За голову цього злочинця призначено тисячу дукатів. З Відня до Хуста приїхав найкращий слідчий, барон Юрґен фон Ґутентаґ. Він питав капітана Штефана Смоляка, чи є який ув'язнний з опришків. Такий був – Дмитро Сливовиця.
Мотя Лейбус повідомив Пинті, що в п'ятницю в Хусті страчуватимуть опришка Дмитра Сливовицю. Про такого Пинтя не чув, але вирішив піти погуляти.
У п'ятницю зранку маса людей сходилася до Хуста на торговицю. Розбійники розділилися на кілька груп. Пинтя пробирався до міста разом зі Шпінькою. Вони їхали на конях, ладно вдягнені у парадні шати статечних ґаздів.
Один бідний селянин віз дрова, щоб продати, бо сім'я голодувала. Пинтя щедро заплатив за той віз і дрова, а ще помінявся одягом з селянином. Тепер селянин сидів на чорному вгодованому коні в ґаздівських шатах. А селянинові кобила, насилу перебираючи ногами, потягнула завантажений віз.
Пинтя дотягнув до найближчої хижі, яка була дуже стара і бідна. У хаті жила вдова з п'ятьма діточками. Пинтя вивантажив дрова у дворі, ще й грошей дав удові на хліб.
Порожній віз затарахкотів значно швидше, і невдовзі розбійники були вже у Хусті. На базарі вже все вирувало, кричало, сперечалося, обіймалося, било по руках і випивало. Опришки стали зі своїм возом у ряд, де продавали худобу. Григір Пинтя послухав всілякі побрехеньки про себе, а тоді знайшов Шпіньку в корчмі, де той розповідав трьом заїжджим євреям, як визначити, котрі гроші праведні, а котрі грішні, тобто підроблені. Він брав гроші під стіл, а там, намастивши руку медом, приліплював найбільші банкноти до руки і казав, що вони фальшиві.
До шибениці привезли Дмитра Сливовицю, якого суд визнав винним у розбоях та злодійстві. Глашатай сказав, що з нагоди Зелених свят розбійника помилують, якщо хтось заплатить за злодія 50 дукатів. Шпінька вважав, що це підстава, а Пинтя хотів врятувати чоловіка. Він доручив це циганові Мішку. Коли вже мали страчувати Сливовицю, обдертий циган вийшов і викупив чоловіка. Цигана питали, звідки взяв такі гроші, чи не вкрав. Тоді він признався, що дав один добродій, який не хоче слави, а лише бажає врятувати ще одну християнську душу.
Сливовицю відпустили, а за циганом були слідом уже пущені найкращі нишпорки віденського слідчого.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Ой цімборо, цімборику, берім собі бучки,
Не дамося, цімборику, жандармам у ручки.
ЯК ПИНТЯ ЦИГАНА ВРЯТУВАВ
Мішко швидко йшов вузенькими вуличками Хуста. За ним, не криючись, простувало двоє шпиків. Циган розгублено став біля дверей цирульні, де сказав чекати Пинтя. Шпики зупинилися неподалік. Несподівано з сусідньої вулиці вихопився віз, яким керував Пинтя. Він вхопив цигана на ходу за комір і кинув на підводу. Шпики пустилися бігти за ними. Вони би не догнали, але раптом виїхав гусарський патруль, і шпики наказали ловити розбійників. Втікачі почали відстрілюватися, але віз напоровся на кущі самшиту і перевернувся. Тоді втікачі пересіли на готових коней. Старий Доманич глянув на одного гусара, у якого стріляли. Це був його син – гусар Юра. Вони обіймалися, а тоді син кинув службу і поїхав з татом.
Не встигли опришки від'їхати й кілька кілометрів, як великий загін драгунів на чолі з капітаном Смоляком почав переслідування. Опришки пустилися навпростець до найближчого лісу. Там вони розділилися на дві частини. Циган погнав коней окремо, вводячи в оману переслідувачів. Решта ж пішки стали підійматися в гори.
