Брати були здивовані, що Дереза був москалем, а москалі в рогатих будьонівках – козаками. Брати Момоти попросилися у мій загін, продемонструвавши свої вміння на тих покручах.
Тоді ми могли справитися і не з такими зграями. Інколи ми на чолі з отаманом Гонтою-Лютим нападали і на частини регулярного війська.
Комісар Дибенко запросив нас на переговори в Звенигородку. Гонта-Лютий послав від себе сотника Бойка і козака Чикирду. Я поїхав представляти свій загін сам, прихопивши китайця Ходю. Ходя вирядився в халат, був схожий на Тугай-бея якогось. А ще китаєць був дуже ненажерливим. Йому не вистачало каші, картоплі, сала, кулешу, хліба, всього того, що їли ми, і Ходя постійно щось вишукував у лісі таке, що кидав до рота. Він трощив листя з дерев, особливо з липи й шовковиці, жував коріння, кору, жолуді, їв слимаків, пташині яйця, часто пасся в траві, вишукуючи там дикий квасець і калачики.
Делегація була ще та. Четверо парламентарів: я зі своєю зарослою фізіономією і гривою до плечей, у польовій блідо-зеленій формі та кавалерійських чоботях, халяви яких сягали вище колін; Ходя з косичкою і в стьобаному бордовому хітоні; гостролиций сотник Бойко в парадному виряді австрійського офіцера з хрестами (теж австрійськими) на грудях і дерев'яним києм-булавою у правій руці та козак Чикирда в шароварах, з ладанкою на шиї і довжелезним оселедцем, якого він по-чудернацькому закрутив за вухо.
Приймали нас Дибенко і Кузякін за столом, повним наїдків.
Я говорив: "Справа в тому, що Росія розв'язала проти нас війну після того, як було проголошено Українську Народну Республіку. Ще раз кажу: було проголошено нашу незалежну державу, яку на міжнародному рівні визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія…А тепер ви мені – у моєму краї! – диктуєте свої вимоги". Я ще питав чи був де-небудь у світі хоч один окупант, який приходив на чужу землю робити добро.
Один із чекістів, діставши з планшета аркуш паперу, подав мені. Я пробіг одним оком друкований текст: стара пісня про радощі й привілеї амністії. Після мене цю фільчину грамоту перечитав сотник Бойко, потім козак Чикирда, і я вже геть здивувався, коли до неї потягся рукою і Ходя. "Хуня", – сказав Ходя китайською. Цим папірцем я хотів витерти руки.
Мені ці переговори не подобались. До того ж я дізнався, що армії УНР уже не існує.
Зі своїм загоном я вирішив податися за Смілу.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
***
Інформаційне зведення 1922 року. У зведенні подано лист, який написали повстанці у відповідь на заклик здаватися. "Таваріщ Нечипоренко! Ми дуже вдячні за амнестію, але явитися до вас нема коли, бо треба бити чрезвичайних жидів і… (слово неразборчиво) кацапів, котрі позасідали в Сов. Кр. Раб. власті і гнітять нарід так, що цареві Ніколці й не снилося. То хто ж по-вашому бандит? Той, хто прийшов до нас із Московщини і серед білого дня грабує кожну хату, чи той, кого ви вигнали з дому і змусили піти до лісу, щоб боронити свій край? А тобі, московський сраколизе, скажемо прямо: якщо не хочеш, щоб тебе спіткала та сама доля, що й начальника лебединської міліції Борвіка та його таваріщєй, які разом і в ногу пішли їсти землю, то приходь до нас у ліс. Може, ми тебе амнестуємо і будемо разом бити комуну та стояти за правду. Бо ми не любимо неправди опущ хріну, правдою живемо на світі і сипимо тобі її в очі, як піском".
Лист був підписаний Вовкулакою.
