І за те, що я збагнув життя, воно засудило мене на самотність. Для всіх я тільки виродок", – говорив Пащенко. Коли з заслання вернувся його брат, то розшукав Анатоля. Вони не знайшли спільної мови. А через два роки брат помер. Пащенко мав розпорядитися братовим майном. Брат був неодружений і, крім книжок, які Анатолій подарував інститутові, власне, не мав нічого. Собі він взяв одну тільки річ: це була невеликого розміру скляна банка, у якій було руде зілля. Лише через рік Пащенко зрозумів, що це банка з гашишем.
Анатолій точно знав, що брат не курив. Але в своїх політичних блуканнях він довгий час пробув у Азії і там, очевидно, для курйозу придбав собі ту банку з наркотиком.
А Пащенко почав курити гашиш. Він говорив Андрієві: "Не жалкую ні в якому разі. Навпаки, запевняю вас! Бо світ збудований таким ідіотським чином, що сприйняти його, який він насправді є, можливо тільки за допомогою наркотику". Пащенко говорив, що не переконує Андрія, що треба курити, а просто хоче висловитися. Свої відчуття після куріння Пащенко описував так: "Все, що ви знали, бачили, що ви були, зникає. Ви скидаєте з себе все, що накинуло вам виховання, суспільство, освіта, традиції, ви робитеся незайманим згустком життя. Ви струшуєте з себе найдошкульніші кайдани, які вам приречено тягати по землі, – простір і час. Ви вільний, вічний, незалежний, ви всемогутній. Ах, правда, цього не можна уявити! Це поза межами". Але чоловік признався, що потім йде звичайна реакція: гіркота, стома, каламуть, пригнічення, якими світ мститься за те, що ви прозирнули в нього.
Спочатку він курив раз на десятиденку. Згодом дійшов до п'ятиденки. Він курив учора, і залишилося дві цигарки – на 17-е і на 21-е. Пащенко зібрався йти. Тоді Городовський спинив його: "Стривайте, ви, здається, підкреслювали мою особливу роль у вашому житті". "Ваша роль у тому, що ви вислухали мене. Ви ж четвертий великий випадок мого життя. Скажу вам просто: мені не хотілося покинути цей світ, не розказавши про своє життя", – сказав Пащенко. А тоді розповів, що планує покінчити з життям самогубством і саме саперною лопатою викопав собі печеру в сторчовій стіні на звороті яру. Там завалить печеру, а в ній вип'є отруту. Бо він не хоче, щоб його труп мацали й розтинали люди.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
11
Вранці, вийшовши до коридора, щоб рушити в свою першу розвідку по установах, Городовський після хвилинного вагання підійшов до дверей сусіди й різко постукав. Не чекаючи відповіді, постукав ще раз. І все-таки йому здалося, що Пащенко озвався не досить швидко.
Як і раніше, його вразила сутінь кімнати з вікном, затуленим до половини високим чудернацьким муром.
Городовський сказав, що вислухав те усе вчора тому, що сам був у трохи незвичному настрої. Він назвав Пащенка божевільним і виродком: "Ви безсилий злобитель, безсилий невдаха. Ви не виродок, а викидень життя. Ви потвора. Якраз ви бундючна тварина. Але свою несамовиту гордість ви прикриваєте брехливим викриттям гордості інших. Це підло. Так, людині є чим гордитися. Але, як собака, з яким ви й порівнювали себе, ви маєте смак до людського калу, ви пожираєте його і робите собі насолоду з того, що внюхуєтеся в нього. Що ж, про смаки можна було б не сперечатися. Але цим калом ви намагаєтеся забруднити все велике в людині – її розум, натхнення, її пориви й любов. Для вас жінка міститься між пупком і коліньми… ви просто покидьок, який може трапитися байдуже за всякої доби, бо він позбавлений усякого значення. Ви замахнулися на те, щоб бути самодостатнім, тобто бути сам собі богом, але схибили, і богом вашим стала гашишна цигарка… не будь у вас гашишу, ви запиячили б, форма отруєння не важить".
Городовський відвернувся і вийшов. Серце його напружено билося, у вухах він почував далекий шум. "Чому я так розійшовся?" – подумав він. Андрій ніби порівнював себе з Пащенком.
Він заспокоївся остаточно лише тоді, коли дійшов до майдану III Інтернаціоналу, звідки вирішив почати свої обходини установ. Андрій вибрав саме центр, бо йому здавалося, що жінка такої якості не може працювати в другорядній установі.
У першій же, що трапилася, крамниці канцприладдя, він придбав портфель для надання собі належного ділового вигляду. Цей портфель, цей ніби щит у своєму поході на установи, Городовський заповнив для ваги газетами і відразу почав почуватися набагато краще. Передусім він поклав собі не поспішати, бо похапливість якнайбільше могла його зрадити. Тому в кожній установі він затримувався не менше як чверть години.
Кожна його поява в новому місці стала тепер своєрідним творчим актом. Одного керівника він зацікавив широким проектом підсобних підприємств, перед другим виступив у ролі поширювача літератури. Але з другої половини свого робочого дня обачно перекинувся в протилежний кінець міста, щоб не впасти кому-небудь у вічі на вузькому просторі вулиці, де він досі товкся.
