Рахіра стала випитувати у Анни хто ж батько її майбутньої дитини і розказала все, що говорять про неї в селі. Анна розсердилася і теж образила дівчину, сказавши, що всі люди знають про її наміри щодо сина Федорчуків, проте всі також знають, що він її ніколи не засватає. Рахіра стала сміятися з тої, що її теж ніхто не візьме з дитиною і вона даремно шиє весільні сорочки, і Анна від злості викрикнула, що Михайло має з нею одружитися. Рахіра ледь не вдарила дівчину, але Анна вчасно відштовхнула циганку і пішла геть. Розлючена дівчина ще кричала вслід якісь образи, проте Анна впевнено йшла від неї далі.
Частина 15
Рахіра розказала про свою образу Саві і веліла йому помститися Анні за неї – тихо, без свідків. Запитала чи він розповість батькам про Михайла та Анну; Сава відповів, що ні – він хотів пізніше використати ці знання проти брата. Сава вихваляв пшеницю, що виросла на тій землі, де він сіяв і орав, заговорив про лан землі, що він мріє від батька отримати, але знає, що не вийде нічого, бо Михайло теж хотів цю ділянку. Сава розповів, що може бути таке, що після повернення брата додому, його можуть теж забрати в рекрути. Він не боявся служби, але не хотів її, бо за цей час Михайло одружиться і забере найкращу землю. Дівчина не хотіла втрачати час, бо бути найпершою ґаздинею на селі на ґрунтах Івоніки було її найщирішою мрією. Рахіра розпитала чи є можливість уникнути жовнірства і її коханий розповів, що він би не йшов, якби був лише одним сином у батьків, але він планує відрізати собі палець чи ще щось вчинити, щоб стати непридатним для служби.
Сава повертався додому і думав про Михайла та Анну – мати не дасть синові в дружину взяти бідну наймичку, так само як і своячку-циганку. А якщо проти волі одружиться, залишить без землі. Він хотів і її мати, і з Рахірою бути. Проходив повз "сусідній" ліс і, глянувши на нього, трохи заспокоївся. "Сей ліс ставав йому не раз в пригоді, не був далеко від бурдея, а що найліпше – все, що в лісі роблено, не було гріхом. Уже як ліс кінчився, як лишилася остання деревина за спиною і чоловік ступив на рівне, чисте поле, так лишився за ним і всякий гріх, і він був свобідним, чистим, як передше…".
Частина 16
Михайло вже близько місяця був дома у відпустці – мав ще стільки ж бути з родиною, а потім востаннє піти на службу і менше ніж за півроку повернутися остаточно. Івоніка з Марією не могли натішитися, що син буде з ними поряд. Тільки Анна сумувала, бо вони майже не мали часу, щоб побути наодинці і дівчина переживала, що мати коханого не дозволить шлюб. Михайло заспокоював її як міг, переконуючи, що рано чи пізно Марія дасть дозвіл, бо те, що вони кохають один одного – не гріх.
Одного вечора Анна поверталася додому і зустріла по дорозі Саву. Хлопець зупинився перед нею і стояв, не відвертаючи погляд. Щось в його очах так сильно налякало дівчину, що вона впала йому в ноги і благала не вбивати її. Він штовхнув її ногою і продовжив шлях, а бідолашна побігла додому. Розказала все Докії, а та порадила нікому про це не говорити, бо ця ситуація могла лише погіршити становище дівчини в селі: "Сава ж лінюх, але не лихий хлопець".
Частина 17
У сім’ї Федорчуків сталася біда. Вуличні музиканти проходили повз їх будинок і своєю музикою сполохали собаку Сойку. Та почала гавкати і ніяк не могла заспокоїтися. В цей час із стайні вийшло мале теля, налякалося рухливістю пса і спробувало перестрибнути пліт, але випадково зачепилося за кілля, що стирчало з нього, і розпороло собі живіт. В цей час родини не було вдома і повернулися вони лише через півгодини. Рана у бідолашної тварини була смертельна і вирішено було його зарізати. Сава дуже сумував, бо це було його улюблене теля – він його годував, доглядав за ним. В останні хвилини свого життя теля не відводило очей від Сави, наче намагалося щось йому сказати, це помітила навіть Марійка, але хлопець не звертав на це уваги.
Весь день сім’я обговорювала таке нещастя і Михайло, відчуваючи потребу у праці, взявся відремонтувати пліт. Для цього треба було десь взяти кілля – Сава запропонував йому сходити у "сусідній" ліс, бо там було досить дерева і не треба було гроші нікому віддавати. Михайло погодився і пішов до лісу.
Частина 18
Івоніка йшов до міста – треба було вирішити деякі банківські справи та зайти до пана. Він роздумував над тим, що післязавтра буде день святого Михайла і треба буде зайти до церкви, а синові купити яблук та білого хліба, щоб потішити його; через два тижні закінчувалась відпустка.
Частина 19
Марія приготувала їсти і чекала поки хтось із синів прийде те забере її в бурдей, сама вона не мала часу, а Івоніка мав повернутися лише ввечері. Відчинилися двері і зайшов Онуфрій Лопата, запитав де зараз її Михайло. Коли вона відповіла, що чекає зараз на нього або Саву, а самі хлопці зараз біля худоби в бурдеї. Чоловік зробив невелику паузу і сказав, що її син лежить в "сусідньому" лісі застрелений. Жінка не могла зрозуміти ці слова, а коли до неї дійшов сенс цих слів, закричала.
Марія не йшла – летіла до сина, а побачивши мертве тіло, впала і заплакала. Хлопця знайшов житар із сусіднього села, одразу покликав Онуфрія, щоб той взнав загиблого. Останній же, впізнавши Михайла, побіг до Марії. Мати кричала, намагалася привести сина до тями, підіймала його голову, руки, а коли зрозуміла, що сина не повернути, втратила свідомість і впала на свого сина.
