На Кіру справили враження веселі теревені діда. Коли настав час прощання, Кіра дала маленький заклеєний синій конвертик. І сказала, щоб дід не дивився, що там написано, півроку, тільки весною відкрив і подивився. Дідова мама була медсестрою. Він нищечком взяв у неї гумову рукавичку, поклав у ту рукавичку конверт і записку, закрутив, замотав гарненько мотузкою і спершу сховав на горищі,тоді у сарай. А згодом вирішив закопати на городі. Викопав глибоченьку ямку на самісінькому краю городу, перед яром. Одного разу була негода, бурхливий потік геть-чисто змив ямку з реліквіями. Потім дід зустрів бабу Оксану, оженився, пішли діти, онуки…
Я задумав знайти той конвертик. Начепив окуляри на носа і враз опинився у безлюдному провулку якогось незнайомого міста. Я побачив якусь літню жінку, вона намагалася дістати ключі, що впали у яму. Я дістав ключі. Вона повела мене у сусідній будинок, щоб почистити мій одяг. Жінку звали Кіра Антонівна! Вона навіть сказала, що я їй когось нагадую з дитинства.
Я не знав, що робити і вибіг з квартири. Усе закрутилося-закрутилося… І раптом я опинився в яру за дідовим городом. Я сидів на піску. І щось наче примушувало мене копати той пісок. Я все рив і рив. І раптом знайшов гумову рукавичку, обплутану мотуззям. Віддав це дідові, згодом він прочитав: "Бажаю тобі щастя! Буду пам'ятати тебе все життя. Кіра". Дідусь Грицько вдячно пригорнув мене до грудей. А я не міг сказати, що щойно її бачив.
Пригода десята
Анжеліка
Сьогодні нарешті приїхав з курорту Ромка. Щоб зустрітися з ним, я навіть на кілька днів приїхав із села. Ромка признався, що його чарівні окуляри тепер на дні Чорного моря, їх викинула Анжеліка – топ-модель, майбутня шоу-зірка.
Ромка розповів, як приїхав на болгарський курорт, оселився у крутому пансіонаті, людей було небагато, батьки з ранку до вечора грали преферанс, а Ромці сказали купатися. На третій день він побачив, як з моря виходить незнайома дівчинка, наче Венера з піни морської, красивіша за Ритку Скрипаль.
Дівчина називала себе русалкою, хвоста не мала, бо вона – сучасний вид. Дала Ромці мушлю, сказала, що хоче бути зіркою шоу-бізнесу. Ромці навіть сон снився з Анжелікою, де вона сиділа у підводному царстві Нептуна і співала:
Сьогодні наш останній день!
А ти як пень, – анітелень!
Нічого так і не збагнув,
Ким ти, ким ти для мене був!
Я ж так тебе кохала,
Коли тебе пізнала!
Тепер прощаємось навік:
Русалка я, ти – чоловік.
Прощай! Прощай! Прощай!
Прощай!
Прощай! Мене не забувай!
І я тебе не забуду.
Завжди пам'ятати буду!..
Наступного дня Анжеліка не приходила. Вночі вона знову наснилася Ромці. Але тепер уже не під водою, а на пляжі. Вона стрибала на одній нозі, глузливо виспівувала: "Ну, як я прикололася? Ти прийшов, мене нема! Підманула, підвела!".
На третій день Ромка вирішив скористатися з чарівних окулярів. Я сказав, що не став би на його місці одягати окуляри.
Рома одягнув окуляри і враз опинився на палубі великого катера для морських прогулянок. Неподалік стояла Анжеліка. Вона сказала скинути окуляри, але Ромка не міг (вони наче приросли). Анжеліка зірвала з Ромки окуляри і швиргонула в море. Ромка скрикнув: "Що ти зробила?! Це ж чарівні окуляри!". Вона зареготала: "Чарівні! Ха-ха-ха!". І тут якийсь бородатий дядечко, що стояв неподалік, спитав її: "Що це ти кинула в море, Ганнусю?" Вона махнула рукою: "Ай, тату!". Тоді Ромка зрозумів, що його дурили. І тієї миті побачив серед пасажирів артистку-чарівницю Маргариту Степанівну та її чоловіка Рудольфа Андрійовича, клоуна-фокусника. Вони дивилися докірливо похитували головами. Потім Ромка опинився у своєму номері. Без окулярів.
