Найда згадав запах, який чув недавно, і знаходить хом'ячка, який забився під сухе лопушиння і тремтить. Миколка визволяє хом'ячиху з шалини, оббирає від реп'яхів і подає Дівчинці. Потім друзі відвели дівчинку і хом'ячка додому.
ПОРОЗУМІННЯ
Найда переховувався за купою брикету й одверто нудився. Він часто лежав тут, на латочці теплого асфальту, під яким глибоко в землі проходила якась тепла труба.
Шкільні Двері відпустять Миколку не скоро. Бо вчора Миколка ненароком потрапив під Контрольну. Тож сьогодні у нього, напевно, Перескладання.
Але Миколка вийшов зі школи і розповів, що вчителька хвалила його, а за контрольну з математики він мав "10". Хлопчик навіть задумав ходити на математичний гурток. Найді це все не подобалося. Друзі побігли додому, кросівок хлопця подерся, тож треба було зашити. Згодом Миколка сказав: "Воно й правда: нащо той гурток, якщо взутий ходиш, а сліди – босі? Теж іще, математик знайшовся!"
РОЗВАГА
Якось Миколка придумав зробити опудало і налякати Товстуху. Він акуратно виламав у добре знаній дірці ще одну штахетину. Так, щоб тудою міг пролізти не тільки пес, а й погано вгодований хлопчик. Потім, шнуркуючи туди-сюди, крадькома цупив у Товстухи з-поза спини то віника, то рядно, то інший реманент. Голову опудала зробив з гарбуза, що їх було багато у дворі. У Халабуді Миколка взяв для опудала пальто, яке колись Найда знайшов для Миколки. Миколці воно не подобалося, тож на ньому спав собака. Навіть черевики Миколка прилаштував для опудала.
Товстушин Дворик був прибраний і порожній. Миколка примостив "чоловіка" на лавці біля гарбузів: от сів собі хтось і схилився, дрімаючи. Вони з Найдою причаїлись за тином і почали ждати. Десь за півгодини Товстуха з відром викотилась у Дворик. Уже сутеніло, тож Миколчиної підстави не завважила. Та коли згодом знову вийшла, підійшла до лавки і сказала: "Агов, чоловіче! Що ви тут робите?". Жінка ще довго розмовляла з опудалом, сварила його, питала, чи він часом не хворий. Аж коли гарбуз упав із палиці і погуркотів асфальтом, до неї почало доходити. Вона вхопила дрючка… але Найда і Миколка уже тікали.
В Халабуді ще довго обговорювали пригоду, передражнювали Товстуху і сміялись, аж падали, аж надривали животи. Бо ж хіба не дотепник його Миколка?!! А пальто завтра Товстуха-чистьоха точно занесе на Смітник, і Найда знову його притягне та буде на ньому спати.
ПОМСТА
Найда так довго чекав цієї нагоди, що, дочекавшись, аж не повірив у неї. За цей час перебрав безліч варіантів. Поцупити з Чіксиної сумки Щоденника і розтерзати його серед шкільного дворища? Вимочити її портфеля в найбруднішій калюжі? Натрусити бліх до пакета зі спортивною формою? Заразити глистами? Привселюдно покусати? Покусати крадькома, але щоб знак лишився навіки.
І нарешті це сталося. Якось зранку, коли всі діти завмерли на шкільному подвір'ї, бо машина привезла Чіксу, Найда зосередив увесь свій гострий зір і вловив одну деталь. Щось зовсім непомітне визирало з-під холоші формених, хоч і модерних, Чіксиних штанів. Найда тихенько стрепенувся й тихенько пішов назирці. Напередодні, скинувши колготи, Чікса ненароком залишила їх у шкільних штанях і там забула!..
