Довгоногий бігун не переганяв машини, не відставав від неї – просто рухався паралельно. Шофер дав газу, і згодом вантажівка лишила переслідувача позаду. За мить страус взагалі зник за пагорбом, а водій упевнено скерував машину праворуч, повертаючи в бік широкої асфальтованої дороги. Та враз машину смикнуло, водій різко влупив по гальмах. Вантажівка стояла посеред дороги в курній хмарі, яка поволі осідала. Перед нею, заступивши шлях, стовбичив страус. Дід сказав: "Тут або всі вертаються, або – всі їдуть. Нема іншого виходу". Галка повертатися не хотіла, тому вирішили брати страуса з собою. Страус поважно піднявся дошкою у кузов.
РОЗДІЛ 15, У ЯКОМУ СТРАУС ТА ВСІ, ХТО ПОДОРОЖУЄ З НИМ, НЕ ДУЖЕ ПОДОБАЮТЬСЯ МІЛІЦІЇ
За пару годин мандрівники таки дісталися до Києва. Коли страус так само поважно й обережно виходив з критого кузова на світ Божий, ця з'ява відразу привернула загальну увагу. "Цирк приїхав!" – вирвалося в когось із натовпу. Дивна компанія пройшла на привокзальний майдан. Тут теж дивувалися зі страуса.
Щойно старий, хлопець, дівчина та страус зайшли до залу очікування, до них відразу посунув міліцейський патруль. Міліцейські думали, що страуса викрали звідкись. Але старий Гайдамака заспокоїв міліцейських, говорячи, що тут просто проводиться експеримент, чи можна українською залізницею перевезти не тільки домашніх улюбленців, таких як коти чи собаки, але й страусів. Дід говорив, що приховані камери знімають, чи охоронці порядку сприяють цікавим дослідам. Один з міліцейських сказав, що українська міліція всіляко сприяє науковим експериментам. Тому зараз їх проведуть до спеціальної каси. Там можна взяти квитки без черги. Якщо проблеми які – з начальником поїзда вирішать. Льонька був у захваті від діда, який, до того ж, назвав себе професором Гайдамакою, доктором орнітологічних наук.
РОЗДІЛ 16, У ЯКОМУ СТАЄ ЗРОЗУМІЛА КОРИСТЬ ВІД СТРАУСІВ НА ЗАЛІЗНИЦІ
Аж до самої колії, де стояв потяг, котрий їхав через Подоляни, компанію зі страусом уже ніхто не зупиняв. Воно зрозуміло: якщо поруч міліція, значить – усе в порядку. Правда, спочатку касирка не дуже-то й хотіла давати квитки. Бо справді не знала, чи можна з таким птахом проходити до вагона.
Видали мандрівникам квитки, для страуса – дитячий, а до вагона міліціонер сам усю компанію підвів. Провідниця ледве встояла на ногах від такого видовища. Лейтенант міліції домовився з начальником поїзда. Провідниця лише переживала, щоб страус не нагидив у вагоні. Галка швиденько заштовхала страуса в купе, де відразу стало тісно. Ще й Льонька з дідом зайшли – зовсім не розвернутися.
Доки поїзд не рушив, усі мовчали. Лиш старий Гайдамака час від часу зітхав. Чудово розуміла Галка діда. Вагони пасажирських поїздів не пристосовані для перевезень страусів, сюди навіть не з усякою собакою зайдеш. Ніби відчуваючи, що всі довкола супляться одне на одного через нього, Футбол намагався стояти спокійно. Коли ж провідниця принесла чай, страус взяв дзьобом склянку і подав Галці. Усі були вражені. А потім страус ходив вагоном і кожному пасажирові подавав чай. Чутки про те, що у такому-то вагоні чай пасажирам розносить справжній дресирований страус, миттю розлетілися по всьому поїзду. Пасажири приходили дивитися на Футбола. Знайшлися такі, хто їхав із дітьми, і ось тут уже Футбол постарався на славу: не тільки чайок подавав, а й соки. А провідниця дозволила страусу зайти у своє особисте купе. Мабуть, таки зрозумів страус, про що йдеться. Переступив поріг, вдячно клацнув дзьобом. Хотів підстрибнути, але тісненько. Так непомітно ніч настала. Складалося все, як треба. Поїзд їхав за розкладом.
