Поза Прозорою Плямою його виловлять за кілька днів, він не встигне нікуди втекти. А зупинить мегаполіс – стане вільним птахом. Окс не думав, що буде з ним і його однодумцями, коли мегаполіс загине. Головне, що страшна сила зникне. Не буде наступних поколінь, не буде більше нехтування істиною, красою.
Габр сказав, що йому не хочеться знищувати мегаполіс, бо там його близькі. Окс сказав, що там живе його дочка і ще дехто. І в усіх, хто у Плямі, хтось там є. Але мета їхня вища. "Це нарив на здоровому тілі. Мегаполіс – це огидний смердючий нарив, і він мусить бути знищений", – твердив старий. Він дав Габру блок, який треба було
замінити.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина IІ
Габр поспішав з Прозорої Плями в мегаполіс – нагромадження окремих рівнів і перехресть, хитросплетіння залізобетону і сталі. Габр відчував щось чуже, нове, страхітливе. Що сталося? Хіба не тут він провів дитинство, юність, не тут закінчив коледж, прим-університет, пізнав першу жінку? Він не міг повернутися в цей світ як у свій. Все, що було дорогим, знайомим, стало болючим. Зблизька мегаполіс був іще жахливішим, ніж здалеку. Він тихо гудів, темний, закриваючи собою весь світ. Гвинтоплани проносилися то тут то там, на різних рівнях мегаполіса, прямуючи відповідно до заданого маршруту. Мегаполіс нагадував моторошних розмірів фабрику життя. Люди живуть усередині лабіринту, за допомогою якого (його техніки та електронної начинки) Державне Об'єднання організовує їхній затишок та існування.
Тікати від мегаполіса можна було тільки до Окса, а той штовхав його назад. Третього шляху не було: поза Прозорою Плямою тебе рано чи пізно намацають локатори і виловлять. І тоді кінець життя – чи сліпота і квадрат 4-Б, а отже, знову Окс. Окс – він теж був пасткою, лише з іншого боку.
Габр рухався вздовж мегаполіса. Колони були немислимого діаметру. Габр знаходився ніби під височенним мостом, перекриття подекуди розривалося і в отворі, задерши голову, можна було побачити перекриття наступного рівня. В одному місці він побачив чиїсь кістки і черепи, розкидані як попало. Габр планував лізти по виступах колон, поки не потрапить туди, де зупинено час. Там, високо-високо, на своїй вулиці, він зайде в знайому кав'ярню і буде слухати музику, забувши про все. Він викреслить із пам'яті Окса, Ліоз. У Міністерстві контролю попросить відібрати у нього не тільки зір, але і пам'ять останніх подій.
…Ліоз записала у щоденник, що Габр повернувся. Вона з батьками думала, що він загинув під час пожежі в диспансері. Два тижні дівчині кололи заспокоювачі і водили на електрошок, бо вона не могла спати і весь час кричала від якогось жаху. Її тато з мамою винесли всі речі, пов'язані з Габром, і ходили за нею навшпиньки. Вона поступово почала приходити до тями. І ось він знову зателефонував. Дівчина продовжувала кохати, та батьки стежили за нею і нікуди не пускали.
Габр уже кілька днів знову жив у своєму квадраті, і за цей час він звик до істини. Якось він пішов до друга, який звався Шилг. Габр побачив маленького, сутулого, з опущеною кудлатою головою, чоловіка. У його волоссі заплуталося різне сміття. Габр сказав другові: "Ти живеш у страшному бункері, брудному й обплутаному павутинням. Сам ти теж жахливий, весь у якихось об'їдках. А твій будинок висить у повітрі разом із вулицею, твоєю фірмою, разом із усім. За контрольною смугою, за бар'єром, – прірва, розумієш? Під нами ще сотні рівнів. А справжня земля там, далеко внизу… А найголовніше – ви всі живете, нічого не бачачи". Та Шилг не міг цього зрозуміти, він радив Габрові виспатися і взятися за роботу.
Після відвідин друга Габр вирішив дійти до контрольної смуги. Туди довелося добиратися цілу годину. Але Габр знав: кінець повинен бути. Квадрат має скінчитися. Він хотів знати, що за будинком і що за квадратом. Контрольна смуга була зовсім інша, ніж по краях вулиці. Тут, де закінчувався квадрат, її ширина сягала декількох десятків метрів. Бар'єром були ґрати, за якими не було видно продовження рівня. Поглянувши зблизька, Габр побачив, що рівень таки продовжувався там, далеко, де теж стояла ледве помітна сітка. А між двома ґратами зяяла прірва, каньйон. Дна не було видно. Це був обвал. Провал, однак, перерізало кілька справних пневмотруб. На уламках балок, що стирчали звідусіль, висіли зогнилі рештки речей, шматки меблів. Скільки минуло числень від дня катастрофи? І чому люди, що живуть поруч, за сто метрів, нічого про це не знають? Хто їм розповість?
Згодом Габр навідав маму. Він був вражений, побачивши страшну істоту, яка повзла до нього рачки. Матір була зла на Ліоз, називала її дурепою і не хотіла, щоб син одружувався з нею. Ще дитиною мама покинула Габра з батьком, знайшла іншого чоловіка і народила дочку.
Габр сказав матері, що бачить її, усю в ганчірках, бачить, що вона повзає навкарачки. Мати пояснила, що просто втомилася. Вона не могла зрозуміти того, що говорив син, просила його заспокоїтися і навіть дозволила одружитися з Ліоз.
