Ієреміаду баба Галущиха чукикала колись на руках, то й була вона для неї дитям. Ієреміада не ставала впоперек бабі і пильно дослухалася. Немидорі Харлампіївні це подобалось. Але незабаром сталася обставина, яка ускладнила життя в колгоспній кухні. Баба раз почула, як тракторист хвалив борщ дівчини. Стара приглянулася до Ієреміади: висока, ставна, лице чисте, волосся підібране під косинку, погляд одкритий, а волошкові очі так і ваблять до себе.
Отак, незважаючи на інцидент з трактористами, Немидора Харлампіївна віддала своє серце Ієреміаді. А незабаром ще дужче полюбила її.
Жінки почали з пошаною ставитися одна до одної. Від цього в кухні робота кипіла. Трактористи Петро і Семен запропонували влаштувати змагання між Немидорою Харлампіївною та Ієреміадою. Петро так вмовляв, що баба згодилася.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 11
Болото розстилалося безмежне. Та це й не болото було, а ланцюги озер, в яких стояли ліси. Дорога йшла через ці ліси й озера. Іноді доводилося брести по воді, орієнтуючись по зарубках на придорожніх деревах.
Вода була тепла, хлопцям подобалося брести по ній. Краще за всіх почував себе Білан. Він заліз у воду, загубивши багато бліх, які мучили його. Блохи перелізли на кущ.
Експедиція пробиралася в глиб Полісся. Йшлося легко. За три кілометри шляху тільки раз трапилося, що вода стояла по коліно. Явтух розписав себе хвостом так, що став схожий на зебру. Навіть Тимофій ожив. Брьохав, аж бризки навколо летіли. Коли зупинився біля кущика, всі блохи перескочили на нього. Хлопці почали кричати, щоб падав у воду. Але Тимофієві було шкода цукерок в кишенях.
Тимофій метався, не знаючи, що робити: віддати себе на поталу блохам чи розлучитися з подушечками, начиненими смородинним, малиновим, вишневим, сливовим повидлом! Тимофій не знав, що робити, а блохи знали. Тіло у Тимофія було молоденьке, шкіра ніжна, кров у нього була солодка. Блохи, доп'явшись до Тимофія, аж п'яніли, а сп'янівши, почали водити танок. Зрештою хлопець кинувся у воду, а в кишенях замість подушечок знайшов квашу. Серце його закричало, сльози виступили з очей.
Сухі подушечки були гарненькі. А мокрі пускали патьоки, на котрі сідали мухи. Тимофій заплакав: жаль було цукерок. Почав їсти солодку квашу.
Оля втратила напрям, завела кудись експедицію. Григорій Савич стояв збоку і думав. Вчитель знав, що Оля погано розбирається в картах. Щоб виправити цю хибу, він і призначив її штурманом експедиції. Тепер Григорій Савич знав: нічого в картах Оля не розуміла!
До всіх цих подій Тимофієві не було ніякого діла. Він був заклопотаний своїми справами. Ще за п'ять днів до цієї події Пилип на археологічних розкопках знайшов бронзового жука. Жука він проміняв Куприкові за пір'їну. У Куприка жука виміняв Тимофій. Дав він за нього два ґудзики. Тепер цей жук розкошував у Тимофієвому джемі і разом з черговою порцією цього наїдку потрапив Тимофієві у рот. Розкусивши і пожувавши трохи, Тимофій скривився. В роті було гірко, гидко. Григорій Савич зрозумів усе і сказав сплюнути.
Оля схлипувала над картою. До неї підійшов Куприк. Якби він був штурманом експедиції, вони б не заблукали. Та коли Оля розгублено заплакала, дивлячись на карту засльозеними очима, йому стало жаль її. Він навіть сказав вчителеві, що з дороги збилася не Оля, а "ми". Оля вдячно позирала на Куприка і від чистого серця вважала, що на світі немає кращого хлопця за Куприка. Якби ж він знав це!
