Вовчиця ледве втекла, залишивши в ополонці пів хвоста.
На це Микита відповів, що коли б Вовчиця була порядна й чесна, то не сиділа б так довго, щоб увесь став виловити, а задовольнялась би кількома рибками.
Вовк розповів про пригоду на криниці. Якось Микита підійшов до криниці, хотів дуже пити, сів у одне відро і з'їхав вниз. Тільки потім здогадався, що назад вибратися не може. Почав кликати на допомогу, і підійшла Вовчиця. Микита набрехав, що на дні повно риби і раків та порадив Вовчиці сідати в друге відро і спускатися. Вовчиця так і зробила. Її відро пішло вниз, а Микитине вверх. Так він вибрався і почав насміхатися з неї, а тоді втік. Люди почули крик Вовчиці, позбігалися, витягли її і добре побили.
Микита сказав, що дуже тоді дякував Вовчиці, яка прийняла на свій хребет усе, що мало впасти на нього, бо ж вона:
"Суковатого оброку
Знести може більш, ніж я!"
Так-то Лис з Вовчиці кпився.
Вовк говорив:
"Будем биться! Най умру,
А тобі, брехуне, вбійце,
Зраднику і кровопійце,
Хавку клятую запру!"
Лев зупинив суперечку між ворогами і сказав, що завтра зранку відбудеться бій, який:
"Вкаже, хто лихий, хто вдатний.
Ось вам проба ваших прав!"
XII
Зранку Микита ще спав, а Мавпа Фрузя уже прибігла його рятувати. Вона всю ніч переживала за Микиту, бо любила його. Микита погодився на її допомогу, і Мавпа покликали ще трьох своїх родичок. Усі Мавпи кинулися голити, мити і терти Микиту милом. Його гладко обстригли, а тоді намастили олією. Фрузя сказала, що під час бійки Вовк не зможе втримати Микиту, але коли притисне, то Лис повинен прикинутися, ніби гине зі страху. Коли ж Вовк буде близько, то треба обваляти хвіст у піску і вдарити ним Вовка межи очі. І поки Вовк протиратиме очі, треба сісти йому на шию.
Микита прийшов на бій. Цар, побачивши, як він вбрався, почав реготати, та Лис був поважним і строгим. Лев махнув головою, і почався бій. Микита робив усе, як радила Фрузя. Коли Вовк притиснув Микиту до землі, Лис почав просити пощади, обіцяв робити все, що Вовк накаже, але той уже не вівся на брехні. Микита тим часом всунув свою ногу Вовкові під живіт і добре вдарив. З Вовчої пащі Микита вирвав свою лапу, задньою ще раз вдарив і опинився зверху.
Й хап його за горло Лис.
"Га, тепер проси пощади!
Тут заплату за всі зради
Ти дістанеш!" – Лис кричав.
Вовк, запінений, заїлий,
Лиш метавсь, мов ошалілий,
І, слабіючи, гарчав.
…Лев крикнув: "Досить! Досить!
Побідив сим разом Лис!"
Лис на теє царське слово
Вовка відпустив здорово.
Микита сказав, що не вбиватиме Вовка, здійнявся галас, а Фрузя вручила Микиті лавровий вінець. Усі славили Микиту, а цар виголосив, що Микита славно оборонив свою честь, тому йому все прощається, і віднині він стає канцлером держави. Микита погодився, тільки попросив пустити його на день до жінки і дітей. Цар дозволив і просив за три дні приводити в палац дружину з дітьми.
Тут кінчиться наша казка.
Всім, хто слухати був ласка,
Дай же боже много літ!
Най і наш весь сум пропаде!
А тим, хто нам коїть зради,
Най зійдеться клином світ!
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу