Все мало статись без перешкод. Ротмістр мав на другий день повернутись в Ружмайлово і розказати про все графині, а пані Стецьку умовили дочекатись повернення Лисенка.
Далеко за північ усі розійшлися.
А зранку всі почали готуватися до від'їзду. Франц вже був у одязі "пана економа". Стефан і Броніслава були одягнені у просту одежу. На Стефанові була синя чемерка, підперезана добрим зеленим поясом, високі чоботи, викладний комір грубої вишиваної сорочки було зіп'ято червоною стьожкою; в руці тримав сиву шапку. Броніслава мала темну свиточку, коротеньку червону вовняну спідничку, сині чулки з стрілками, грубі черевики, викладний вишиваний комір, кілька рядочків доброго намиста і квітчасту хусточку на голові. Броніслава і Стефан підійшли до графині і, держачися за руки, стали перед нею навколішки. Графиня взяла обома руками голову Броніслави і гаряче притиснула її до себе, потім поклала їм обом на голови руки і поблагословила. Броніслава обхопила шию старої і заридала. Лисенко вийшов з хати, не міг того чути.
Гончаренко держав коні, Трезор метушився біля коней. Шарабан вже стояв біля ґанку, Франц сидів на козлах і тримав віжки в руках.
Втікачі виїхали з Ружмайлова. По півдні приїхали до міста. Кілька москалів Лисенкового полку зустрілись втікачам. Майже добралися до місця призначення, як за спиною Лисенка з'явилися Жолтков, Шлітер і ще двоє солдатів. Видно було, що вони добре випили. Гіршої зустрічі не могло й трапитись.
Солдати повідомили, що Модлін і Замостя здалися. А потім помітили Стефана і Броніславу на шарабані. Лисенко сказав, що купив собі двоє кріпаків: хлопець ткач, а дівчина добра гаптувальниця. Біла рука Броніслави лежала на спідниці, і Лисенко сказав, що вона була при графині. Шлітер жартував, що може вона була і при графові, назвавши її шельмочкою. Шлітер взяв Броніславу за підборіддя і повернув її голову до себе. Стефан сидів білий, мов неживий. Шлітер простягнув руку, розщепнув свитку на Броніславі і заслав руку під свитку. Броніслава спалахнула і шарпонулась від нього. Шлітер огорнув стан Броніслави рукою і силою потягнув її до себе.
Цього Лисенко вже стерпіти не міг, і він сказав лишити дівку в спокої. Стефан раптом поклав свою руку на руку Броніслави і сказав, що дівчина – його наречена. Це видалось офіцерам таким несподіваним і смішним, що вони всі аж покотились од реготу.
Справа ставала загрозливою. Навколо зібралась вже чимала юрба: баби, дівчата, хлопці, москалі, діти. Хіба можна було умовити п'яних гультяїв? Враз щаслива думка осяяла Лисенка. Він схопив Жолткова за руку саме в ту хвилину, коли він хтів лапнути Броніславу своєю волохатою лапою, і запропонував піти до торговця і випити. Всі вже йшли, коли страшний жіночий крик прорізав гомін юрби. Якась жінка в шляхтянській одежі кинулась, мов божевільна, до шарабана, припала до рук Броніславиних і заголосила: "Ієзус Марія! Графиня, дзецько моє! Князь... на возі!.. В москалів!". Шлітер аж підскочив на місці. Жолтков вирячив на Лисенка очі: "Так ось яких кріпаків купив ти? Здорово! Чи не той саме це князь Порецький, що ми розшукуємо його?".
Солдати раділи, що Лисенко живцем піймав і привіз прямо до штабу самого Порецького. Шлітер кинувся перепроваджувати спійманих до штабу, а всі решта пішли пити. В одну хвилину Франца скинули з козлів, москаль взяв в руки віжки, жінку відтягли від Броніслави і по обох боках шарабана стали по двоє москалів. Франц впав навколішки перед Жолтковим. По старому обличчі котились сльози. Жолтков одштовхнув його ногою: "Тікай, поки живий!".
Лисенко взяв себе в руки і сказав, що не кожен зможе так одурити, як він одурив графиню і князя. Стефан почув це і сказав: "Так таке-то ваше козацьке слово!". Шарабан покотив вулицею, оточений москалями і юрбою цікавих. Жінка (а це була мамка Броніслави) зомліла, Франц ридав.
Лисенка підхопили під руки і, перебиваючи один одного вигуками, запитами, потягли пити. У колишньому заїзді містився клуб. Там пили і гали в карти. Купи золота, срібла й асигнацій лежали на столі. Жолтков розповів усім, що Лисенко піймав князя Порецького: підманив його і привіз прямо в штаб разом з нареченою, з графинею!
Лисенко наказав подати п'ять пляшок, усі сіли посеред столу. Ротмістр розповів усе, як було: пісню Броніславину, схованку князеву, палац. Тільки потаїв своє відношення до Броніслави і князя, сказав, що задумав привезти їх мирно, без пострілу, до штабу, щоб не розполохати других, які ще, напевно, переховуються в лісах.
Почали грати в карти, Лисенко висипав усі гроші, які мав. І подумав, якщо виграє – врятує тікачів, якщо програє – все втрачено.
Лисенко виграв кілька разів і мав п'ять тисяч золотом. Згодом прийшов Шлітер, який сказав, що поляк дійсно князь Порецький, голова інсургентів, а панна теж сказала, що вона дійсно графиня Ружмайло, що була поплічницею князевою і брала участь у повстанні. Обоє мали при собі кинджали. Шлітер сказав, що в самому палаці, де розташований штаб соддатів, є глибокий підземний льох, без вікон, залізні двері, ні увійти, ні вийти, хіба миша пролізе. Там їх замкнено. Полковник чекає сьогодні Лисенка о восьмій годині. Зловлених мали розстріляти. Лисенко зустрівся з очима Шлітера, який щось підозрював.
