Люся зрізала стеблину деревію з найгустішим віялом листя, позривала те листя, перем'яла і наклала на рану. А тоді обірвала поділ свого плаття і червоною стрічкою зав'язала пальця. І вже сама почала рубати терен, а Пилип однією рукою рвав суху траву і збирав дрібний хмиз.
Вчинок вразив Пилипа. Чи зміг би він, коли б Хома потрапив у халепу, отак взяти й одшматувати кусок своєї сорочки? Може, й не одшматував би, матері побоявся.
Тепер у поглядах на Люсю в Пилипа сталася глибока зміна. Як і раніше, він ішов у парі з Хомою, але все частіше у нього зринало бажання зірвати пучок фіалкових степових сокирок і подарувати Люсі. Хомі Пилип нічого не казав.
У полі хлопці побачили таборище трактористів і на тому місці зробили "розкопки", нашукавши старих гайок, шайб, монет і жука.
Пилип тепер мріяв золотий меч і діамант знайти для Люсі.
Розділ 8
Сьогодні зона Лісостепу перейшла в Степ. Для Женьки це було незвичайно, а він любив усе незвичайне: демонстрації, театральні вистави, затемнення сонця, польоти супутників у світові простори. А Степ після зони Лісостепу на широті Києва – це теж щось незвичайне.
Женька, бредучи вздовж моря кукурудзи й пшениць, підставляв голову й плечі під сонце і намагався визначити, на скільки градусів воно гарячіше тут, в зоні Степу, ніж у Лісостепу. Хлопець ще думав, що мама у Куприка низенька, і ніс у неї кирпатий, і волосся на голові, як копиця. А його мати не така. Ні в чиєї матері немає таких красивих очей, як у його. У Хоми мати вже стара, в Ольки – битлива, в Люськи – лайлива. Але й до Женьки мама недобра. Як що – зразу за рушник або за віник.
Женька хотів збити пиху Куприкові, щоб не задавався. І тут трапилася серед дороги лисинка. Лобода й шпориш поодсувалися набік, зоставивши чисту землю з два метри у радіусі. Хлопці заклалися, хто перестрибне.
Супротивників ураз оточили хлопці, підійшов Білан. Навіть Явтух спинився і, видовживши верхню губу, застромив її Тимофієві в кишеню, де були коржики, якими Тимофій ні з ким не ділився. Явтух, видно, рознюхав, бо впевнено устромив губу в кишеню, підібрав під неї один коржик, другий, третій і все це виклав на зуби, а зуби вже робили своє. Тимофій нічого не помічав. Женька й Куприк стрибнули, і переміг Куприк. Хлопці стрибнули вдруге і втретє. З такими ж наслідками.
На бідолашного Женьку жаль було дивитися. Він заплакав. Та всі хлопці почали вітати Куприка. А Оля підійшла пожаліти Женьку. Олині слова впали бальзамом на пекучі Женьчині рани.
Тим часом Тимофій помітив свою біду. Він накинувся на Явтуха, стусонув його кулаком межи очі. Явтух швиденько вихопив свою губу з Тимофієвої кишені, три чи чотири коржики впали на траву. Всі побачили коржики і сильно обурились, бо Тимофій сказав, що мама нічого на дорогу йому не дала. Тимофій стояв, опустивши голову, і в одне вухо впускав, а вдруге випускав слова Григорія Савича про егоїзм, чистоту товариських взаємин, щиру дружбу.
Поволі Тимофій почав червоніти, але червонів він не від слів Григорія Савича, а від того, що Явтухова губа вже впритул наблизилася до коржиків.
Помалу всі заспокоїлися, тільки Григорій Савич заспокоїтися не міг. Який же він учитель, коли на його слова Тимофій і вухом не повів? Це ж поразка учителя в двобої з учнем! І що його робити в таких випадках? Де набратися майстерності, уміння розв'язувати подібні трудні вузли?