Майже у сутінках драгуни оточили циганський табір, куди нарешті привели їх сліди. Однак жодного розбійника там не виявили. Навпаки, цигани запевняли, що всі дев'ятеро вкрай зморених коней, в тому числі й гусарський, – їхня власність. Бачачи, що тут нічого не доб'ється, капітан Смоляк дав драгунам наказ повертатися до Хуста. А Мішко тим часом був майже поруч – лежав у крайньому циганському шатрі під спідницею вагітної Моріки.
Тим часом стрілянина в Хусті та невдале переслідування опришків стали темою номер один у цілому краї. Шляхетне панство обурювалося.
А Сливовиця, який в думках уже попрощався був із цим світом, несподівано врятувався. Він побачив, що за ним ходило два шпики, і зрозумів: це або з поліції, або від того милосердного пана, якого тут усі Пинтею кличуть.
Насправді Сливовиця ніяким опришком не був. Дрібним злодієм – так. Міг при бажанні будь-який замок відімкнути. Та й спіймали його тоді, коли обкрадав бабку, в якої ночував. Звідки було знати бідоласі, що капітанові Смоляку вкрай потрібен був розбійник! А як везли Митра вішати, то він від страху пообіцяв, що коли його Бог врятує, то покається і стане на путь істинний. Тому тепер подався до монахів, які жили за Хустом. Двоє шпигів і собі попленталися за ним у монастир. Монахи прийняли Митра і назвали Грішним. Бо він розповів усі гріхи свої. Навіть покуту дали: знайти п'ять каменюк, просвердліти у них дірки і носити на мотузку на шиї, поки сам не спаде. Митро подумав, що це легко: треба лиш мотузок підрізати трохи. Монах запитав, чи ще хто є за дверима. Митро відповів, що ще двоє є, і такі грішники, що він проти них – янгол. Митро сказав шпикам заходити, бо будуть смажитися на вогненній сковорідці! Ті здивовано повиходили з-за колон. Тільки за ними зачинилися двері, як Митро чкурнув з монастиря, лиш йому п'яти блиснули.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Візьми з собов, побратиме, рушницю, набої
Та підемо на вечерю у панські покої.
ЯК ПИНТЯ З БАРОНОМ ОБІДАВ
Одного разу, серед білого дня, розбійники на чолі з Пинтею їздили обідати до самого барона Чмирика. Барон провів гостей до своїх покоїв. Качулка з Гаталою про всяк випадок залишилися пильнувати на ґанку.
Служниці понаносили всіляких наїдків та напоїв. Слуги наливали білого вина із самого Токаю. Та опришки зачекали, поки барон сам усього спробує. Як господар випив, розбійники і собі горло промочили. За такими наїдками й бесіда потекла. Пинтя запитував, чому тих, що розкошують, – одиниці, а тих, що працюють, – тисячі? Барон виправдовувався, що своїх людей надмірно не обтяжує. Лише те бере, що по закону. Пинтя сказав, що знає, що барон ставиться серед усіх кровопивць до слуг чи не найліпше. Тому й прийшов на обід.
Коли опришки славно поїли й попили, Пинтя сказав дати грошей. Приніс барон дерев'яну шкатулку з грошима. Дає, а в самого аж сльози в очах стоять. Спакував барон ще й бесаги з харчами для побратимів, які пильнували на ґанку та на дорозі у лісі. "Живи по правді, бароне, то й спати будеш міцно!" – плеснув його по плечу Пинтя і пішов.
А все село з такого дива аж очі витріщає.
Ще в ліс опришки не заїхали, як побачили хлопчину, що дуже плакав. Його побив отець Онуфрій, бо хлопчина намалював його, але отцеві здалося, що вийшов він надто товстий. Довго сміялися розбійники з такої пригоди, а тоді дещо придумали.