Коли пізньої ночі Лисенко вийшов з клубу, до нього кинулися Трезор і Гончаренко, який розповів, що його допитував Шлітер. Денщик набрехав Шлітерові, щоб врятувати Лисенка.
IX
Зранку Лисенко поставив перед собою два завдання: врятувати Стефана та Броніславу і виправдати себе. Згадав, що має п'ять тисяч злотих, а червінці завжди мають чарівну силу. Лисенко пішов у палац, де жив командир. Там ще раз розказав історію з графинею і князем. Командира дивувало, нащо було грати таку комедію. Лисенко пояснив: для того, щоб не налякати повстанців, які ще є по лісах, щоб усе було спокійно і тихо, бо може, серед людей міста теж ховаються графині і князі. Командир,згодився, він був у захваті.
Лисенко попросив зустрітися з арештованими, бо має до них ще питання і відправився до них. На дні підземелля була здорова груба, викопана в землі, кругла, з низьким склепінням; по стінах до самої гори покопані були маленькі грубки, мабуть, тут переховували останніми часами дороге вино. В цьому льосі не було ні віконечка, ні люфти, двері теж не мали вікна. Засуджені сиділи в безпросвітній темряві. Вони сиділи на купі соломи в кутку, тісно притулилися одне до одного, і Стефан тримав руку Броніслави в своїй руці. Мабуть, вони були певні, що то прийшли по них, щоб вести на розстріл. Були бліді, мов мертвяки.
Князь глянув на Лисенка з невимовним презирством і ненавистю. Лисенко мусив говорити при черговому. Стефан це бачив і сказав лише, щоб Лисенко пішов до тутешнього пріора домініканського кляштору і попрохав його відправити месу по їхніх душах. Стефан казав, що немає чим заплатити, і дав свого персня. Сказав передати пріорові, що вони помруть як християни: скажуть "Еммануель" і з цим словом підуть на Голгофу.
Лисенко вийшов з підземелля і розглянув перстень. Він був залізний, зовсім не цінний, мав вигравірувані дві перехрещені латинські літери Р і А. Ротмістр поспішив до домініканського кляштору. Пріор міг допомогти.
Лисенко сказав пріорові, що в льохах замку ув'язнені князь Порецький і графиня Ружмайло, завтра їх повезуть на розстріл, і князь Порецький прохав одправити месу за нього й за графиню Броніславу.
Лисенко зняв з пальця персня і подав його пріору. Пріор не вірив, а тоді Лисенко згадав і сказав пароль: "Еммануель". Це подіяло. Пріор дістав план підземного ходу і розповів, що там, де грубок для пляшок нема, є потаємний вихід, який веде до річки. Пріор говорив, що коли поталанить вивести їх з льоху, можна переправити через кордон, але потрібні гроші. Лисенко віддав виграні напередодні гроші.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
X
Лисенко про все розповів Гончаренкові і наказав знайти одяг для княгині. А сам узяв Трезора і пішов до річки на розшуки печери і виходу з хідника. Лисенко шукав довго. Недалеко від річки, ближче до замкового муру, росли густі сплутані, мов вовна, кущі ожини, звідтіль донеслося Трезорове скавчання. Виявилось, що собака сам знайшов вхід. Лисенко позначив це місце і кинувся до кляшторського муру, де відчинив потайну хвірточку, ключ від якої дав пріор.
Пріор сказав, що біля річки Лисенко знайшов люфту, а вихід по той бік річки. Лисенко вдарив себе по лобі: в шаленості одчаю він забув, що лінія хідника кінчалася по той бік річки. Пріор ще раз розказав, що Лисенко мусить зробити, щоб камінь, що відділяв льох від хідника, повернувся на своїй вісі. Треба було взяти з собою терпуги (у в'язнів можуть бути кайдани на руках), свічки, кремінь і кресало, й губку, і пляшку вина (вони можуть бути без сили), ще вірьовки й заступи. Лисенко і Гончаренко мали виїхати з Шаровки завидно до Ружмайлова, щоб всі бачили. Далі – мали звернути до лісу по той бік річки, там спуститися в яр, крикнути пугачем тричі і почути у відповідь теж пугача, побачити віз, сказати чоловікові біля нього: "Еммануель", чоловік мав відповісти: "Голгофа" і поспішити до люфти.
У місті Лисенко зустрів Шлітера. Але ротмістр не дав німцеві побачити на своєму обличчі і тіні сполохання; навпаки, він привітався з ним і, показуючи рукою на завулок, що з нього вийшов, сказав, що оглядав мури.
У будинку, де спинилися Лисенко і Гончаренко, денщик уже дістав жіноче вбрання для Броніслави. Його купила Тася, бо була у місті з батьком. Потім денщик вийшов купити всі необхідні речі. І все пішло як по писаному. Денщик і ротмістр поїхали до торговця, де було чимало офіцерів і Шлітер. Лисенко попрощавсь з усіма, замовив ще дві пляшки вина, випили на дорогу. Виїхали з міста, звернули в ліс, втрапили на стежку і швидко з'їхали в глибочезний яр. Все було так, як казав пріор. У лісі зустрів Лисенка і Гончаренка воротар кляштору. Пішли за воротарем, який сказав іти до річечки і перейти її. Ротмістр і денщик уже почали спускатися у таємний хід. Тут згадали про Трезора, який був з ними. Собаці наказали сидіти тихо.
Лисенко спустився, Гончаренко передав йому усі речі.