РОЗДІЛ 17, У ЯКОМУ ШУКАЮТЬ БОГДАНА МАЙСТРЕНКА, А ЗНАХОДЯТЬ ТЕЛЕФОН ПАНІ КРУК
Тим часом Лановий-старший ще звечора поставив сина та його друга перед фактом: три дні їм доведеться побути в Подолянах самим. Данила і Богдана не могли взяти з собою, тому наказали ходити в їдальню, не лазити в печери і не гуляти ночами.
Лановий-старший та його друг Вороненко ще вдосвіта завантажили джип бізнесмена всім необхідним для триденної мандрівки та поїхали. Данило після сніданку зганяв до місцевої бібліотеки – хотів знайти газету, де писалося про таємницю замку Козицького. Не знайшов, не довозили сюди таких газет. Зате в читальному залі вже працював Інтернет. Данько знайшов електронну версію потрібної статті. Роздрукувати ніяк, тож хлопець занотував ручкою на аркуші паперу.
Коли повернувся, застав Богдана в кімнаті. Данило почав розповідати про те, що дізнався, та раптом побачив через вікно, що до турбази наближаються троє: пані Крук, Карлик і дільничний Рудик. Богдан ніби відчув, що йдуть по його душу. Майстренко миттю впав на підлогу, швидко закотився під ліжко і там завмер. Щойно Бодя зник з очей, як у двері постукали. Пані Крук відразу накинулась на Данила, питаючи, де Богдан. Вона говорила, що Богдан викрав її мобільний.
Дільничний Рудик почав питати хлопця, чи він Данило Лановий, чи його батько налагоджує тут туризм та придумує різні маршрути. Рудик дізнався, що Лановий-старший поїхав на три дні, а Данило сказав міліцейському, що Богдан поїхав з його батьком. Міліціонер став дзвонити на номер пані Крук, і раптом у шафі почулася мелодія. Карлик кинувся до шафи і знайшов наплічник Богдана. Міліціонер висипав усе з наплічника і знайшов телефон пані Крук.
РОЗДІЛ 18, У ЯКОМУ НАШИМ ГЕРОЯМ ЛИШАЄТЬСЯ ОБМАЛЬ ЧАСУ НА ПОРЯТУНОК
Пані Крук доводила, що Данило і Богдан за одне, і їх треба заарештувати. Карлик почав розповідати, що Богдан крутився біля їхньої машини, а пані Крук залишила в салоні трубку. Рудик допитувався, як вони знали, що хлопці живуть саме тут. Данило подумав, що зараз міліціонер виведе цих шахраїв на чисту воду. Але Карлик сказав, що селище невелике, тому він сам вичислив.
Рудик сказав, що сам прийматиме рішення, кого затримувати і кого куди саджати. Телефон можуть забирати і йти, бо треба ще довести, що телефон у рюкзак хлопця поклав власник рюкзака. Міліціонер випровадив пані Крук і Карлика надвір, а сам почав говорити з Данилом. Розповів, що ці двоє – якісь дуже впливові київські шишки. Чим займаються – Бог його знає. Які справи в ці краї їх занесли – теж не важливо. Головне: оці двоє, Ганна Крук та Роман Карлович, можуть серйозно зіпсувати тут усім життя. Коли ці двоє до Рудика вранці прийшли, він дещо по телефону довідався про них у друга з Києва. Потім – про Богдана, а він же раніше водився з вуличною шпаною. Рудик сказав, що міг би обшукати кімнату, але він знає, що хлопці здружилися з його сином і дочкою, тому хоче допомогти і довіряє. Міліціонер попросив, щоб в неділю до обіду Богдан був тут, інакше він почне діяти інакше.
