Матрос одягся і очі Тайах посумніли. Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима. Чорнява борідка пробивалася на щелепах, обличчя приємне, хоч і некрасиве. Його звали Богдан.
Шторм і далі лютував. Сев повіз матроса, а ми з Тайах зайшли до Професора. З'їли диню, а я отримав Будду з бронзи, зробленого в 15 столітті.
Тайах похвалилась, що ми врятували матроса. Професор сказав дівчині не кидатись за матросом, бо всі матроси довго не тримаються берега. Та дівчина відповіла, що її тягнуть обрії. Вона почуває себе молодою й наївною.
Ми з Тайах вийшли від Професора. На перехрестях цілувалися, не звертаючи уваги на прохожих. Біля готелю ми зупинилися, і дівчина запросила до себе, бо вона завтра від'їздить до Генуї. В її кімнаті сиділи, загубивши розуміння власності рук. Ми хилилися одне до одного, як дуб і лоза, і кожне з нас було то дубом, то лозою.
Тайах розповіла, що її тітка умирає, а в Мілані живе батьків брат. Просила їхати з нею. Я взяв її на руки, дівчина злякалася, але зрозуміла, що я не такий, як її попередні чоловіки. Ми просто кружляли по кімнаті. А потім я попрощався й вийшов, почуваючи, що неймовірний тягар узяв на себе такими стосунками. Вона крикнула ще: "Не загуби Богдана".
Ніч. На небі химерні темні скелі. Був шторм.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
VII
У день від'їзду Тайах сталося декілька подій.
Дубок "Тамара" похитується на якорі. До нього на човнах возять десятками дітей. Діти – з дитячого будинку, усі вдягнуті однаково. Вони ніби аргонавти, що пливуть на зустріч сонцю. На палубі була метушня, за всіми було важко доглянути. Матроси були злі на дітей. На палубі зявляються мокрі місця – найменші діти хвилюються. Останній човен везе кінорежисера і кінооператора. Знімальний апарат ставлять на кормі. Кінооператор крутив. Режисер стояв позад апарата й радів від сцени, що мусила бути останньою в його фільмі. "Парусник з дітьми пливе назустріч сонцеві. Вогняний диск піднімається над обрієм".
Раптом почався дощ. Дубок розхитує щоглами дуже сильно. Натиск вітру – і щогли падають на воду, витрушуючи із дубка дітей. Дощ припиняється і на небі знову світить сонце. А через годину Директор дає інформацію репортерові про те, що "через непристосованість дубка до невеликої ваги й через неглибокий кіль трапилась катастрофа. Але дітей пощастило врятувати, крім кількох малих".
Директор приходить на площадку перед павільйоном і секретар повідомляє, що задихнулася дитина. Директор каже, що знає, що трапилося в морі. Але дитина задихнулася тут, після зйомок. Знімали немовля, а потім відвозили його автом додому. Мати, зачарована їздою швидкого авто, не помітила, як дитина задихнулася на її руках.
Пароплав до далекої Італії уже відплив. На кінофабриці Сев закінчив роботу і, втомлений, вирушає додому пішки. Поруч з Севом йдуть лише кілька молодих акторів. Вони співають пісню. Я приєднуюсь до них.
VIII
Ця глава – лист старшого сина Майка до батька, То-Ма-Кі.
Майк не застав батька вдома. Та й чекати йому набридло. Камін погас, тому син розпалив вогонь. Великі дерев'яні колодки не горіли, тому розпалював батьковою книжкою. Батько все не йшов, а син самотності не любить. Він навіть у кабіні свого літака зробив віконце, щоб говорити з пасажирами. Чекаючи, син бігав по кімнаті, розтрощив стільця, перекинув батькові папери. Почав збирати і побачив, що батько знову "пером у папері длубається". Син вирішив почитати, боючись, щоб батько не розгнівався. Через годину Майк мав вилітати в рейс. З Індії мав летіти на Австралію з зупинкою на Яві. Майк дуже хотів обійняти батька. Хотів би, навіть, щоб батько полетів з ним.
Син писав, що в батькових писання скрізь присутнє море, а дівчина – десь поза написаним. Синові не сподобалось, що батько пише різні деталі про кінозйомки. Але певно батько докорів чути не хоче. Син прочитав і про Будду, якого батько дав йому. Можливо це той самий Будда, якого батько одержав від Професора. Але Майк викинув Будду, бо він відволікав жінок.
Синові сподобався останній розділ, він його зворушив. Майкові сподобалось, як Сев, молоді актори і батько співали пісню. Синові цікаво, яку пісню вони тоді співали? Бо тепер в моді "Пісня капітанів", яку співають пілоти. Майк пише батькові слова пісні.
Під тобою знайома земля,
Капітан!
Кораблі підняли якоря,
Капітан!
По морях бригантини пливуть,
Капітан!...
Ще Майкові цікаво за Богдана. Чи це не Богданові стоїть пам'ятник на березі?
Син пише, що йому сподобалась і дівчина, але він боїться думати, що це його мати.
Майк написав, що Богдан і острів Ява, можливо, якось зв'язані. Острів Майкові здається нудним, одні ліси там ы якысь пырамыди. А подобається йому на острові тільки аеродром.
Вкінці листа син написав: "Бувай здоровий, тату. Я кидаю папір. Через три хвилини всі п'ятеро дверей твого будинку зачиняться за мною. Вибач. Привіт. Майк".
IX
Врятований матрос Богдан розповідає свою історію. (Розповідь у романі ведеться від імені Богдана, тобто від першої особи). Коли Богдана врятували, він відкрив очі і подумав, що знову доведеться топитись. Адже на одному острові йому напророчили смерть у воді. Богдан стільки разів топився, що думав піти до лікаря, щоб йому зробили зябра.