Як тільки Габр вийшов від матері, його оточило кільце з трьох боків. Люди із пошуковими індикаторами в руках наближалися до нього. Габр кинувся до голови акустичного маяка, яка оберталася над бункером пневмостанції. Однак попереду теж були люди у шоломах. А ззаду було чути тупіт, його наздоганяли. Ще секунда – і якась дивна група вибігла з-за рогу. Габр зрозумів, що ці люди у цілковитому керуванні Центральної Орієнтуючої Станції. Починалася погоня. Габр підбіг до бар'єра, перемахнув через нього і став ногою на залізний виступ колони. Внизу, на глибині сотні метрів, було видно сталеві дахи будинків наступного рівня. Залізна перекладина проходила зовсім поруч, Габр ліг на неї і поповз під перекриття. А в цей час повітря заповнювалося тріском гвинтопланів, що підлітали з усіх сторін.
Гвинтоплани підлітали з трьох сторін. Внизу, на глибині доброї сотні метрів блищали дахи кварталів нижнього рівня. Ліворуч і праворуч – на відстані провалля – чим далі, тим більш численні, зникали вдалині тисячі великих і менших колон, на яких спочивали гігантські тримальні конструкції. Габр поповз у напрямку естакади, яка перерізала порожній простір між рівнями: подалі від квадрату, де жила, ні про що не відаючи, його мати. Гвинтоплани все кружляли навколо. Чому ж вони його не беруть? Габр рухався далі. Один із гвинтопланів мало не зачепив його хвостом. Габр, ризикуючи впасти, підняв голову: з видутих днищ віялом стирчали на всі боки щупальця пошукових антен. До естакади залишалося якихось двадцять метрів.
Коли до естакади залишалися метри, один із гвинтопланів, що висів над головою, смикнувся і різко пішов униз. Те саме повторив наступний, почувся свист інших, які підлітали. Габр сягнув рукою до кромки естакади і підтягнувся, намагаючись видертися на площину. Гвинтоплани тепер обсіли його з усіх сторін. Бік найбільшого з них раптом розчинився, і з нього висунулися залізні щупальця. Вистромлюючись у напрямку до нього двома паралельними лініями, вони швидко досягли його спини і застигли за кілька сантиметрів. І відразу між них полетіла, розмотуючись і входячи в пази, тонка сталь. По ній вже бігли люди в шоломах.
Габр ліг на живіт і останнім зусиллям кинув тіло на площину перекриття. Тепер він стояв за два кроки від магніт-блоків, що проносилися по рейках зліва, на його рівні. Магніт-блоки пролітали безперервним потоком, на скаженій швидкості. Габр озирнувся: люди в шоломах із аерофорсами в руках бігли щодуху, керовані з великого гвинтоплана. Всі антени тепер були спрямовані в його бік. Порятунок, якщо він взагалі існував, міг бути пов'язаний лише з магніт-блоками.
Його нудило, а перед очима кружляли кола. Він вчепився за лінію електропередач, добрався до колони, по якій почав рухатися за допомогою одягу, який зв'язав вузлами. З неймовірними зусиллями він добрався до даху електробудки. Звідси до навісного магніту було дострибнути нескладно. Він побіг по магніту, не звертаючи уваги на нудоту і темряву в очах. Під ним миготіли, пролітаючи на шаленій швидкості, ковші. Ні про що більше не думаючи, подумки попрощавшись із життям, він, обдертий до крові, голий, промерзлий, мертвим вантажем звалився вниз…
…У своєму щоденнику чоловік записав: "Шлях Окса мені не підходить. Якщо мене осліплять, треба буде зайнятися ідеєю Окса, і служити їй і йому в Прозорій Плямі. Але я не зможу! Я відчуваю: це не моє. У мені немає і не буде необхідної злості. Ні, я тоді просто вб'ю себе. Я не повинен датися в руки людям із Міністерства контролю, інакше всьому кінець. Мені треба якось утікати – і від Міністерства контролю, і від Окса. У моїй кишені лежить той блок. Вони чекають, вони підштовхують мене. Я ось-ось маю зустрітися з тією людиною, і тоді все. Я боюся одного: якщо я це зроблю, там, далеко-далеко, не зможу бути щасливим"…
…Коли Ліоз добиралася в університет, Габр вислідив її і біля якогось лабіринту складських приміщень схопив. У кутку він звалив Ліоз на землю і сів поруч. Він бачив, що Ліоз – жалюгідна істота, одягнена в щось подібне на мішок, із розпатланим волоссям. Вона вся тремтіла. Очі її були заплющені. Вона просила не вбивати її. Габр намагався все пояснити, та вона не йшла йому назустріч. Навпаки, називала його хворим, а сама випила заспокоювач і кликала на поміч людей. Габр вдарив її по лиці. Дівчина стала тікати, вдаряючись до залізних стін. Її обличчя було в крові.
Ліоз від нього втекла. Він рушив у протилежний бік, до контрольної смуги. Перейшов її і перехилився через бар'єр: дивився і дивився вниз, на магніт-блоки, що пролітали в глибині каньйону. Раптом хтось сильно штовхнув ззаду, і його тіло перемістилося вниз. Чиїсь руки схопили Габра за ноги, підняли високо. Йому вдалося вирвати одну ногу і вдарити нею когось, хто стояв позаду. Габр звалився по іншу сторону, повис на руках над прірвою. Лише тепер він побачив тіні в ковпаках із пошуковими індикаторами в руках. Не зволікаючи ні секунди, Габр на самих руках почав рухатися вбік. Ще за кілька секунд підтягнувся і перестрибнув назад за бар'єр, на контрольну смугу. Чоловік зрозумів: істоти хотіли скинути його в прірву!
…Тим часом Окс вів спостереження і обробку Габра.