Я засоромився і відповів коротко: "Те, що я зробив сьогодні вночі, обов'язок кожного". Моя скромність сподобалась всім, і мене ще раз нагородили оплесками. Потім я ще розкритикував кошеня-стилягу, яке відмовлялося від роботи. Воно шмигнуло від сорому у бур'ян.
Було помітно, що всі дуже стомилися від незвичайного розумового напруження, і я вирішив не читати другої лекції, а звернувся з закликом стежити за Пуголовицею.
Ничипір підійшов до мене і подав мені лапу, вибачившись. Той котик, що скликав на лекцію (його звали Сіренький), підсів до мене ближче і розповів про твори для дошкільнят, де героєм був кіт. Виявляється, він працював у дитячому садку.
Вечоріло. Я попрощався і пішов додому.
Як одержати зайві 10 000 кіло риби
Увечері, сидячи з професором і директором господарства за чаєм, я дізнався про цікаву річ. Виявляється, що можна викликати нерест коропів майже на цілий місяць раніше, ніж це буває звичайно. Коли короп виметає ікру на місяць раніше, то його потомство ростиме до початку зими не 5, а 6 місяців. Кожне коропеня за цей місяць збільшить вагу на 100 грамів. І вийде велика прибавка – десять тисяч кілограмів прибавки!
Виявляється, що ранній нерест відбувається тоді, колі в ставку тримають разом і коропів, і коропих. Завтра ж професор і директор планували посадити півтори сотні коропів – коропих і самців в один із ставків.
Була вже ніч, починався дощ, а я сидів і мучився, бо саме зараз Пуголовиця "вартує" рибу і, може, домовляється з Ракшею, як пограбувати ставки. Добре, що професор вирішив поїхати пильнувати ставки. Він говорив, що погода така, що варта сидітиме в куренях, а браконьєри шастатимуть. Я сів з ним у машину і ми поїхали. Вартові справді сиділи в будці, за винятком Пуголовиці, що був біля останнього ставка. Директор хвалив його за відданість справі.
Незабаром Кость поїхав додому, а я лишився обстежити місцевість. І раптом виявив запах Ракші. Я сів спостерігати. Виявилося, що Пуголовиця чекав Ракшу, а того не було.
Нарешті почало світати, Пуголовиця втратив надію на появу Ракші і, як мені здалося, повеселішав. Коли зовсім розвиднілось, стало ясно, що браконьєр не прийде. Очевидно, Ракша прийшов на побачення зарано і, не дочекавшись Пуголовиці, пішов.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Змова злодіїв
Напружений день і безсонна ніч давала мені повне право на відпочинок, але я відчував, що не можу кинути свого поста. Я не пішов додому, а залишився біля того ставка, з якого мали сьогодні виловлювати рибу. Скоро мали прийти рибалки. Пуголовиця, теж втомлений, пішов на відпочинок. Я міг відпочити.
Я задрімав, і розбудила мене молода кішка. Вона сварилася, що я втрутився у виховання її сина-стиляги. Вона підтвердила, що не дозволяє синові працювати, бо він ще дитина. Я пояснив їй, що він такий слабкий, з такими закислими очима тому, що не рухається, не ловить мишей. Кішка заплакали (подумки я назвав її істеричкою), просила порад, як виховати сина. "Виховувати дітей треба тоді, коли впоперек лави лежать, а коли вздовж, – то вже пізно" — проказав я людське прислів'я. А взагалі, я порадив не давати йому їсти. Здивована кішка пішла, а я ліг спати.
Та незабаром прийшли робітники на чолі з директором і професором. Хоч як хотілося мені спати, але я не втерпів, щоб не подивитись на перший улов.
У цьому ставку були здебільшого дорослі коропи, віком п'ять і шість років, які цієї весни мали дати потомство. І ось витягли перший волок. Я не міг одірвати очей од цих красунів. Перш ніж перекинути коропів до карантинного ставка, їх уважно оглядали і ретельно вимірювали. Якщо короп був криворотий, кривошиїй чи кривоспинний – його зразу ж відкидали на продаж.
Поснідавши, я заснув і прокинувся в обід, коли прийшов Пуголовиця. Через деякий час з'явився Ракша, який просив трохи бензину, бо машина не їде. Поголовиця перед усіма почав виганяти Ракшу. Я подався за Пуголовицею і наздогнав його раніше, ніж він порівнявся з Ракшею. Вони говорили, що вчора чекали один одного і не зустрілися. Ракша просив віддати його волок. Пуголовиця пообіцяв, що риба буде, коли потепліє, через тиждень-два, а може, й через місяць. Ракша хотів тих коропів, що відібрали на нерест. Але Хома тут вже не згодився: дуже небезпечно. Тоді підвів Ракшу до крайнього ставка, де сховав добрий десяток двокілограмових коропів. Таке сподобалося Ракші. Хама пообіцяв залишати йому рибу в цьому місці. Щоб не спалитись, Хома мав писати листи до Ракші, що "такого ось числа о такій ось годині чекаю приїзду тітки". Це означатиме, що він чекатиме з рибою.
По дорозі до рибалок я склав собі план дій: організувати стеження за поштою, негайно навчитися писати і розповісти всім, хто такий Петренко, хто такий Ракша, і яку підлість вони задумали.
Я беру олівець
Кішка листоноші сказала мені, що нічим допомогти не може. Катя, яка розносить листи, одержує їх у конторі і несе по квартирах, не заходячи додому. У конторі працював Ничипір, але читати не вмів. Кішка сказала, що відправить у контору свого сина – Сіренького.
