Були поблизу місця катастрофи й підібрали багатьох із розбитого брига. Ми з Севом були дикунами в справі кораблів.
Сев сказав, що ми разом з'ясуємо наші погляди на той корабель, що його ми шукаємо. Я, як редактор, мав пов'язати міцними вузлами фабули розповіді Богдана та бачення фільму Севом. Кінокартина стояла перед нами, як конкретна ідея.
Сев сказав, що уявляє картину так: морська школа на високому березі, юнаки виходять в плавання. Одного сонячного дня корабель чує далекі гарматні постріли. Кілька дозорців вилазять на марс і бачать, як військове судно стріляє у парусник з людьми. Парусник розбито, він поринає у воду. Корабель маневрував і опинився на місці катастрофи. Першого виловили молодого матроса, що тримав дівчину (це був Богдан).
Потім Богдан почав розповідати, що мати народила його сиротою, а народивши – померала. Обмиваючи дитину, відвернулися, і дитина мало не втонула. Потім ціле своє життя Богдан невпинно топився. Подорослішавши, Богдан став моряком. Плавав на піввантажному пароплаві юнгою і виконував різні роботи. У японських водах їх застукала війна. Потім потрапили у тайфун і потрапили на Філіппінські острови. Богдан блукав по стровах, поки дістався до міста Маніли. Пробуючи пробратись уночі на якийсь наш корабель, Богдана зштовхнули ударом в море. Врятував Богдана малаєць і продав півмертвого на корабель, що йшов далі на південь. За час цього подорожування Богдан призвичаївся до нового хазяїна і його команди, що складалася з людей усіх можливих відтінків шкур і душ. Першого дня Богдана добре попобили, найбільше – безвухий китаєць. Богдан розповів про Магелланову протоку, схожу на підземний коридор, який має вогкі й плісняві стіни, по стінах жахливі малюнки й розколини.
Раптом хазяїн кав'ярні сказав дівчатам тікати. Зайшла міліція і забрала Богдана, бо не мав документів.
Ми вийшли надвір і побачили канонерку. "Нащо вона сюди прийшла?" – подумали ми всі.
XI
Лист на 16 сторінок з легеньким запахом від Тайах.
Мілан
Тайах пише, що зараз у неї чудний і спокійний настрій. Дівчина об'їздила багато місць. Зараз вона в Мілані, затра їде у Берлін на тиждень. Пережила багато гострих і цікавих пригод, зустрічей із людьми. Іноді Тайах хоче поговорити по-нашому.
Сумно, що немає з ким поговорити. Розмовляє французькою, італійською. Тайах хоче розповісти одну пригоду, яка здасться дрібною, але багато дала і до чогось розбудила Тайах.
Чоловіка Тайах забула, багато чоловіків хотіли бути з нею, але всіх відкинула. Зараз Тайах вважає, що в неї атрофувалась почутливість. Ніби вона зараз дівчина, яка не знає мужчини.
Цей тиждень Тайах їздила Міланом з одним італійцем, красивим і дурним до останньої крапки. На одній з поїздок Тайах побачила чоловіка, йому було не більш 22 років. Дівчина стала поруч і дивилася довго просто на нього. У нього сильно тремтіла рука. Тайах ходила за ним, стерегла його погляд, сподівалася, впадала в розпач. Італієць здивовано поглядав дівчину, не розуміючи, що з нею робиться, але Тайах було все однакове.
Лист Тайах з Берліну
Тайах пише, що приїхала в Берлін і хоче закінчити розповідь про незнайомця.
Коли дівчина зі своїм італійцем повертались машиною для туристів додому, вона усю дорогу дивилася в очі незнайомця. А до італійця голосно сказала: "На площі Дуомо ви мене залишите, я мушу йти додому сама". У соборі Дуомо незнайомець наздогнав Тайах. Він говорив італійською. Поцілував руку дівчини. На них оглядалися ченці й віруючі. Дівчину тягло до нього. Вони сіли й поїхали машиною, а біля дому Тайах домовилися зустрітися пів на сьому: "Чекайте мене біля дому о 6 1/2 годині" — сказала Тайах. Та як виявилося пізніше, чоловік зрозумів неправильно і чекав її біля собору, де вони бачилися. Собор називався Дуомо (вони спілкувалися італійською і Тайах помилилася). На таксі Тайах прибула до собору, але там чоловіка не було. Та раптом по площі почало кружляти таксі, незнайомець шукав дім Тайах. Дівчина занишка в темному кутку і сильно вагалася: показатися чи не виходити. Вона не вийшла.
Ще у листі Тайах розповіла, що зустріла Богдана. На березі побачила людину, риси якої нагадували Богдана й італійського красуня. Дівчина падає йому в обійми і відчуває його холодну шию – ні, це ліхтар на площі біля дому Тайах. Дівчина плаче.
Тайах ще написала, що розповіла це тільки мені, тому я повинен вірити, що ми друзі.
XII
Я прочитав листа Тайах і, взявши дзеркало, розмовляв зі собою. Я сказав собі: "Спокійніше. Тримайте нерви. Кличте сюди розум…". Я зрозумів, що Тайах любить матроса. Її розум і думки були наші з Севом, а тіло належало Богдану.
Я виглянув у вікно, канонерка стояла на рейді. Директор прислав за мною машину. Коли я прибув, Директор кричав до інших: "Ось він вами буде командувати". Виявилось, що приїздить комісар закордонних справ і турецький міністр. Буде нарада. Треба все зняти на плівку.