***
Чорний Ворон дістався до Богунового хутора, за яким починався Лебединський ліс. Поки лежав у Євдосі, ніч перестала збільшуватись, але і день не був довгим. А Ворон хотів дістатися до зимівника. Вночі крутився недалеко дому, як потім виявилось. На щастя, через туман не зміг знайти шлях додому. І добре, що не знайшов, бо вдома тоді чатували на нього. Можливо, рідна хата сама рятувала повстанця. Бо одного разу Ворона зловили, але командиром червоних виявився Калюжний з Умані. Калюжний випустив Ворона, подавши на прощання руку…
Раптом Чорний Ворон зустрічає Вовкулаку, котрий вижив. Вовкулака тоді вимастився кров'ю коня, його прийняли за вбитого. Коли все втихло, поховав тіла Маковія, Їжака, Добривечора. А зараз біля нього терлося маленьке вовченя Сірко. Ворон і Вовкулака пішли у землянку.
Частина друга
Розділ перший
Скоро Ганнуся мала вже народжувати. Їй погрожує чекіст Гоцман, адже Веремію ніяк не можуть знайти. Гоцман лютує. Це просто якесь наслання йому із цим Веремієм! То ж були вже ніби знайшли його вбитим, загиблого розпізнали селяни, мати й ця черевата. Потім вкрали мертвого і зоставили п'ять відрубаних голів червоноармійців та комнезамівця, що возили тіло селами.
Ганнуся народила хлопчика. Поки Танасиха, замість того щоб мерщій катнути на інший куток по знахарку, сама прибігла глянути на поліжницю, – дитинка вже випорснула.
Старий ворон бачив, як народився син Веремії.
***
1922 рік приніс нам багато розчарувань, але й дав надію. Із Польщі прибув полковник Манжула і сказав, що УНР закликає припинити боротьбу. Отже, партизанські загони мусять самоліквідуватися. Пропонує чекати.
Але отамани Ларіон Загородній (кульгав, носив чорну бороду), Денис Гупало (мав дуже довгий оселедець) та Голик-Залізняк (худий, як драбина) були одностайними – боротися далі.
***
Донесення таємного агента, березень 1922. З весною бандити ожили. Серед білого дня заїхали в село Журавку, повбивали держслужбовців, а отаман (очевидно, Чорний Ворон) ще й у церкву зайшов.
***
У церкві святого Іллі Чорний Ворон не з отцем Олексієм (котрого чека запідозрили) говорив, а з Тіною. Вона сказала йому прийти у четвер на Лящів хутір до стодоли.
Того дня Чорний Ворон викупався дуже старанно, ніби був Чистий четвер. Зодягнув "вихідну" бекешу (ночі стояли іще холодні), в яку можна було загорнути цілий інститут шляхетних панянок, й осідлав коня.
Лящів хутір лежав у вибалку за Графським лісом. Ворон добре знав його господаря, заможного удівця Онисима Ляща, який завжди приймав хлопців із лісу, не шкодував для них нічого. Вночі прийшов до Онисима син Зінько, який був повстанцем. Хутір оточили червоні. Потрапивши в оточення, з якого вже не було шляху, Зінько застрелився, а Лящ підпалив усе і згорів. Лишилась тільки стодола, що стояла окремо.
***
Чорний Ворон приходить на місце зустрічі.
Простора бекеша розіслалася на соломі, Тіна сама подалася йому назустріч усією жіночою статтю, дала так гаряче й щедро, що він насилу стримався, аби відразу не пролитися в неї рікою.
Вони розмовляють, признаються в коханні. Тіна просить тікати закордон.
Тіна розповідає, що йде по його сліду (саме вона передала йому шапку з написом "Вертайсь росою").
Жінка розповідає, що її зґвалтували. Це були "дайоші" — кримінальні банди з дезертирів Червоної армії. Вони вночі прийшли до хати баби Марії, у якої Тіна квартирувала. Котрийсь постукав у вікно, сказав, що він із загону Чорного Ворона. Баба Марія вагалася, Тіна попросила відчинити… Їх було троє, один мав червону пляму на пів щоки.