Данило спитав, коли у них мобільник зник. І коли дізнався, що вчора, то спитав, чому аж зранку вони згадали хлопця, що крутився напередодні біля їхньої машини. Рудик був здивований, що Данило такий розумний. Але міліціонер спитав, чому Богдан не взяв наплічник з собою, невже свої речі поклав Даниловому татові в рюкзака. Данило не міг придумати отак відразу, що відповісти пильному міліціонерові. Проте, схоже, негайної відповіді той і не чекав, бо промовив: "Не треба, не відповідай, хлопче. Краще подумай, що ти мені скажеш і покажеш за три дні".
Данило і Богдан міркували, як довести, що хлопець не крав телефон, треба спочатку знайти скарб – Зміїну Голову, діамант князя Козицького. Тільки в цьому випадку пані Крук та отой її лисий Карлик заберуть назад усі свої звинувачення. Та й самі заберуться геть. Ловити ж їм тут уже буде нічого.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 19, У ЯКОМУ ДРУЗІ ПРИДУМУЮТЬ, КУДИ ЗАХОВАТИ БОГДАНА
Данило залишив друга у кімнаті, а сам побіг кликати на допомогу Вуха і Варку. Усі вирішили чекати до завтра, зустріти київський поїзд – підмога знадобиться, як ніколи.
Ще довго тієї ночі не могли заснути Данило і Бодя. Лиш глупої ночі обоє буквально змусили себе заснути. А зранку Данило подався на залізничну станцію. По дорозі рудого прихопив, так вони домовилися.
З рудого вуханя все й почалося. Спочатку Данило дуже здивувався, коли за Льонькою Гайдамакою з вагона вийшов його дід. Потім Данило побачив Галку, зрадів, та коли останнім поважно вийшов страус Футбол, хлопець узагалі забув, у якій реальності перебуває.
Клаповухий Андрій Рудик на прізвисько Вухо теж був шокований появою страуса. Ще ніхто нічого не сказав, прибулі навіть не привіталися. Тим часом Футбол уже наблизився до рудого, нахилився, витяг шию, розкрив дзьоба… і ущипнув хлопця за найближче до себе праве вухо. Власник чудових вух налякався, але страус поводив себе цілком доброзичливо, навіть приязно: зробив ще один крок, аби стати ближче до Вуха і знову торкнувся його вуха дзьобом, цього разу – лівого. Галка пояснила, що то страус так з Вухом дружиться. "Йому вуха твої сподобалися! – зрозумів Льонька Гайдамака. – Глянь, у Галки оно кіски в різні боки стирчать! А в тебе – ось!". "Усе, тепер ти його можеш не боятися! – весело сказала Галка Вухові. – Віднині Футбик за твої вуха всіх заклює і закопає!"
Усі перезнайомилися швидко. І коли Данило Лановий тут же, на місці, коротко розповів про те, що з ними сталося, прибулі зрозуміли: їхні веселі дорожні пригоди скінчилися. Дід Гайдамака сказав, що в такій справі треба йти "куди нада". Але саме тому, що він давно живе, вони туди не підуть. Бо там розбиратися не хочуть і не будуть. Поки дід вичитував усіх, компанія стояла на платформі мовчки. Льонька запропонував, щоб усі стали табором біля тієї печери і Богдана туди забрали.
РОЗДІЛ 20, У ЯКОМУ ДАНИЛО ЛАНОВИЙ БЕРЕ КОМАНДУВАННЯ НА СЕБЕ
Від станції усі прийшли до самого селища. Люди зглядалися на Футбола, але друзі не звертали на це уваги. Намети і спальники вирішили взяти у музеї. Дід Гайдамака, хоч працював у музеї лише сторожем, знайшов спільну мову з директором цього музею. Дід збрехав, що разом з дітьми досліджує, як пристосовуються страуси до нових природно-кліматичних умов, тому їм треба поселитися в лісі, а для цього потрібні намети. Сокирко дозволив взяти намети, і скоро вся компанія йшла до урочища, де була печера. Льонька з Вухом несли по намету.