Івоніка повертався додому найкоротшою стежкою; він відчував неспокій і якась сила тягнула його в село, що він жодного разу не спочив дорогою назад. Пішов одразу до бурдея, хотів швидше побачити Михайла та віднести йому яблука з хлібом. В полі побачив процесію з людей, як йшли, опустивши голови, та тягнули за собою віз. Щось ніби вдарило чоловіка і він побіг до воза, глянув на нього і побачив там свого мертвого сина. Запитав де Сава, але всі мовчали.
Частина 20
У хаті та біля неї стояло багато людей: хтось плакав, хтось молився, хтось намагався дізнатися всі обставини смерті. Прибіг Сава і впав біля тіла брата, плакав та кричав так голосно, що деякі жінки заспокоювали його. Михайло лежав на подушці, а рана, що була під лопаткою, стала кровоточити та залила подушку. Мати замінила її на нову.
Івоніка мовчав і думав про те, як це сталося. Як сталося так, що його син зараз лежав мертвий і ніхто не міг розказати хто винен у цьому. Він дуже розлютився на жінку, що вона не врятувала сина: "ти ж була дома!". Він кричав, а присутні намагалися заспокоїти його. Батько мовчав, а потім подивився на свого одного сина. Очевидно, Сава прочитав в очах запитання і сказав, що він був у ворожки в цей час і вона йому розповіла про смерть брата.
У хату зайшла Анна і одразу ж впала біля тіла коханого. Здивовані обличчя дивилися на неї, а Івоніка з Марією стали відтягувати дівчину від свого сина, але вона не зрушила з місця. Всім присутнім одразу відкрилася таємниця наймички. Мати загиблого намагалася вигнати дівчину, але та лише розмовляла з коханим та сама з собою. Згодом підняла очі і серед присутніх вишукувала когось. Побачила Саву і ніби оскаженіла – била його, кричала, що він вбивця батька її майбутньої дитини, що він згубив і його, і її життя. Дівчину відтягнули, Марія вдарила дівчину, але підсвідомо відчувала правду в звинуваченнях Анни, проте Сава був тепер її єдиною дитиною і вона не могла його втратити, ніколи в житті. Мати та наймичка стали сваритися, Марія обізвала дівчину, коли у Михайла знову пішла кров. Анна впала до його грудей. Свічка, що стояла біля загиблого, впала і покотилася до ніг Сави.
Івоніка вийшов на двір – він зрозумів, що його син був братовбивцею, але не міг зрозуміти, що тепер йому робити. Сава був тепер єдиним його нащадком і він навіть не думав про те, щоб свідчити проти нього. Почув шелест поряд з собою, побачив Рахіру, що прийшла як злодійка подивитися на результат її підмовлянь. Хотів її спіймати, але дівчина втікла. Біля хати було чутно розмови присутніх, що обговорювали деталі.
Частина 21
На наступний день приїхала комісія, зробила висновок, що це вбивство, стріляли ззаду, шукали свідків. Знайшли одну стару вдову, що ходила тієї ночі в ліс за сухим гіллям; вона розповіла, що чула постріл та крик на допомогу, але подумала, що то охоронець піймав злодія і втікла.
Сава стояв збоку і тремтів, тим самим звернувши на себе увагу лікаря. Сказав, що йому зле. Лікар став оглядати хлопця і помітив на його шароварах кілька крапель крові – плями були ще свіжі. Між людьми чулися запитання чи мав Сава рушницю, де він був тієї ночі, коли сталася трагедія. Хлопець відповів, що ночував у Рахіри, а кров від качки, що різав нещодавно.
Виступив один чоловік, що мешкав біля лісу і розказав, що тієї ночі Сава заходив до нього і попросив води, а на лице був блідим, як смерть. Хлопець відповів, що зайшов дізнатися коли будуть готові його шаровари і заодно води випив.
Комісія пішла до бурдея, визнала рушницю Івоніки не причетною, перерили все в пошуках доказів вини Сави, але не знайшли нічого. Сходили до Григорія та Рахіри, зайшли і до ворожки – все було так, як розповів хлопець: ночував у Рахіри, а з самого рання пішов ворожити на землю.
Під час огляду тіла, з плеча Михайла випала куля, яку миттю підібрав Івоніка. Він впізнав її і побілів, зайшов до хати, підняв залізними руками Саву і приклався до нього декілька разів твердим кулаком. Розвернувся і без слів пішов назад до тіла Михайла. Лікарі та судді не дізналися про це ніколи.
Саву забрали до міста, він був головним підозрюваним. Суддя наказав того ж вечора поховати бідолашного. Хоч Івоніка на колінах благав дочекатися ранку, щоб при Божому світлі віддати сина землі, комісія була тверда – поховати сьогодні в ніч.
Частина 22
Багато людей зібралося, всі шанували хлопця. Прийшла попрощатися з коханим і Анна, дівчина геть змарніла, на бідолашній не було лиця. Домніка та Ілія винесли з хати речі, що Марія веліла пороздавати, щоб за душу Михайла помолилися, та запрошували всіх на посмертний обід до лісу. Запросили і Анну. З хати виносили домовину, коли Марійка штовхнула Анну, тим самим ніби виганяючи її, але люди просили залишити бідолашну у спокої. Коли дівчина побачила труну, крикнула, що мріє лише з ним лягти у землю, і впала без сил.
Коли домовину засипали землею, Івоніка кричав не своїм голосом, що син його так тяжко працював для цієї землі, а вона його забрала до себе за цей труд.