Найда напружив усю м'якість на подушечках своїх лап і безшумно підкрався до Чіксиних ніг. Він піймав зубами крайчик колготок і потягнув. Проте Чікса не помітила, що її вчорашні колготи стали об'єктом здивованої уваги всіх присутніх. Вона ішла, як завжди, задерши голову й ні до кого не вітаючись. А Найда весело трюхикав за нею і демонстративно прикидався, ніби хоче колготи вхопити. Малі й Старшокласники, навіть Завгосп і Директор, які з'явились у Дворі, повитріщалися на процесію.
Перед сходами школи Найда знов ухопив зубами колготок. Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась… І вклякла: знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько. І тримало в зубах Чіксин капроновий колгот! Що тягнувся із її ж штанів! Колготи зачепилися за зуби Найди. Чікса завищала. Найда мотав головою, аж поки не наступив на колгота лапою. Той відчепився і пес дременув до Миколки. Уся школа зареготала ще дужче. Тільки Директор ледве тамував сміх. А Завгосп геть-чисто забув, а може, просто сьогодні не хотів проганяти Найду. Чікса зіжмакала колгот і, паленіючи, пострибала сходами й зникла у Дверях. Юрба теж помалу рушила у двері, сміючись та обговорюючи пригоду: веселий настрій на весь день Школі був забезпечений.
ЖІНКА ІЗ ЗАПАХОМ ЯБЛУК
Колись Дівчинка загубила свого хом'ячка Терточку. А тепер Найда загубив свого Миколку. Це ж треба: зовсім трохи загаявся на Смітнику й Миколки біля Школи вже не застав! Найда вже обганяв усі Двори, Вулиці й Пустирище! Навіть до Миколчиного дому забігав. Найда так вибігався, напереживався, що геть охляв. З останніх сил приплентався під Халабуду і заснув.
Миколка прийшов ввечері і розповів, що працював у якоїсь жінки, допомагав, а вона хвалила його. Пес докірливо обнюхував господаря. За роботу Миколка отримав торбу яблук. Найда обнюхав торбу і раптом згадав Жінку, яка пахла сонцем, яблуками і літом. Літня Жінка! Ота, що колись, дуже давно, ще як Найда був малий, Миколку порятувала! Коли той мало не вмер од Вітчимової "науки"! Миколка просто її не пам'ятає – був же тоді без пам'яті!
Тепер собака був радий, що Миколка допомагає літнім людям, як вчили у школі. Гаразд, хай уже! А ну ж серед них, як от сьогодні, трапиться людина, що колись урятувала тобі життя!
ЯК НЕБО В РІЧЦІ ВТОПИЛОСЯ
Біля неглибокої річки Болотянки зібрались малята. Це приїхали друзі до Дівчинки. Усі перелякано дивилися то на воду, то на Найдиного Миколку. Після того, як Миколка врятував хом'ячка Терточку, він здобув у Дівчинки Авторитет. "Дивіться, діти, небо втопилося!" — гигикнув Миколка. Так, аби що-небудь сказати цій пещеній дитсадківській громаді. "Гав!" — з гідністю потвердив Найда Миколчині слова.
Діти зажурено мовчали. Раптом котресь поглянуло догори. Небо вгорі було! "Ну, як вам сказати? — зніяковів Миколка. — Небо ж не все втопилося. Тільки шматочок, тільки нижнє бовтнуло… той, упало". Миколка говорив і говорив, пишаючись тим, що вперше у житті завоював таку увагу, що так багато круглих оченят прикипіло до нього. Але непомітно підійшов хлопець з Вулиці і сказав, що це просто відображення! Як у дзеркалі!
Діти полегшено відітхнули. Чужак гордо пішов стежкою далі. "Найдо, за мною!" — рушив і присоромлений Миколка.
