Коли небезпека минула, почали вибиратися з кукурудзи. Через півгодини ми сіли відпочити. І раптом у мене виникла ідея: вилізти на найтовщу кукурудзину і глянути, де дорога. Та я впав і нічого не вийшло. Важко сказати, скільки ми йшли: півгодини, годину чи дві, і скільки ми пройшли: кілометр, два чи десять. Ми лягли на землю. Довго лежали. Було тихо. Лише кукурудзяне листя шурхотіло над нами. Раптом захотілося їсти, ми згадували, які страви були вдома на обід. Почали співати, переспівали усі пісні. Ми лежали, знесилені від голоду, від пісень, від безнадійних думок. Я знайшов у кишені м'ятну цукерку. Раніш я б її, мабуть, просто викинув. Цукерку ми поділили порівну. Згодом захотілося пити. І раптом ми почули… пісню. І забувши про все на світі, ми кинулися на пісню і закричали: "Люди! Пождіть! Людоньки! Сюди!". Я, здається, навіть вигукнув оте ганебне "Рятуйте!". Нас знайшли Бурмило і Книш. Книш реготав: "І заблудилися? У кукурудзі?". Бурмило теж сміявся. Обоє були п'яні.
Розділ 12
"Не зви мене більше – Ява, зви мене – Кукурузо!"
На другий ранок після тої трагедії в кукурудзі я ішов в магазин. Була неділя, біля магазину – повно людей. Дід Салимон і інші дядьки почали сміятися з мене через пригоду у кукурудзі.
А згодом зі мною попрощався Ява. Він вирішив втекти з дому на безлюдний острів у плавнях. Там було багато островів. Ява саме прочитав "Пригоди Робінзона Крузо". Я перекрутив на "Кукурузо". Крузо пробув на безлюдному острові двадцять вісім років два місяці і дев'ятнадцять днів. Друг сказав, що мені доведеться самому стежити за Бурмилом і Книшем й викривати їх. А Ява не міг жити у селі через переекзаменовку і кукурудзу.
Ява погодився бути Кукурузо, бо Крузо вже був, а тут після пригоди в кукурудзі – саме те, що треба. Так Ява став Робінзоном Кукурузо. Я мав деколи провідувати друга.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 13
Шукаємо острів
Ми вирішили вибрати підходящий безлюдний острів. Дід Варава пішов у сільмаг. А ми на старій плоскодонці подалися у плавні. Минули вже п'яте плесо, але жодний острів не подобався Кукурузо. Врешті, вибрали один, на якому росли кущі верболозу, верби і тополі, і були виходи до води. Острів був чудовий. Дерев багато і сухого гілля для вогню. В очеретах качки крячуть. Значить, дичини повно. На чистоводді попід берегом риба для юшки. Посеред острова галявина. Край галявини величезна стара плакуча верба, біля неї ми зробили курінь з лози.
Вернулися у село, діда досі не було. Ява збирав необхідні речі: ложку, сіль, хліб, ліхтарик, сокиру. Яву з сокирою в руках застав дідо, але ми вишмигнули з хати.
Розділ 14
Робінзон Кукурузо висаджується на безлюдний острів
Зранку Кукурузо усе зібрав у човен: берданка, удочка, ліхтарик, ложка, ковзани (на зиму), сокира, черв'яки, харчів ціла торба, дві таблетки пірамідону (на випадок хвороби). Лишолося відпроситися у діда. Кукурузо просився до тітки Ганни у сусідньому селі. Там зараз гостювала сестра Яришка. Дідові уривався терпець і він відпустив друга на два дні.
Ми попливли у плавні. Весь час мовчали. Ще ніхто в світі не прощався на так довго. На прощання я віддав Кукурузо свій складаний ножик і гачки для рибалки. Мені було важко розлучатися зі своїми скарбами, але це ж було для друга. Кукурузо дав назву острову. Відтепер це був острів імені Переекзаменовки. Ми попрощалися. Кукурузо раптом вибачився, що позаторік кинув мене у калюжу. Я теж вибачився, що картуза Явиного на вербу закинув.