Нарешті пів на четверту, кінець праці, обід і змога підбити підсумки. На купленій карті Києва він старанно відзначив обстежені вже квартали й намітив орієнтовний план дослідження на завтра. На сьогодні скінчено. Але... Яка хибна була його думка про те, що установ не дуже багато! Навпаки, їх безліч.
У нього утворилася прогалявина в часі між четвертою годиною і восьмою, коли починалася в театрі вистава. Ці три-чотири години треба було заповнити. Читати на людях він не міг, бо читання, одна з найглибших насолод його життя, була неодмінно пов'язана з кімнатою, де немає нікого іншого. Для заглиблення в книжку він мусив би вернутися на свою квартиру, що було йому відразним. Городовський боявся, що Пащенко спробує використати його як слухача свого навіженства, особливо тепер, коли наближається час його оскаженілого самогубства. Пащенко здавався йому таким гидким, що він без вагання змінив би квартиру, якби вона не була безплатна. Фінансова доцільність радила йому не нехтувати дармовим притулком, а щоб уникнути по змозі прикрого контакту з Пащенком, помешкання використовувати лише для ночівлі, причому на ніч замикати свої двері.
Городовський вирішив навідати того білявого художника – Євгена Безпалька, який жив на Лабораторній вулиці в двох досить великих кімнатах. Одна з них була їдальнею, дитячою, будуаром дружини, друга – його ательє або робітнею. Вдома художник був сам. Поки Безпалько перевдягався з халата, Городовський роздивлявся одну по одній його картини. Дружини художника і дітей не було, бо поїхали на дачу. Безпалько розповідав, що спершу не хотів одружуватися, але потім таки одружився, і це прекрасно. У нього дві чудових дочки.
Художник почав показувати пейзажі Полтавщини, Поділля. Після Поділля художник запросив гостя до маленького столика, поставивши на ньому пляшку вина, тарілку яблук та груш, другу з патоковими бісквітами. Городовський сказав, що не п'є. "Як можна зневажати вино? Я завжди уявляв, у мене навіть така теорійка, що всі щирі й гарні люди неодмінно мають любити вино, а цураються його тільки понурі добродії, які вмисне хочуть не бути такими, як усі, які щось ховають або вдають", – сказав художник. Тоді Андрій сказав, що не п'є через шлунок.
Художник, як делікатний хазяїн, чекав, щоб гість перший почав мову про його роботу. А щоб не утворити паузи, вернувся до своєї попередньої теми. Безпалько сказав, що родинне життя має головну невигоду: надзвичайно важко терпіти коло себе одну й ту саму людину протягом довгого часу. Ніякого кохання не вистачає, щоб задрапувати хиби і обмеженість істоти, з якою ви щохвилини стикаєтесь. Бо кожен по-своєму хибний і обмежений. Але він має дуже гарний спосіб усе налагодити. Він називає його курортною кампанією: щороку на місяць він їде без дружини, дружина без нього. Зараз дружини немає вже два тижні. Перший тиждень він радів, що її нарешті немає. На другому тижні, йому вже приємно відчувати, що вона взагалі десь є. На третьому тижні він почне писати їй любовні листи. Четвертий тиждень він буде повний чекання і солодких мрій про момент, коли вона нарешті буде вже тут, разом з його милими дівчатками,
Городовський почав говорити про роботи художника. Він вважав, що картини занадто "щасливі", що не мають ні бур, ні грози, ні ночі. Все лише квітує. Безпалько вважав, що мистецтво доповнює життя. Інакше нащо воно здалося б? Питання – чим доповнювати? Темрявою чи сонцем?Художнику здавалося, що в людському житті цілком досить горя і бур, щоб їх ще треба було доповнювати в мистецтві. Тому він малює тільки світле і ясне.
"Ясні поля, світлі ліси – все це дуже добре, але що це має спільного з нашим життям і особою, повною страшної боротьби? Де у ваших картинах, я не кажу вже відбиток, а хоч би відгомін тих колізій, що розв'язуються зараз? … навіщо малювати тільки природу, якою цікавляться тепер, крім природознавців, тільки мисливці?" – питав Городовський. Художник сказав, що хоче нагадати усім про природу, бо любити її – велике щастя, ніякі вибухи й домни не заслонять її. Безпалько був впевнений, що через п'ять-сім років зробить свою виставку, і всі здивуються, всі будуть вдячні йому за пейзажі.
"Наше покоління, а також наступні будуть вдячні тільки тим митцям і публіцистам, які зуміють правдиво відбити в своїх творах наше життя, а – сказав Городовський. – Показати людей і ідеї нашого часу в їхніх сутичках і перетворенні – ось справжня мета для того, хто хоче залишити щось цінне для нащадків: їм не потрібні будуть ваші радісні пейзажі, їм буде потрібна лише правда: жива, реальна епоха".
Городовський сказав, що мусить уже йти. Він попросив художника не сердитися за такі слова. На прощання Безпалько подарував Андрієві малюнок з Полтавщиною і спитав, як живеться з Пащенком. Андрій відповів, що ніхто його не турбує.
Йдучи вулицею, Городовський думав, що художник – обиватель, що завівся дружиною, дітьми, попиває вино й маже свої сонячні пейзажі. Він помітив, що мне щось у руці, – це був ніжний ескіз художника. Не спиняючись, Городовський подер його й викинув. Потім ухвалив собі пройти п'ять разів з центру до вокзалу й назад. І, тільки відбувши цю покуту, рушив виконувати свою вечірню програму: один театр і два кіно.