Як Богдан опинився у воді? Причина – шлюб. Матрос працював в румунського рибалки, котрий мав сестру, що точила зуби на Богдана. Ця сестра була навіть схожа чимось на Тайах. Звали сестру хазяїна Ганка. Богдан не хотів з нею одружуватись, тому задумав втечу. Одного вечора чоловіки напилися. Хазяїн пішов, а Богдан заснув. Вночі прийшла до нього Ганка, котрій Богдан не зміг відмовити. Згодом матрос сказав Ганці, що жонатий. Вона не докоряла, що він забув, як вона з братом врятувала Богдана, коли топився в морі. Але вона вибрала хвилину і спихнула Богдана у воду з шаланди. Ну а потім всі вже знають, як Сев врятував матроса.
До брата Ганки Богдан потрапив оригінальне. Матрос був на пароплаві, що віз вугілля. У вугіллі переховувалися "зайці", які хотіли кораблем потрапити на Балканський півострів. Деякі люди задихалися у тому вугіллі. І помічник капітана наказував скидати трупи за борт. Богдан дорікнув за це. Скинули за борт і його. Але матрос якимось чудом добрався берега. У гавані Балканського півострова Богдан здуру потрапляє у концентраційний табір на кілька місяців. Одного разу прийшов до людей полковник і пообіцяв відвезти човнами додому. Близько 200 людей погодились.
Богдан і люди, які повірили полковнику, опиняються на великому паруснику. Це був старовинний бриг, у дні якого вже були діри. Полковник теж був на паруснику і їхав не сам. З ним була дочка – чорна, як сім галок, їй було років шістнадцять. Якось Богдану вдалося поговорити з нею. Задуривши їй голову, матрос дізнався, що пливуть вони на південь, а не на північ. Люди зрозуміли, що їх обдурили. Богдан з хлопцями захопили дівчину, полковник скаженів. Але домовилися, що віддадуть дочку, коли викачають усю воду, бо у цей час у трюмі води було по кісточки. Богдан усе роздумував, як напасти на полковника та його озброєну охорону. А коли напали, то виявилось, полковник зумів втекти човном, який був на паруснику. Залишився лише капітан-румун, який кинув зброю і здався перед хлопцями. Румун не міг покинути своє судно, воно для нього було ніби дружиною.
Тепер парусник посував на північ. У каюті Богдан знайшов полковникову дочку. Раптом парусник почали обстрілювати. Матрос знайшов щось подібне до рятувального пояса й надів його на дівчину. Вона плигнула за борт. За нею поспішив і Богдан. В корабель уже потрапляли набої. Богданові не вірилось, що не допливе до берега. Хлопець і дівчина тримались на воді до вечора, протрималися й ніч. Богдан загубив свідомість, притискаючи до себе напівмертву дівчину. Такими їх знайшли рибалки. Дівчина була нежива.
***
Лист Тайах до То-Ма-Кі.
Генуя
Тайах пише, що з листів до неї бачить, що То-Ма-Кі тепло до неї ставиться. Вона часто його згадує. Пам'ятає, як курила, як він зайшов, як їх познайомили. Згадує, як поцілувала його в готелі.
А далі То-Ма-Кі чомусь її уникав. Він правильно написав: "Все минає, Тайах". Таях тоді дуже любила свого мужа й завше посилала йому привіт на Північ, лягаючи спати. І ніхто не знав цього.
Там, де вона зараз, може танцювати. В Італії для неї все нове. Але прийшло те, чого не хоче – лист від чоловіка. У листі увага й ніжність, а в неї почуттів немає.
Тайах зізнається, що їй чогось бракує, а може й когось. Не знає, як буде далі з чоловіком. Вона радить То-Ма-Кі ніколи не любити когось першим. Коли тебе покохають, тоді одружуйся, люби. Але ніколи не бажай нікого так, щоб прокидатися тільки з цією думкою й засинати з нею.
Тітка Тайах видужала. Ранком дівчина буває на пляжі, плаває човном, лазить по скелях. Має знайомих. Всі до неї надзвичайно ставляться, бо вона – чужоземка та блондинка. Бачила музеї Вінчі, Мурільйо. Оглянула всю Геную. Поїде в Мілан.
Іноді Тайах почуває себе маленькою й кволою, і тоді хочеться великої міцної дружби. Вона запитує То-Ма-Кі, чи він їй друг. Можливо, вони колись ще побачаться. Можливо, він думає, що вона песимістка, але це не так. У неї зараз так багато думок, що не може оформити їх.
Тайах рада за Сева, передає йому привіт.
Листа був написаний за кілька прийомів. У кінці закреслено роst sсrірtum, де стояло запитання про Богдана. Прикладено фото, на якому Тайах сидить у купальному костюмі на камені над бухтою.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Х
Увечері до гавані Міста зайшла канонерка. Ми сиділи в потайному кафе, де можна мати чорну каву, дві-три люльки опію і контрабандне вино. З нами були дівчата. З канонерки хтось поїхав до Міста човном. Я вдихнув свіжого повітря і виблював. Потім повернувся до друзів і ми розпочали серйозну бесіду про те, який потрібно корабель для нової картини Сева. Нас було дев'ятеро: моряк – хазяїн трамбака й шхуни, рибалка, Стелла, Муха, Поля, хазяїн кав'ярні, Богдан, Сев, я.
Богдан сказав, що ми шукаємо корабель для румунського босого капітана, двох матросів та полковника з донькою і для двохсот овець, що їх полковник везе під ніж.
Втрутився Сев і сказав, що корабель цей – для учнів морської школи, які вийшли в практичне плавання.