри, безвусий з бевзиками теж подався у місто і нацькував заздр на дітей, сказавши, що діти матимуть усе, якщо дійдуть до Синьої гори, тому їх в жодному разі не треба туди допустити. "Не випускайте їх із Заздри", – сказав безвусий. Заздри від радості підстрибнули і притьмом помчали до міста, щоб підняти всіх своїх земляків проти чужих дітей. А перший радник подався на Синю гору.
ЄДИНИЙ ВИПАДОК, КОЛИ РОГАТКА ПРИНЕСЛА КОРИСТЬ
Не встигли наші друзі посідати на велосипеди, як їх оточили заздри. Найсміливіші заздри ухопилися за велосипеди, а потім навіть поламали їх. Діти умовляли заздр пустити їх, але марно. Раптом Гулька порадила Антошці: якщо їм дати щось таке, щоб вони заздрили один одному, вони б про дітей забули… Та що ж було їм дати? Антошка озирнувся. Недалеко було обідране дерево, на якому сиділа сорока-білобока, яка носила донос Бевзеві. Хлопчик вихопив з кишені трофейну рогатку і вистрелив. З сорочиного хвоста полетіло пір'я. Насилу здіймаючи крила, вона полетіла геть. Відтепер сорока-білобока стала куца. Заздри від заздрості не знали що робити. Оце так постріл! Антошка кинув рогатку у натовп. Заздри відвернулися від наших друзів і оточили рогатку. А потім усе місто охопила бійка. А коли заздри так потомилися, що вже не могли ні битися, ні кричати, – наші друзі підходили до підніжжя Синьої гори.
СИНЯ ГОРА
Безвусий уже кілька годин їхав на Синю гору, а до вершини було ще далеко. Бевзики давно повідставали. Коли віслюк уже не хотів йти, безвусий ударив тварину палицею і подався пішки. Невдовзі стежка обірвалась над вузькою ущелиною. Через неї було перекинуто деревину. Перший радник ступив на деревину, але скоро полетів вниз. В останню мить безвусий встиг ухопитися за гілку і звис над безоднею. Його врятував випадок. З висоти безвусий здався беркутові схожим на барана. Він метнувся вниз. У ту саму мить, коли з пальців безвусого випорснула гілка, гострі кігті беркута вчепилися в його одяг. Беркут зробив кілька помахів і роздивився, що це не баран. Він кинув безвусого на галявину по другий бік ущелини.
Радник рушив далі. Коли стежечка розділилася на дві, безвусий завагався: куди ж іти далі? У траві сиділа сіра перепілка. Вона сказала йти наліво, але безвусий не повірив і звернув праворуч.
Наші друзі теж наближалися до палацу. Діти думали, що хочуть додому, але вони й хотіли, щоб був лад і добро у країні суниць. Стежка вивела їх до глибокої ущелини. Через неї було перекинуте зламане дерево. Першим перебіг Антошка. За ним – Дениско і Лариска. Суничних дітей перенесли солдати. Згодом перепілка порадила їм йти наліво. Загін попростував за перепілкою. Всі йшли мовчазні, тільки Муха для бадьорості наспівував свою пісеньку: "Муха-муха-муха-ха!"
ЗДРАСТУЙ, СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИКУ!
За пів години діти вийшли з чагарників. Перед ними високим зеленим горбом височіла полонина. На ній стояв Скляний палац. Сонце відбивалося від скляних стін і сліпило очі. Палац мав золотий ганок. Там сиділи цар, царевич, король, королевич, швець і кравець. І всі вони хором закричали до Антошки: "А ти хто, молодець?" Хлопчик сказав, що вони Оті Самі Троє. Всі, хто був на ганку, підвелися і вклонилися дітям.
Двері палацу відчинилися, і Антошка пішов по скриньку. Хлопчик проминув один зал, другий, третій. За третім залом відкрилася маленька скляна кімната. Посередині стояв стіл. А на столі лежала різьблена скринька. Хлопчик обережно взяв скриньку обома руками і пішов назад.
Антошка вийшов до друзів і спитав, де цар, царевич, король, королевич, швець і кравець? Гулька відповіла, що вони пішли по суниці. Антошка поклав скриньку на траву і взявся рукою за кришку.
Діти озирнулися на Країну Суниць, що розляглася унизу до самого обрію. Країна була гарна. Лише подекуди краєвид псували купки обідраних дерев. Але надходив час, коли в цій країні почнуть старанно доглядати кожне дерево, і тоді мертві гаї знову зазеленіють, укриються молодим листячком, зведуть до сонця ніжне пагіння. Раптом друзі побачили, як на полонину здираються радники. З чагарника навкарачки виліз безвусий. Він так втомився, що вже не міг стояти на ногах. А з другого боку з'явилися Зубань і Вухань. За радниками лізли бевзики.
Антошка відчинив скриньку. В ній лежало і сліпуче світилося золоте яйце-райце. Хлопчик взяв яйце і проказав: "Нехай всі хлопчики і дівчатка в Країні Суниць довідаються про себе правду і зрозуміють, що таке – добре, а що – погано!" Він вдарив яйце-райце об край скриньки. З яйця-райця вихопилася блакитна хмарка, яка попливла до Країни Суниць.
Усі бевзики враз спинилися, випростались і почали озиратися навколо себе. Дехто з них усміхався, дехто з подивом і зневагою роздивлявся Зубаня і Вуханя. Потім усі вони повернулись і спокійно пішли вниз. Брехун, Зубань і Вухань теж відчули, що сталося непоправне. Вони враз зіщулилися і поплазували у чагарники.
Кузька, Кив, Муха і Гулька почали сміятися і плескати руками. А Дениско, Лариска і Антошка почали усвідомлювати по-справжньому, що більше не повернуться додому. Але золота шкарлупка яйця-райця обернулася яскравим сонячним зайчиком. Він лежав у скриньці і сміявся до дітей. "Але ж я вас учив, як повернутися додому!" – сказав він. Діти призналися, що забули лічилку. Зайчик сказав, що можна вигадати нову. Солдати попрощалися і пішли купувати новий самовар, бо свій упустили, коли переходили прірву. А Кузька, Кив, Муха і Гулька захотіли до країни трьох друзів.
Лічилочку діти складали весело і дружно. Міцно тримаючись за руки, вони заспівали:
Ой дана, дана, дана,
Здрастуй, скринько довгождана!
Розступіться, гори сині, –
Ясен зайчик в нашій скрині!
Ой сунички, зелен гай,
Земле-казко, прощавай!
І тієї ж миті вони опинилися на маленькій знайомій галявині коло піонерського табору. Ліс був повен дитячими голосами. А за мить на галявину вибігли діти з Ліною Стьопівною. Скринька біля Антощиних ніг і Ларисчина мисочка були повні суницями. Тільки Денискової чашки не було, бо її розбили бевзики з рогатки в бою. А скільки суниць було довкола! Друзі дізналися зі слів вожатої, що їх не було лише 2 години.
А що ж Кузька, Кив, Муха і Гулька? Ще на галявині вони радо змішалися з натовпом дітей. Вони й зараз десь між вами. Може, зустрічали? Їх впізнати не дуже важко, адже вони ще й досі не перевиховалися до кінця.