Розділ 15
Перший день на острові імені Переекзаменовки.
Розділ, розказаний Робінзоном Кукурузо
своєму другу і однокласнику Павлуші
Коли Павлуша поплив додому, настала така тиша, що я не знав, що робити. Погано мені було. Харчів я не чіпав. Вирішив наловити риби. Але вона не клювала. Кінчилося тим, що я обірвав гачок. З досади я з'їв пів торби харчів і заснув на сонці. Прокинувся геть обпеченим. Потім скабку в пучку загнав, під самий ніготь. Добре, що хоч не нарвало.
Сонце почало сідати, і я знову відчув апетит. Я знову закинув удочку. І на цей раз мені пощастило. Та коли варив юшку, виявилось, що каструлька протікає. Посьорбав я з огидою недовареної юшки, яка ще не встигла витекти, і сів. Темніло і ставало страшно. Поліз у курінь і вирішив записувати свої пригоди на острові.
Спати не хотілося, вийшов з куреня. Аж раптом тінь упала на плесо. З-за очеретів виплив човен, у якому на повний зріст стояв хтось високий і довгим веслом нечутно правив. Човен линув прямо до острова. Було страшно. Хто то вночі у плавнях? Я не міг більше сидіти на місці. Схопився, ступив задерев'янілими ногами кілька кроків у темряву до куреня. І раптом – на когось наштовхнувся… Хтось вхопив мене цупкими руками за плечі. Крик жаху застряв у мене в горлі. Я впав. Хтось навалився на мене, дряпонув по обличчю і…
Тут розповідь Робінзола Кукурузо обривається, бо Павлуша в цьому місці ойкнув і почалася розмова, якої читач не зрозуміє, доки не почує про те, що сталося того дня і тої ночі з Павлушею Завгороднім.
Розділ 16
Павлуша Завгородній знову розказує про те, що він робив у той день і в ту ніч
Приїхав я з острова Переекзаменовки і одразу заходився лагодити плоскодонку. Поки зайнятий був роботою, то ще нічого, а потім охопила нудьга за другом. Ввечері сказав мамі, що піду спати на сіно. Взяв ковдру і вийшов. А потім пішов у плавні.
Коли плив до Яви, раптом побачив величезну сіру постать на човні попід самим берегом. Від страху серце в мене покотилося кудись униз. Тим часом незнайомий човен зник за прибережними очеретами. Я наліг на весло й спрямував човна до берега, з іншого боку. Пристав, виліз і обережно почав прокрадатися в глиб острова до Кукурузо.
Я витягнув руки вперед, бо було темно. І раптом на руки мої хтось наштовхнувся. В наступну мить я відчув страшний удар по ногах і полетів на землю. Я шалено замолотив руками й ногами. Дряпнув по чомусь м'якому. Згодом я мчав через хащі, ламаючи гілки, спотикаючись і наштовхуючись на дерева. З розгону вскочив у човен і щодуху почав одгрібати від берега. Погоні не було. Опам'ятавсь я лише тоді, коли пристав до берега біля села. Мокрий ліг під свою ковдру і заснув.
Розділ 17
"Сьогодні вночі…" Таємниця от-от розплутається
Зранку поплив до Кукурузо. Він радісно усміхався мені. Тільки ніс у нього був облуплений і на щоці була подряпина. Друг розповів, що вночі на нього напали шпигуни. Кукурузо показав наслідки: подряпину на щоці і синець на ребрах. А це ж вночі билися ми з другом. І я розказав усе, що трапилося зі мною цієї ночі. Але Кукурузо признався, що налякався незнайомця і всю ніч просидів на дереві.
