Коли зайшли до церкви, то не побачили там пана Уласовича. Нарешті з'явився молодий.
"Олена так і затрусилася, як вздріла, що се не пан сотник конотопський Уласович, а суть пан судденко Халявський Омелянович, кого вона так щиро любила".
Панна хорунжівна пролізла крізь натовп, сіпнула пана Халявського за руку та й промовила до нього: "Бери мене! Як хоч, а бери! Коли ж в тебе є друга, то покажи, де вона, я їй, суці, тут же очі видряпаю. То я було обо-жеволіла, атеперумру, коли мене покинеш..."
Пан судденко взяв панночку за руку, повів до попа, і той їх обвінчав.
XII
Смутний і невеселий ходив по хаті пан конотопський сотник, Микита Забрьоха, який ще звечора приїхав з Конотопа у село, де мав вінчатися з панною хорунжівною Иосиповною, як вони домовилися. Він гарно вдягся, чистенько виголився, підстриг чуба. Збудив пана писаря, якого закликав у старші бояри.
Хотіли вони відчинити двері, та не знайшли їх. Шукали, шукали, а перед ними гола стіна та й годі. Стали шукати далі: один пішов у один бік, другий —у інший. Зійшлися — знову немає. Пан Уласович дуже побивався: "Вже досі і вугреня відійшла, а мене панна хорунжівна дожидалась— дожидалась та, може, вже і додому пішла. Ой, лелечко, лелечко!"
Аж ось рипнули двері і до хати увійшла Явдоха Зубиха, яка сама двері від них сховала. Стала сварити, чому вони досі вдома, а не у церкві вінчаються. Конотопська відьма звеліла їм мерщій іти до церкви. Якщо буде стояти на рундуку Олена чи не Олена, наказала вона пану сотнику, то треба брати її і вести до вінця. Сказала, що ото все поробила з дверима дядина пана суд-денка Халявського, а на Олену наслала мару, ніби вона і сліпа, і крива.
— Вінчайся сміливо; а як прийдете від вінця, так я усе злеє відверну і її, стару суку, прожену. Біжіть же швидше! — промовила Явдоха.
Прийшли до церкви, пана Халявського з молодою та весільним поїздом вже не було, стояла одна Солоха із маківкою в руках. Сотник побачив її і аж злякався.
— Та що ж, пане писарю, брати?
— Та беріть, добродію. Аще совість не зазрить, беріть.
Пан сотник підійшов до Солохи, взяв її за руку і повів до вінця.
"Мерщій побравшись за рученьки, як голуб з голубкою, і ввійшли у церкву та до стільця".
їх швидко обвінчали, тоді молодий зі своєю молодою пішов у Безверхий хутір. А старший боярин, пан Пістряк, "кишки рве зо сміху, та біга по селу, та збира свій поїзд".
XIII
З'явившись у Безверхому хуторі, пан сотник побачив, що панна хорунжівна сидить на посаді з паном судденком, Дем'яном Халявським, а біля нього стоїть Солоха, яка залишилась боса і голомоза, бо усе її вбрання забрали люди, яким воно належало. На весіллі пана Халявського сиділа за столом і Явдоха, замість матері, і глузувала з пана сотника.
Пан Пістряк хотів приєднатись до чужого весілля, та його не пустили, сказали, щоб ішов на своє.
Поїхав пан Уласович зі своєю молодою і з поїздом у Конотоп. Приїхали, дали якийсь порядок. Знайшли дещо з материзми пана сотника і приодягли трохи Солоху, стала не така бридка. Сіли за стіл, страви було всякої наварено, була і горілка.
На другий день зібралися люди, стали змовлятися, чим пана сотника за звичаєм дарувати. Той хоче дати баранця, той порося, той телушку. Аж тут прибув козак із Чернігова із листом від самісінького полковника чернігівського. Там було сказано, щоб пана Забрьоху Микиту Уласовича змінити з сотничества за те, що не послухав наказу пана полковника чернігівського і не прийшов зі своєю сотнею у Чернігів, а замість того виполіскував у ставку конотопських молодиць і старих баб, мов плаття, і з півдесятка їх утопив. А далі, як знайшов серед них відьму, то їй піддався "і чортяці душу закріпостив", та й літав у вирій, "мов той птах заморський..."
Далі у листі йшлося про те, що сотником призначається судденко Дем'ян Халявський. Писар Пістряк не розгубився і вирішив, що недовго буде панувати новий сотник, а якщо вдасться пошити і його в дурні, то сотником, певно, стане він сам.
Схопився пан писар і пішов до нового сотника, та ще й і козаків з собою прихопив. Залишився Микита з Солохою, нема кому було й весільні страви їсти. Ось так відсвяткував весілля Микита Забрьоха.
XIV
Наступного дня писар Пістряк зайшов до Микити Забрьохи у хату та й заголосив. Потім став розповідати, як він прийшов до нового пана сотника, а той вилаяв його і прогнав геть, а новим писарем призначив якогось молодого хлопця.
Пістряк пояснив Забрьосі, що все це їм поробила відьма Явдоха Зубиха. Забрьоха запропонував подати "лепорт", щоб вона заплатила їм за безчестя. Нехай її посадять у колоду. Писар відповів, що вона їм тепер непідвладна, бо їй потурає новий сотник пан Халявський. Він дозволив відьмі чаклувати і глумитися над людьми "на усьому лиці земному".
Старі приятелі, яких знов поєднала спільна біда, вирішили плюнути на Явдоху і залити горе горілкою. З того часу вони щодень сходилися журитися за чаркою. Минулося їхнє панство.
Закінченіе
Пан сотник Халявський Дем'ян Омелянович був при владі недовго, "дуже швидко перед начальством щось процвиндрив, і його з сотенства змінили". З жінкою своєю, Оленою Йосиповною, не довелось їм пожити в ладу. Через нового писаря, молодого й вродливого парубка, він сильно побив Олену і водив її, підрізавши "патли", по вулицях Конотопа. Писарю жобривпівголови і прогнав від себе. Так сталося тому, що пан Халявський і Олена побралися через Явдоху, "покинувши закон святий".
Пана Забрьоху покарано за те, що не послухав начальство, а взявся топити жінок, згубивши нізащо скільки душ, а також за те, що удався в чаклування, "покинувши Бога милосердного".
Пістряк Ригорович завинив тим, що обдурював свого начальника, намагався пошити його в дурні. Розсердившись на когось, він занапастив ні в чому не винних жінок, посиротив дітей. А до того ж пив забагато горілки.
Зубисі за гріхи дісталося щонайбільше. Поки пан Халявський був конотопським сотником, вона жила у розкоші, звалась Семенівною, або пані Зубихою. Коли ж пана Халявського змінили, "на неї увесь мир плюнув". І вона швидко зачахла і вмерла. Як відьму, зарили її в яму, прибивши осиковим кілком, "щоб ще не скочила".
"От вам і конотопська відьма!"