Пригода одинадцята
Козачок Ґулька
До початку навчального року сталася ще одна пригода, пов'язана з чарівними окулярами. У нас з Ромкою з'явився спільний ворог: здоровило дев'ятикласник Альберт Біляков, ми його прозивали Алик Мармиза. Недавно він переїхав з Подолу і вважав себе крутим хуліганом. Він вимагав гроші у менших і, в разі відмови, бив страшенно болючі щиглі. Не тільки я, слабак, а й спортивний Ромка страждав від нього. Ми намагалися уникати його.
Сьогодні ми його зустріли, я вже підняв правицю для щиглів, як раптом сталося щось неймовірне. Алик враз зойкнув і схопився за лоба. І ми побачили, як на лобі в нього набрякають дві сині ґулі. Мармиза лайнувся й побіг додому.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Ромка припустив, що у нас з'явився невидимий захисник. Кілька днів, поки в Алика Мармизи не зійшли ґулі, він не показувався. Аж раптом бачимо – з'явився нарешті. Ми з Ромкою сиділи на моєму балконі і бачили, як Алик підійшов до хлопчика років десяти, вимагав гроші, але скрикнув і схопився за лоба. І знову на його лобі з'явилися дві сині ґулі. Ми вирішили одягнути чарівні окуляри. І раптом з боку вулиці, біля балкона, просто в повітрі почувся дзвінкий хлоп'ячий голос: "О! Так у вас є чарівні окуляри?! То ми б могли подружитися. А то я все сам та сам". Окуляри були лише одні. Але невидимка зробив дві оправи з одним скельцем, а друге було заклеєне. Начепили ми з Ромкою одночасно чарівні окуляри і побачили усміхненого хлопчика у сорочці-вишиванці, у смушевій шапці набакир, у червоних шароварах, червоних чоботях, який сидів верхи на дивному напівпрозорому блакитному конику – з яскравою жовтою гривою і жовтим хвостом. У руках хлопчик тримав срібний пернач, коротку палицю з перистою головкою. Хлопчик виявився Козачком Ґулькою з роду Мамаїв, козаків-характерників, тобто чарівників. Відколи Україна стала незалежною, Козачок літав по Україні і захищав дітей від хуліганів, набиваючи тим гулі. Самому Козачку було 412 років. Батьки подарували йому дитяче безсмертя. Ще й срібний пернач-ґулінабивач дали. До незалежності він жив у Синьому Потойбіччі, де живуть усі чаклуни й чарівники. Там він воював з різними злими силами, які кривдять казкових дітей: від Івасика-Телесика до Хлопчика-Мізинчика.
Козачок запропонував нам помандрувати у Потойбіччя. Ми всілися на коника Літайка.У Потойбіччі усе було синє: сині дерева, синя трава, сині будинки, навіть люди сині. Ми бічили Задирайла, Ображайла, Нечупару-Ледащо, Суржикова-Какось. Козачок сказав, що раз у нас є чарівні окуляри, ми зможемо з ним спілкуватися, коли захочемо. Коли повернулися, Козачок зник, а окуляри стали такими, як були.
Пригода дванадцята
Чарівник Часомір та чаклун Зловред Поганський
Ми з Ромкою тільки й говорили про Козачка Ґульку. Я вирішив розказати Ромці про свій гріх на душі, через який досі каюся. Було це влітку в селі, у дідуся й бабусі. Тато саме купив мені футбольний м'яч. На вигоні нікого не було, бо у сільмаг привезли морозиво, і хлопці побігли туди. Аж тут раптом з'явився незнайомий хлопець. Вхопив м'яча в руки. Я кричав віддати, а він тільки посміхався. Я називав його дурнем, пришелепкуватим, ідіотом, ненормальним. А він – ні слова у відповідь. Нарешті він кинув м'яча, повернувся й пішов, так мені нічого й не сказавши. А потім я дізнався, що він глухонімий.