Раптом ми побачили, що на плесо виплив човен. У ньому сидів Книш. Човен плив тим самим "курсом", що й незнайомець уночі. Ми кинулись до плоскодонки і почали огинати острів, наближаючись до того місця, де вночі зник незнайомець. Ми випливли на Високий острів. Ондо й Бурмилів курінь. Попід берегом стояло два човни. З-за куреня лунали голоси Книша і Бурмила. Їх не було видно. З їх розмови ми дізналися, що Бурмило вночі ставить ятери на рибу, а вночі має зробити якесь діло. Ми кинулись до острова Переекзаменовки. Так он воно що! Значить, то вночі Бурмило був, ятери ставив. Але що ж сьогодні вночі робитиме Книш на Високому острові? Що навіть Бурмило його одговорював.
Я згадав, як Книшиха продавала на базарі якісь льобулі, кричала, що у цій цілющій водорості купа вітамінів і з неї треба заварювати чай. Тільки це був не глобулус. І може, тепер Книш на глобулус зазіхає.
Раптом залунала пісня.
Розділ 18
Несподівані Ігор, Валька та інші
Ми з другом побачили білі човни, у яких сиділи піонери. В першому човні стояв високий вожатий. Човни пристали до берега острова Переекзаменовки. Серед піонерів ми побачили й кількох васюківських юннатів. Ми в цей час сиділи на дереві, і нас ніхто не бачив. Якась висока цибата дівчинка натрапила на курінь Кукурузо і потягла звідти рушницю. Тут Кукурузо вже не витримав, і ми злізли. І одразу нас оточили.
Це були юннати з Києва. Цибата дівчинка звалася Валька. Юннати приїхали побачити глобулус. А завтра приїде сам професор Дудка і кореспондент з газети.
Один хлопець показав нам приймач, який зробив сам. Кукурузо трохи червонів через Вальку. Він взагалі чогось дуже часто поглядав на оту Вальку. Найшов на кого дивитися! Гірша за Гребенючку у сто разів.
Штурман човна – Сашко, почав варити на вогні обід. Сашко був менший за всіх, але його всі любили. Дівчатка допомагали йому куховарити.
Коли ми розглядали приймач, прийшла Валька і зіштовхнула Ігоря (того, що приймач зробив) з пенька. Ігор тільки усміхнувся у відповідь. Ми з Кукурузом здивовано перезирнулись. Якби мені зробила таке Гребенючка, я б їй так дав, що вона б ногами вкрилася.
Валька почала настроювати приймач і знайшла мелодію. Вона дивилися на плесо і сказала "Лебедине озеро" (про мелодію). Тут Кукурузо сказав, що це озеро не Лебедине, а Качине, бо лебеді в нас не водяться. Валька раптом як зарегоче. Кукурудзо почервонів.
Згодом ми їли юшку, яка мені видалася надзвичайно смачною. Після того, як наїлися, почали співати різні пісні. Валька станцювала козачок. Кукурузо чомусь почервонів і неспокійно совався на місці. А потім всі почали купатися. Але чужі хлопці не міли стрибати з верби у воду. І отут Кукурузо показав, що таке васюківські хлопці. Видерся на самісіньку верхівку, розгойдався, як мавпа, на гілці і як стрибоне. Всі тільки ахнули. Я теж хотів стрибнути, але мене спіткала невдача: зачепився за сучка і розпанахав труси, аж резинка лопнула. Стрибати вже не міг, бо загубив би труси. Дівчатка запропонували мені, що зашиють труси. Я відмовився і поліз у курінь зашивати свою ганьбу. У курені випадково знайшов "Граматику", зошит з вправами і здогадався, що Кукурузо готувався до осінньої переекзаменовки.
До острова приплив Гришка Бардадим і кілька наших хлопців-юннатів: Фарадейович прислав запросити гостей з Києва до нього. Бардадим назвав нас з Явою босяками на все село. Але ніхто навіть не засміявся з нас. Валька вигукнула, що ми нормальні, а не босяки. Ігор підтримав її слова, і всі решта – теж.