Ворон дарує Тіні перстень з блакитними діамантами. Вона не хотіла брати. А він ледь-ледь не сказав: "Принаймні за цей перстень тебе переведуть через кордон, моя пташко".
Він не признається, що наступної ночі перейде ближче до Чорного лісу і Холодного Яру.
Розділ другий
Вночі до Ганнусі прийшов Чорт – Вереміїв ад'ютант. Чорт мав кругле лице і закандзюблений ніс. Чорт розказав, що Веремія мав кишеньковий годинник на ланцюжку. Цей годинник врятував його. Як схопили Веремія й доправили до черкаського допру, кинули між злодіїв. А там один спритний злодюга примудрився поцупити годинника. Веремія придурився, що нічого не побачив. Коли прийшли по Веремію, то взяли того з іменним годинником. А тоді Веремія якось втік, бо за злодіями так не стежать, як за повстанцями.
Чорт хотів сховати десь дитину і його матір.
За цією розмовою спостерігав старий ворон і тішився, що він прожив так довго. Думав, що люди постійно вбивають одне одного,тоді як ворони не зачеплять нічого живого. Але десь і його смерть походжає.
***
З-за кордону прибули два емісари Юрка Тютюнника, які мали підготувати загальне повстання. З'явилися тоді, коли сили трохи підупали, але ми влітку 1922 року ще так давали комуні, що з неї сипалась тирса.
Післяжнивна пора була найкраща для широкого виступу, але отамани вагалися, яка тут тактика ліпша. У тій суперечці побили горшки Гупало і Загородній: Денис казав, що треба тимчасово зачаїтися і не чіпати червоних, аби не підставляти селян під розправу, а Ларіон, навпаки, вважав, що саме настала пора духопелити продзагони та іншу червону сволоту.
Я всією душею був на боці Ларіона. Тому відразу сказав, що на час перебування в Холодному Яру та Чорному лісі підпорядковуюся отаману Загородньому. Також Загородній не надіявся на закордон.
Прибувають сотник Завірюха та полковник Гамалія з Чорноморської повстанчої групи. Гамалія і Завірюха помалу налагодили зв'язки з підпіллям, з людьми, які вивели їх на нас, отаманів Холодного яру та Чорного лісу.
Вперше з ними зустрівся Гупало. Гості були у червоноармійському виряді. Замість Гамалії був Ялисей Лютий, з яким у 20-му Гупало воював у Степовій дивізії Костя Блакитного. Гупало знав, що люди зараз скурвлюються на очах і ще не такі потрапляли в чекістські тенета.
А Завірюха таки мав що сказати, і невдовзі отаман Гупало відтанув. Сотник дедалі більше викликав у нього довіру, бо говорив мовби вустами самого Гупала, говорив про те, що давно у всіх накипіло на душі.
Завірюха запропонував з'їзд усіх отаманів, Гупало знов насторожився.
***
Документ-витяг Кременчуцького штабу від серпня 1922 року: бандити і далі діють, особливо банда Чорного ворона, яка останнім часом діє з бандою Загороднього. Гупало тримається відокремлено. Чорний Ворон поранений і лежить в таборі Гупала.
***
Чорний Ворон поранений в праву руку. Це його спіткало вночі, тоді загинув і найстарший з братів Момотів. Вовкулака старався догоджати Воронові, носив йому їсти.
Гупало, Загородній і Голик-Залізняк поїхали на зустріч із сотником Завірюхою. Завірюха мав документи, посвідчені самим Тютюнником. Сотника приводять у табір. Чорний Ворон сказав, що на віддалені місця не піде і воюватиме тут.
Голик-Залізняк мав цікаве заняття: збирав фото вбитих начальників і давав дівчатам, щоб вони, коли хтось чіплятиметься, показували фото і лякали, що мають хлопця-командира чи ще якогось начальника.
Завірюха сподобався повстанцям, а Чорний Ворон мав погане передчуття щодо нього.
Ворон дає завдання Вовкулаці: знайти "дайошів", які образили Тіну, і помститись їм.