Куприк встановив, що зайшли вони у Тринадцяту трясовину, де можна загрузнути, бо в болото не глибоке, а трясовина – глибока, можна загрузнути.
З трясовини йшов важкий дух. Бульбашки на воді ворушилися, заражаючи все довкола важким духом. Побачили і гадюку. Явтух злякано позадкував, Білан тривожно і застережливо заскавулів. На широкостесаному стовбурі всі побачили малюнок: череп і кістки попереджували експедицію про небезпеку.
Григорій Савич розповів таке. Діялося це давно. Хлопці Іван та Василь надибали в болоті гніздо дикої качки. Вирішили видрати. Притягли до болота повалену вітром деревину, примостили, щоб перейти по ній до гнізда. Іван взявся держати деревину, Василь поволі пішов по ній. І тут відбулася трагедія. В качине гніздо заповзла гадюка. Коли Василь простяг руку в гніздо до яйця, змія вкусила його за палець. Василь одсахнувся і впав трясовину. Та поки люди прибігли, то замість Василя на болоті побачили тільки його картуз.
Розділ 12
Після того як Оля віддала Куприкові компас і маршрутну карту, її впізнати не можна було: йшла з Люсею і щебетала.
Куприк був майбутнім матросом, бачив себе високим, сильним, красивим, в одягу воєнного моряка. Куприк підбіг і спитав Пилипа, на чому смажити жаб'ятину. Пилип сказав, що на сковорідці. Вдома баба сковорідку геть викинула, нову купила. А тут як Григорій Савич викине, де ж взяти нову? Бо дівчата гидуватимуть. Обізвався й Хома: мама після того чотири дні за стіл його не садовила.
Куприк сказав вчителеві, що хоче, як Пилип і Хома, поласувати жабами. "Чого це вони ростуть і ростуть, а я, мов гриб, застряв на одному місці", — говорив хлопець.
Цікава історія трапилася з Пилипом. Він, що тільки один раз з Хомою спробував французької страви, і собі щиро повірив у дійсність картини, намальованої Куприком. Враз перед його очима постали і курінь, і земляна піч, де він з Хомою ніби-то часто їв жаб. Женька теж просив вчителя дозволити Куприкові з'їсти жаб.
Оля стояла, мов нежива. Більш за все на світі вона боялася мишей, жуків і жаб. І від однієї думки, що такими наїдками можна сервірувати стіл, у неї запаморочилося в голові. А Люся кричала, що казанка і сковорідки не дасть.
Експедиція розкололась на дві групи. Куприк, Женька, Пилип і Хома одділилися і сховалися за кущами. В таборі залишилися Григорій Савич, Люся й Оля. Вони й узялися чистити картоплю на обід.
Тимофій ні до однієї з груп не приєднався. Ліг осторонь на землю, дослухався, як в животі у нього помаленьку ворушився бронзовий жук. Білан і Явтух також участі в подіях не брали. Біланові пощастило піймати дику качку, і він доїдав її в затишку. Явтух попасом ходив вздовж стежки, косив зубами молоденьку травичку і полював на поліських комарів.
За кущами життя кипіло. Потім говорили тільки Пилип, Хома і Женька. А Куприк мовчав. Він сидів біля багаття, ще й одвернувся від сковорідки – понуро, невесело, з стражданням на обличчі. Коли все було готово, хлопці припрошували Куприка. А він, майбутній матрос, заридав.
"І вирости хоче, і їсти не може", — зітхнула Люся. Люсі було жаль Куприка. Але мала вона й іншу печаль. Пов'язана вона була з Пилипом, якого назвала подумки жабоїдом.
Женьку так само розривали двоїсті почуття: з одного боку, йому було шкода Куприка, що він не може їсти печені. А з другого, якщо Куприк виросте, то переможе його.