Ромка назвав мене просто вразливим. Друг вважав, що у цьому Козачок Ґулька не може допомогти, адже він тільки ґулі набивати може. І раптом Ромку почав бити Козачок, який раптово з'явився і сказав, що справжні козаки були не лише мужніми, а й добрими, чуйними, людяними. Ромка став зажурений і нещасний, бо Козачок говорив, що Ромку не візьмемо з собою у минуле. Та все ж я вмовив Козачка взяти й Ромку!
З Козачком ми з Ромкою прилетіли у Синє Потойбіччя і опустилися біля синього будиночка з високою трикутною вежею, на якій були великі годинники, що показували різний час. Тут жив чарівник-годинникар Мить Митьович Часомір. Годинники на вежі показували теперішній, минулий і майбутній час. За повернення у минуле я мав заплатити: за кожну хвилину днем майбутнього життя. А якщо зроблю щось погане, повернутися вже не зможу, залишуся там.
Чарівник Часомір підвів мене до великого коліщатка і жестом показав, щоб я схопився за нього. Я схопився і враз злетів угору, у синю безодню. І за мить опинився на вигоні з отим своїм новеньким футбольним м'ячем. Я привітно усміхнувся хлопчику. Тоді грав з ним у футбол. Хвилини летіли за хвилинами. Я не помічав часу. Нарешті хлопчик показав на свою ліву руку, на те місце, де носять годинник, мовляв, йому час іти. Закрутилося-закрутилося – і я опинився у будиночку чарівника Часоміра. Мить Митьович навіть не взяв з мене плати, так я йому сподобався.
А потім Козачок познайомив Ромку з чаклуном, який змушує думати й робити не по-доброму. Це був Зловреда Поганського-Хуліганського. Чаклун з зеленою бородою і зеленими очима пронизливо подивився на нас і раптом кинувся до Ромки й почав його обіймати й цілувати, радісно піпікаючи. Схопив Ромку в обійми і зник разом з ним у палаці.
Козачок Ґулька кинувся до дверей і почав гамселити потвор своїм срібним перначем. Потвори пронизливо заверещали. З палацу одразу вискочив чаклун. Козачок Ґулька і його вцідив по голові. Чаклун поточився і впав. І в цю мить з палацу вискочив Ромка, блідий і переляканий. Він скочив на коника Літайка, і ми чимдуж помчали геть. Ромка признався, що чаклун змушував його підписати якийсь документ.
Ми прилетіли додому, в руках у мене опинилися одні окуляри. На душі було легко. Та й Ромка був задоволений, що вирвався з обіймів чаклуна Зловреда Поганського.
Пригода тринадцята
Викрадення
Одного разу Ромка хотів показати Козачкові нову комп'ютерну гру "Контр-страйк". Я переконував, що чарівні окуляри призначені для важливих пригод. Цю нашу розмову на вулиці почула Ритка Скрипаль і почала розпитувати про чарівні окуляри і Козачка Ґульку. Ромка сказав, що він просто переказував мені нову комп'ютерну гру. Ритка говорила, що їй так потрібні були б чарівні окуляри: її двоюрідна сестричка Люба сліпа, операція не допомагає.
Ми з Ромкою перезирнулися. Завжди самовпевнена, горда і зверхня Ритка виглядала зараз безпорадною і нещасною. Коли дівчина пішла, я був готовий віддати Любі окуляри. Але Ромка так не вважав і просив хай окуляри краще будуть у нього. Я подумав, що це навіть краще – хай долю окулярів вирішує Ромка. Я віддав окуляри, але настрій у мене одразу чогось зіпсувався.
У той день я ходив з мамою купувати мені нову куртку.