Малеча стояла на місточку і знов дивилася то на воду, то на небо. "Відображення відображенням, а небо таки на дні!.." — говорило якесь маля. Діти вірили Миколчиним словам. А Найда радісним клубком потрюхикав доганяти господаря.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ГІАЦИНТ
Довгими вечорами в Халабуді Миколка розповідав Найді, як вони підуть на контрактну службу. З них обох вийдуть добрі вояки. Ех, із Найдою та Миколкою Україна колись нарешті займатиме не тільки перше місце за кількістю курців (Училка розказувала), а й за цією, як її… обороноздатністю!
Тож недарма шостого грудня, повідомила Миколчина Училка, відзначається День українського війська. Ще вона придумала, ніби в цей день Миколці й усім хлопцям класу треба вручати гостинці. Проте ще в першому класі жодна однокласниця не хотіла дарувати Миколці подарунок. Нарікали, що він ледар, бомж і що потім, на дівчаче свято, нічого нікому не віддарує. Миколка тоді аж до Нового року до Школи не ходив. І наступного грудня так само.
Найда здогадується, чому третьокласник Миколка змінив свою думку. І на День українського війська до Школи таки плуганиться. Потайки він таки сподівається на подарунок… від Чікси! Ах, який же з нього вояка, якщо не може розпізнати в Чіксі ворога?!
Але шостого грудня Миколка таки отримав подарунок: шоколадку і гіацинт. І це подарувала Катька, сама захотіла! Училка скомандувала, щоб усім дарували однакове – по шоколадці. А Катька після уроків ще й гіацинт подарувала. Відтоді їх стало троє. Найда, Миколка і Гіацинт. Миколка навіть поливав Гіацинта в один і той самий час. А вечорами, після розмови про майбутнє військо, Миколка несміливо заводив іншої: " …Як думаєш, чого вона мені, той… Вирішила подарувати?.. Ще й таку гарнющу квітку?" Потім неодмінно відкопував із кутка Халабуди слоїка з їхніми чесними заробітками. Там були і копійки, і гривні. Миколка планував купити Каті гарний подарунок.
ПРИМИРЕННЯ
Найда з Миколкою так ловко пристосувались цупити в Товстухи з-під носа кицьчині обіди, а вони, ті обіди, були завше такими смачнющими, що хлопчик із собакою стали втрачати пильність. І якось Товстуха зловила їх на гарячому. Вона повела друзів у будинок. Вони вже думали про найгірші покарання, але раптом жінка налила їм супу і дала ковбаси.
Поки Найда з Миколкою спорожнювали миски, Товстуха розповіла, що вона зовсім одна. Тому дбає про Анфісу, яку колись відібрала в сусідів: хотіли втопити, бо нібито лазила по столах і збитки робила!
На прощання жінка сказала приходити до неї їсти і дала друзям печива. Товстуха провела їх з двору. І добре, що взялась провести, бо з того всього Найда й Миколка були б осоромились. Рушили-бо спершу до звичної дірки в тину. А не до хвіртки!..
СВЯТО ПЕРШОГО СНІГУ
Сніг! Навіть Найда знудився за цим дуже білим, ледь мокруватим пухом! Аж самому смішно: раптом здалося, що Сніг пахне… конваліями! Колись давно, років два чи й три тому, в час буяння конвалій він народився… То був короткий проміжок якогось туманного блаженного сну. Поки все не обірвалося раптовим розставанням з Мамою і зануренням у мало не смертельне багно… Відколи Миколка порятував Найду, конвалії більше якось не стрічались, але вони завжди жили в Найдиних снах.
Найда бігав, підстрибував, лизькав сніжинки і все косив око на Школу. Скоро буде перерва, і Двері випустять Миколку. Миколка тепер мало не щодня ходить у ту свою Школу. Найда вже й змирився: гаразд, хай уже, хлопця на ланцюг не посадиш!.. Хоче писати свої, точніше, Училчині Контрольні – хіба ж Найда його зубами триматиме? Зрештою, та Училка… може, вона й непогана?..
Аж ось і дзвінок! Усі дзвінко розкочуються по снігу, пищать, кидаються сніжками, борюкаються!..