Куприків плач стривожив і Олю. Вона просила Куприка їсти. Оля вуркотіла біля нього, торсала, утішала. Пропонувала навіть удвох їсти. І сама спробувала. Куприк заридав на увесь голос. Тоді Женька знайшов рішення: треба їсти рибу, бо й риба у воді росте.
Нічого не одповів Куприк, встав і поволі пішов до Явтуха, схилився на нього й знову захлипав, тільки тепер вже тихенько.
Далі сили експедиції розподілилися так: Куприк ридав, припавши Явтухові до спини; Явтух обмахувався хвостом і жував траву; Люся, помивши після обіду посуд, почала готувати крем на закуску; Тимофій, заморивши голод мискою картоплі із салом, солодко дрімав, поклавши голову на рюкзак.
Куприк гірко переживав свою поразку. Мовчки дивився на карту і мовчки звіряв рух експедиції за компасом.
Тим часом картини довколишньої природи почали мінятися. Болота закінчилися. Пішла висока земля. Поляни зустрічалися просторі: трави на них стояли високі, і запах квітів змішувався з пахощами розігрітої проти сонечка хвої. Дихалося легко-легко!
Всі пожвавішали, завели пустощі. Незабаром і Куприк ожив.
Пахло близько річкою. Це була Рудиця.
Розділ 13
Люба запропонувала підібрати найбільше синонімів до слова йти. Сашко і Кость не змогли. Люба ж навела слова чимчикувати, копотіти, дріботіти, човгати, чапати, чалапати, шкутильгати, сунути, повзти, тюпати, сопіти.
Теоретик Сашко сказав, що знає щось із Костиком, але Любі не скаже, бо буде стара. Люба терпіти не могла, щоб хтось знав щось, а вона щоб не знала. Хлопці користалися цим і дражнили її, як хотіли.
Через хвилинку Любі вже неначе й не кортіло дізнатися про Костів і Сашків секрет. Люба зайшла на грядку і так пустила свої руки між огудинням, що вони замигтіли, мов метелики.
Тоді хлопці самі призналися, що підуть в експедицію, як оті новопшеничанські хлопці. Білана їм шкода брати, то вони украдуть Верещаківську Жульку з цуценятами. Як вони повиростають, запряжуть в нарти і рушать.
У хлопців було повно справ: і рюкзаки треба приготувати, і сухарів, і чашок, і ложок. Цим ділом зайнялася Люба.
А Жулька нічого й не знала. Ніколи їй було цікавитися різними сторонніми речами. Вся увага її була спрямована на одне – заховати якнайкраще своїх цуценят. Дід Трохим та його баба топили цуценят. П'ять разів за своє життя Жулька була свідком такої сцени, а на шосте надумала заховати їх.
Взяти голими руками Жульку з цуценятами хлопці не забиралися. Сашко одяг дідові ватяні штани і такого ж ватника. Кость "позичив" ватяну пару у матері. Як, бува, накинеться Жулька, то рватиме не хлоп'ячі голі литки, а материні та дідові ватники. Для цуценят Кость прихопив торбу, для Жульки – мішок.
Жулька, нагодувавши малих і простеживши, поки вони поснуть, сама задрімала. Коли прокинулась, пізнала хлоп'ячий запах і зрозуміла, що наближається Кость.
Костя Жулька знала. Це був дуже вредний школяр, кидав у неї камінці. Жулька перехопила ще запах Сашка.
Мішок зачепився за колючий кущ будяка і Жульку не зловили. Вона кинулася на Костя. Його ватяні штани злетіли. Не чекаючи, що з ними буде далі, Кость вистрибнув з них і кинувся навтікача. Вскочив у кропиву і дуже обпікся. Сашкові ж довелося п'ятдесят раз оббігти будяка, бо ззаду гналася Жулька. План хлопців провалився.
Увесь з червоними ногами, Кость попросив Любу: "Любко, отам біля Жульки в будяках зосталися материні ватяні штани й фуфайка.