Закінчивши цю справу, я пішов додому вчитися писати. Олівець лежав на столі, тут же лежав блокнот. Я страшенно тремтів. Але усвідомивши, що моє хвилювання йде від величності моменту, я заспокоївся. Задумав написати: "Пуголовиця – злодій". "П" вийшло як "Н". Написавши, нарешті, аж три літери, я зненацька глянув на годинник: минуло чотири години відтоді, як я взяв олівець. Перепочивши, я написав ще одну літеру. Вже й повечоріло. Незабаром загуркотіла машина, і в кімнату ввійшли професор, Кость і його дружина. Скоро прийшла з садочка і Лена. Я сів на вікні і чекав, поки хтось прочитає мій перший твір. Прочитав мою записку Кость: "Пуго". Він подумав, що її написала Лена. Дівчинка сказала: можливо, це кішка. Я радів, не зважаючи та не, що вона назвала мене "кішкою". Та тут я зрозумів свою помилку: це ж тільки я знаю, хто такий Пуголовиця! Треба було писати: "Петренко – злодій". В цю мить у двері хтось постукав. Моєму професорові Нетязі принесли телеграму. Його просили виїхати до Херсона, бо починається нерест судака, треба подивитися, як там використовуються гнізда професора Білого. Мене він брав з собою.
Подорож морем
Мене роздирала внутрішня боротьба: їхати з професором чи лишатися тут? Я полегшено зітхнув, коли виявилося, що Пуголовиця їде з нами. Та машиною ми приїхали на пристань, звідки Хома поїхав назад, а ми з професором пароплавом відправилися в Херсон.
Я не люблю води. Море не справило на мене сподіваного враження. Але мене турбували обривисті береги моря, підмивані хвилями, вони обвалювалися і височіли всюди жовтою прямовисною стіною. Біля таких берегів не можуть нереститися короп, судак, лящ.
Короп може метати ікру на зеленому лузі, залитому повіддю. Не буде такого лугу – ікра в рибині перетвориться на місиво, і організм всмокче його в кров. Судак викидає ікру на коріння верби, лози та інших дерев та чагарників, що ростуть біля берега, або на зелену траву на дні водоймища. Але судак не відкладе свою ікру в мул. Не буде нереститися біля голого берега й лящ! Є й такі породи риб, що, коли немає умов для нересту, здихають!
Зараз ми їхали з професором не лише подивитися на організований нерест судака, а й простежити за відправкою судакової ікри до нашого господарства.
Пливли ми довго. Мені обридло дивитися з віконця на сіру воду і жовті береги, і я пішов прогулятися. Я заглянув до комірника і спіймав там мишу, потім – до камбуза, де кок дав мені шматок сирого м'яса.
Тиша, повний шлунок і відсутність турбот настроювали мене на філософський лад. Мене всі любили, бо я був порядний, чесний, доброзичливий, працьовитий і принципіальний кіт.
У Херсоні ми з головою поринули в роботу. У нас було завдання зробити береги придатними для нересту. У місцевому рибопромисловому управлінні була гаряча пора. Робітники закінчували робити гнізда, в які судак мав виметати ікру. Це були гнізда професора Білого: зігнуті з дюзи обручі, до яких було понав'язувано жмутки рослинних корінців. Планували поставити п'ять тисяч гнізд.
Ми сіли в човен і поїхали перевірити, чи подобаються судакам гнізда професора Білого. Рибовод витягав гнізда, які були повні ікри. Одне гніздо ми взяли з собою, щоб підрахувати, скільки до нього поприлипало ікри. Одна судачиха випускає в середньому 600 тисяч ікринок, але з них вилупиться 20 тисяч мальків. А у мальків ворогів ще більше, ніж у ікри: щука, окунь, сом, чайка, чапля, водяний бугай. Навіть дорослий судак може проковтнути маленьке судаченя, якщо воно загавиться. Учені підрахували, що в деяких риб з кожних 100 тисяч ікринок виростає лише 3-7 рибин.
Ми почекаємо, поки закінчиться нерест, і повеземо ікру в наше господарство. У нас є спеціальні ставки, де в ікри та в мальків не буде стільки ворогів, як у морі.
Ми залишились у палатці, щоб рано побачити, як нереститься судак. Вночі я прокинувся, бо невідомий мені птах сидів на торбині з продуктами і намагався проклювати дірочку. Приглянувшись, я стрибнув, спіймав злодія і з'їв.
Будьмо знайомі. Судак!
Зранку я застиг від навколишньої краси. По поверхні води пішло коло, я почув сплеск і побачив хвіст. Згодом хвостів було багато. Це самиці судака мечуть ікру, ставши у воді сторч і висунувши хвіст аж на поверхню! Я кинувся до намету, щоб розбудити професора.
За хвилину він, протираючи заспані очі, з щасливим, як у дитини, лицем стояв біля берега і дивився на хвости.
Мій настрій з піднесено-споглядального змінився на гарячково-мисливський. Я бачив рибу, яку можна було спіймати, і весь палав мисливською пристрастю. Професор скоро пішов до майстрів, що робили гнізда і занурювали їх у воду.
Пройшло чотири години, а відійти від берега я не міг. І хотілося їсти. І раптом: бац! Величезний судак в екстазі вистрибнув з води і впав на землю. Забувши про найсуворішу заборону ловити рибу під час нересту, я зловив рибу і з'їв. Добре, що в череві не було ікри, бо мене мучила совість.
Сіренький у ролі детектива
Мої думки все частіше й частіше линули до нашого риборозводного господарства, бо починався період нересту коропа. Що там робить Пуголовиця? Я так нервувався, що вирішив лікуватися сном і спав по вісімнадцять годин на добу.