Григорій Савич відчув себе таким безсилим, нещасним, що навіть подумав: "І навіщо було братися за таку відповідальну роботу, як педагогічна. З усіх спеціальностей – це найтяжча". Вчитель навіть подумав піти в трактористи.
Незабаром сталася ще одна важлива подія. Вибравши хвилину, коли Хома забалакався з Олею, Пилип наздогнав Люсю. Вона ішла обіч нього в своєму червоненькому платтячку, тоненька, худенька, з трохи облізлим носом, а Пилипові здавалося, що це пливе польова царівна.
Пилип і Люся заспівали вальс "Київські каштани". До них приєдналися Оля, Куприк і жайворонок. Пилип так співав, що у рот йому залетів метелик. В роті сильно запекло, Пилип подумав, що помирає. Товариші теж почали переживати. Не переживав тільки жайворонок, бо не був дурний і не хапав у дзьоба тих метеликів, котрі пили нектар на плантації, засіяній гірким перцем.
Розділ 9
Ночувала експедиція на межі Степу і Лісостепу: з одного боку були поля, а з другого – косогір. Він був увесь кучерявий від садків; в садках уже були маленькі яблука.
Білан роззявив рота, хекав і крутив хвостом. Язиком лиснув Пилипа. Куприк теж хотів, щоб собака його лизнув. Люся сварилася, бо хлопці не дбають про гігієну.
Оля перша побачила три красуні сосни і озеро за ними. Вода в ньому була блакитна. На березі озера з'явилися корови й воли і побрели у воду; за ними з імли виникли два хлопці в трусах.
Пилип захотів у цьому місці робити розкопки, Хома заперечив, бо ніде ні горбочка, ні могили.
Дорогою мандрівники зустріли дівчат, що працювали біля кукурудзи. Вони просили хлопців спинитися, відпочити біля кринички, з'їсти вареної кукурудзи. Мандрівники відпочили, поїли кукурудзи і рушили далі.
Куприк наздогнав Олю і взявся розповідати небилиці. Оля повернула до нього жадібно розкриті довірливі очі. Очі ці були великі, чорні, з незгасним вогником, котрий міг то пригаснути від горя, то розгорітися в пожарище, коли Олине серце зачує десь несправедливість. Вона слухала, а Куприк розповідав, що Пилип і Хома їли жаб. І від того вони сильні, спритні. Оля повірила і побігла розповісти про це Люсі.
Куприк залишився сам. Дивився на Олю і задоволено всміхався. Надивившись на Олю і Люсю й на те, як вони перешіптуються, Куприк поспішив, щоб наздогнати хлопців.
У Куприка було гарне, свіже, порожевіле від хвилювання обличчя, але йому здавалося, що нужденнішого хлопця, ніж він, на світі немає. Він побачив, що Пилип і Хома гінкі, шовковисті, рум'яні. Куприк також хотів бути таким. Отак народилися жабоїдські думки у бідолашного Куприка.
До полудня Лісостеп зник зовсім. Ішли по неоглядному Степу, а попереду вже було Полісся. Чудасія!
Люся, не така довірлива, як Оля, вислухавши її, зразу сказала, що Куприк все вигадав.
Оля думала: "Не дам, не віддам я їй Григорія Савича, вистачить їй студента Колі і тракториста Кучерявого!". Може б, і ще щось промовило Олине серце, коли б не Пилип. Він присів біля дівчаток, і як присідав та дивився на Люсину голову, то у нього густо почервоніли і щоки, і вуха. Пилип подумав, що зовсім прилип до дівчат, тому вернувся до Хоми, котрий вже готувався стати секундантом на дуелі, що мали відбутися між Куприком і Женькою.
Женька був незадоволений змаганнями з стрибків, тому тепер вони з Куприком побіжать. Женька і Куприк почали битися, Люся кричала, щоб припинили. Голос у Олі був жалісливий, а в Люсі гнівний, владний, ще й насмішкуватий. Олі хлопці не боялися, а Люсі – боялися. Як підніме крик, то увесь степ збіжиться, та й Григорій Савич почує! І вони розійшлися.