А тим часом барон фон Ґутентаґ вирішив вдатися до нової тактики. Наказав схопити всіх причетних до Пинті. Тож у в'язниці знову опинилися три сестриці – Зубаня, Глуханя та Сліпаня, а також Янко Причмелений, якого підвісили на дибі. Янко помер, нічого не сказавши. Стрепенувся на Чорній полонині Люципер та й завив від жалю. Пинтя вирішив завтра послати на розвідини Качулку з Графинчиком. Може, їм Мотя Лейбус щось цікаве розповість?
Після смерті Янка трьох бабць рішили не катувати, а оголосили, що як Пинтя не здасться в руки правосуддя, в п'ятницю на торговиці їх спалять.
А по селу Гнила Дичка пішов поголос, що отець Онуфрій знайшов розбійничий скарб. Мовляв, уже другу ніч священик десь пропадає з лопатою та киркою. Отець знайшов камінь, на якому писало: "Хто мене переверне, той не буде шкодувати". Та коли, намучившись, перевернув, то прочитав на іншому боці: "Дякую, що мене перевернули. Бо тяжко все життя на одному боці лежати". Отець зрозумів усе і лаявся на все горло. Тепер при слові "гроші" його аж тіпало.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Гей, стріляй, моя рушнице,
Щоб почула моя киця!
ЯК ПИНТЯ ПИНТЕЮ НЕ БУВ
Графинчик і Качулка підкралися до відчиненого вікна корчми і побачили, що Шикарош вимагає гроші у жида. Розбійники вирішили покарати Шикароша.
Вони почекали, поки задоволений економ вийшов із корчми. В руках він тримав чорну лікарську валізку. Здоровенний кулак Качулки зненацька тріснув його у вухо, і на мить навіть його косе око стало на своє місце. Розбійники спритно зв'язали економа і заткнули йому рота кляпом. Потім понесли до найближчого звору, де протікав маленький струмочок, поруч був великий мурашник. Опришки зняли з нього штани і, зв'язаного, поклали голим задом на мурашник.
Мотя Лейбус мало не плакав, коли до нього зайшли опришки. Хоч забрав Шикарош десять дукатів, Мотя жалівся, що позбувся усіх грошей. Йому віддали гроші, і жидові стало соромно, що збрехав. Аби згладити конфуз, корчмар розповів опришкам про дідича із сусіднього села Кривий Клинець. Пан зробив серед поля браму і кожному, хто їде не через неї, дає 25 нагаїв.
Опришки перевдягнулися і взяли з собою валізку Шикароша. Невдовзі Шикарошова бричка вже летіла в напрямку Кривого Клинця.
І справді, невдовзі посеред голого поля вони побачили дерев'яну браму. Біля неї сторожувало кілька гайдуків на конях. Побачивши, що бричка не звертає до воріт, а їде по дорозі, вершники кинулися навперейми. Графинчик заліпив собі ляпаса, розкуйовдив волосся і надірвав комір жакета. Коли гайдуки вже були поблизу і могли чути, він закричав: "Рятуйте! Розбійники! За нами женеться сам Пинтя! З ним двадцять зарізяк!". Гайдуки почали тікати разом з ними. Графинчик попросив провести до пана.
Пан Бринда сидів у кріслі-гойдалці і все гарненько розглядав у підзорну трубу. Він давно запримітив бричку, яка проїхала повз його браму.
Тим часом бричка в'їхала на подвір'я, здійнявши хмару куряви. За нею влетіло і четверо гайдуків. Пан з брички (Графинчик) сказав, що за ними женеться Пинтя.
Пан надіявся на своїх двадцятьох міцних гайдуків і відразу повів Графинчика до своєї спальні, де над ліжком зняв стару рушницю. Рушниця трохи плутала карти Графинчикові, і він гарячково шукав вихід із ситуації. Графинчик показав валізку і сказав, що там 500 дукатів золотом.