Я запитав ще про Богдана. Директор сказав, що його не випустять, поки всі дані не зберуть. А щодо фільму Сева, то Директор порадив взяти дубок і нічого не вигадувати з кораблем.
Я запитав: "Може ти взагалі проти фільму? Думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри зі своєї землі – на землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси?".
Я вийшов від Директора і поїхав до поїзда, дорогою пояснив операторам, що ми робитимемо. Приїхав поїзд, з вагона вийшов комісар і ми почали зйомку. Комісар мав років за п'ятдесят, ніс довгий, хитрі очі степового татарина, дуже дисципліновані губи.
Потім ми ще познімали особняк, де він мав жити, і я поїхав на фабрику.
На фабриці зустрів Сева, котрий сказав, що ввечері продовжимо обговорювати наш фільм. День минав, поки я розглядав плівки на фабриці, вечором я блукав пляжем.
***
Ми знову зібралися: хазяїн трамбака й шхуни, отаман рибальської ватаги, Стелла, Муха, Поля, Сев і я. Вечір був веселим, усі сміялися.
Хазяїн трамбака розповідав, що років так із тридцять тому, був молодий, веселий, любив поїсти, поспати і пропонувати свої кучері кожній красивій дівчині узбережжя. Поки не полюбив одну дівчину і не став божевільний. Одного разу вона не прийшла. Хлопець прийшов до її дому, вона помирала. Він дізнався, що дівчина з батьком їздила по контрабанду, її підстрелив хтось уночі, очевидячки, сторожа. Хазяїн додав: "У кожної людини є випадок у житті, який вона завше відчуває і може розповісти краще за все на світі". Після цього хлопець пішов у монастир. Монастир був бідний, і жили в ньому самі діди. Хлопець вирубав собі келію, оселився там і, прокинувшися раз місячної ночі, помітив, що вона подібна до каюти. Занудьгував за морем, почав марити морем. Скрізь вбачав його. Він сказав: "За батьківщину ми звикли вважати землю, де нас народила мати, де ми виростали в гніві чи в радості, осягали великий світ. У мене ж батьківщина – море, і ви розумієте, як я летів з гір до морського берега – стежками й хащами!".
Настала мовчанка. Згодом почала говорити Поля. Вона розповіла, що колись у неї був чоловік, інтелігент. Вона мріяла народити йому дитину. Але помітила, що мужчина не спить по ночах. Він мучився за своєю батьківщиною. Одного дня він не повернувся, утік на свою далеку гаймат. Поля хотіла би відмінити всі ці батьківщини.
Рибалка зневажливо обізвав її шлюхою, що всі її поволочили, а тепер вона ще й голос має. Сев крикнув на рибалку і наказав попросити вибачення за такі слова. Рибалка не хотів вибачатись, йшло до бійки. Сев сказав: "Ти образив людину зараз. Твій брудний рот плював на неї, як на щось огидне". Зчинилася бійка. Сев і хазаїн трамбака молотили рибалку, потім викинули за двері.
Після цього хазяїн сказав, що для фільму треба корабля брати не брига, а шхуна-бриг. Це дасть більшу красу кораблеві. На приміті у хазяїна був дубок "Тамара". Це було колись прекрасне судно, яке робив першорядний майстер, її можна легко перебудувати, впорядкувати трюм, зробити кіль, поставити нові щогли – дві, як личить кожній порядній двомачтовій шхуні-бригові. Хазяїн просив дохволити йому ремонтувати судно.
Ми підняли склянки з вином: хазяїн шхуни, Сев, Поля, Стелла, Муха і я. Всі ми випили й поцілувалися. Потім повиходили з кав'ярні. Під дверима лежала людина й солодко спала. Але це був не рибалка, а Богдан, п'яний до непритомності. Його випустили, і з радощів він ледве доліз сюди. Він ще встиг сказати, що приїхала рижа видра (так він казав на Тайах) і заснув.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
XIII
Комісар закордонних справ пригадав, як він уже зустрічався з турком у Швейцарії. Побачення тривало кілька хвилин. А тепер, після кількох років роботи одного й другого, комісар і міністр мають зустрітися надовше. Кіноапарат знімав далечінь і знімав комісара. Назустріч пливла канонерка, і на кормі червонів турецький стяг. В бінокль уже можна було прочитати слово "Ісмет". Судна вітаються пострілами.
Настала врочиста хвилина. Фотографи пролазили крізь натовп аж до комісара, перешкоджаючи кіноапаратові працювати. Міністр був у циліндрі, у великих рогових окулярах і в довгому чорному пальті з хутряною шаллю коміра. Оркестр грав турецького гімна. Комісар привітав міністра французькою мовою.
***
Після їхнього привітання я мав дві вільних години до зустрічі комісара з міністром. Я їх витратив на організацію знятого матеріалу. О десятій годині вечора мав бути бенкет у Будинкові армії і флоту, і я хотів, закінчивши востаннє знімати о четвертій годині, дати готовий фільм на початок бенкету.
Вже було знято до трьохсот метрів плівки. Плівка вся пішла виявлятися. На це потрібний був час. Далі – фіксаж і промивка, сушка негатива. Потім позитивна плівка з машини йшла у виявлення, фіксаж, промивку й сушку. Потім позитиви різалося по кадрах, і можна було робити монтаж фільму. Я написав титри до фільму.
В кінофабриці я ще зустрів оператора хроніки з Богданом. Вони були брудні, мокрі, обідрані, але задоволені. Вони знімали з маяка, з дубка, з води, з даху зерноперевантажувача, з естакади... знімали для майбутньої картини Сева.