Оля намочила з баклажки свою біленьку хусточку, одним кінцем витерла носа Женьці, другим підборіддя Куприкові, і на душі в неї не було нічого, крім жалю. Люсі теж було жаль тих дурних хлопців, вона й свою хусточку намочила і теж почала витирати розбитого Женьчиного носа і розбиту Куприкову губу.
Згодом Тимофій сказав Женьці, що Куприка треба було бити у зуби, вуху, пику. Взагалі, Женька не любить битися. Він розплакався.
Мандрівники добралися до трьох сосен. Оля розгорнула карту подорожі. Сосни називалися Трьома сестрами. Оля показала Жені щось на карті, а він звернув увагу на її гарну руку.
Григорій Савич думав про Олю. У Олі був брат, старший на три роки і такий же дебелий, як і вона. В саду він напоровся на склянку, розрізав глибоко ногу. Оля взяла його на руки і віднесла в хату. Григорій Савич знає того брата. І ростом, і вагою він вдвічі вийде супроти сестри. Де ж у неї взялася та сила? А другий випадок такий. Минулого року Оля несподівано розв'язала складну задачу Лева Толстого, а деколи не могла відповісти на просте питання.
Григорій Савич думав про те, якою стане Оля через п'ять, десять, п'ятнадцять років. А йому і в голову не спадало поцікавитися, про що Оля думає сьогодні, що вона зробить завтра!
Розділ 10
Біля Трьох сестер дорога розчахувалася надвоє. Одна вела у село Біла Криниця, де тричі на тиждень відбувалися базари. Оля вирахувала, що в неділю в Білу Криницю обов'язково приїде Ієреміада. У дівчинки в душі настовбурчилися крильця, а маленьке серце обернулося на сторожку квочку. Дівчинка хотіла врятувати бідолашного Григорія Савича. Цією ідеєю вона запалила Пилипа, Люсю, Хому й Куприка. А ідея ця полягає в тому, щоб не йти тією дорогою до Білої Криниці. Треба податися вліво. Там починається болотяне Полісся.
Щодо Куприка, то він мріяв пробратися туди, де багато жаб. Треба тільки перетягти на свій бік Женьку. Треба переконати його, що як поїсть жаб'ячої страви, то й стрибне вище за Куприка, і випередить у змаганні, і буде такий гінкий та шовковистий, як Хома і Пилип.
Про це й відбулася розмова. Куприк розказав Женьці все те, що й Олі розказував. Женька повірив.
Отак зав'язала Оля вузол навколо Григорія Савича.
Лише Тимофієві новий маршрут не дуже подобався: кому охота брьохати по коліна у воді? Григорій Савич зміну в маршруті прийняв. Оля раділа, бо перемогла і врятувала Григорія Савича від хижих пазурів!
Григорій Савич мав два настрої: верхній – діловий; він потрібний був йому для того, щоб все помічати, за всіма стежити. І другий. Цей настрій ховався в Григорія Савича на самому дні серця, під купою всіх денних клопотів. Пов'язаний цей настрій був з Ієреміадою. Вчитель хотів у Білу Криницю.
Ієреміада ж примчала на попутній машині в Білу Криницю і проблукала там до самого вечора, все розпитувала про новопшеничанську експедицію. Даремно! Про таку експедицію ніхто тут і не чув!
Вночі в Ієреміади боліло серце, вона не могла заснути і промучилася до ранку. І вранці була недужа. Зранку бригадир запросив Ієреміаду варити борщі для колгоспників, бо в селі відкривають кухню. І почала вона ходити на роботу в колгоспну кухню.
Жила в селі баба Галущиха. Вона варила такі борщі, ніби нектар на Олімпі. В колгоспній кухні обидві й зустрілися – Ієреміада і баба Галущиха, котру вона зразу ж назвала Немидорою Харлампіївною.