Найда не помітив, як і сам опинився у веселій колотнечі. У гармидері його не завважить навіть Прибиральниця! Миколка щасливий. Катька – ще одна причина, через яку Миколка перестав пропускати Школу. Відколи вона подарувала хлопцеві Гіацинта, він знов почав умиватись і відчищати з одягу вчорашнє засохле болото. А тепер обтрушує сніг. Від щастя Миколка навіть склав вірш:
Сніг засипав цілу Школу,
Сніг усім нам по приколу!
На сніг весь клас повибігав,
І навіть песик каже: "Гав"!
З дверей школи вийшла Катька. Але Миколка не кидає в неї сніжку. Він майже проспівав Найді:
І вийшла на поріг вона –
Та, що на цілий світ – одна!
Найда щось передчував. Це ж – як вона там? Любов! Таке вже було в Миколки до Чікси. Правда, тут якось… серйозніше, чи що… Любов – знов? Це ж треба: теж прикладно! Проте не дуже гарно… Любов – гав? Фу, нікуди не годиться! Любов – кров? Ні, вже краще: любов – плов!
Слово "плов" Найда почув зовсім недавно: вчора Товстуха їх частувала дуже смачною рисовою кашею з м'ясом. Після такої смакоти Миколка навіть вирішив залатати дірку в паркані і купити Товстусі якийсь гостинець із їхніх заощаджень.
Від того, що хлопчик і тепер звіряється саме йому, псові, Найдині груди переповнила гордість. А коли Миколка в цю секунду ще й почухав друга, Найді стало зовсім легко! Продзвонив дзвінок і всі діти побігли у школу. А Найда сидів обліплений снігом, наче якась північна лайка. З душею, повною конвалій та гіацинтів. Пахло Снігом, Сонцем, Любов'ю і – ну, зовсім трошки – Товстушиним пловом… Може, то так пахне… Свято?
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Здається, Найда вже пережив щось подібне торішньої зими. Всі магазинні вітрини прибралися в блискучі витребеньки, засипалися снігом, який не тане, засяяли тисячами зірок. Пахощі ялинки стали якимись іншими. Людські потоки на Вулиці тепер пахли Поспіхом, Турботами й Передчуттям Казки. Усе показувало на те, що, як і торік, Смітник невдовзі поповниться силою-силенною коробок, баночок, пакетів і кульків од найрізноманітнішої смакоти.
Нині Найда знайшов майже непочате морозиво. Хоч Найда і змерз, як цуцик, проте й радів, як слон. Пожадливо лизькав білий солодкий скарб у шелесткій обгортці. Його раювання перебив Миколка, що вихором налетів зі шкільних Дверей. Миколка сказав, що сьогодні особливий день. Сьогодні – Святого Миколая! А він підкладає під подушки дітям Гостинці. Усім в класі приніс. А Миколка ж не дивився під свою подушку.
Уже три дні, відколи випав сніг, у Халабуді підмерзло, і вазончикові стало холодно, вони всі троє ночують у Миколки вдома. "Погнали, бо ще Вітчим припхається й перехопить Гостинця!" — сказав хлопець. Уже кілька тижнів, як Вітчим десь завіявся, і мама поклялась Миколці, що більше ніколи його не прийме.
Цілу дорогу додому Миколка все пришвидшував і пришвидшував крок і висловлював найрізноманітніші припущення щодо подарунка. Найда захекано дріботів поруч із Миколкою. Що ближчала хата, то більше кортіло дізнатись, який же Гостинець ховається за її облупленими стінами й гіацинтовим віконцем, під зашмуляною Миколчиною подушкою. І то палкіше вірилось, що гостинець таки є. Не може Святий Миколай забути про хлопчика – ще й із таким самим, як у нього, святого, іменем!..
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу