Натомість Степан висловив бажання одружитись на Зосьці. Вона була шокована і неймовірно щаслива. Молоді почали жваво обговорювати майбутнє сімейне життя і навіть думати про дітей (про "пацанка", як назвав його Степан). Настрій юнака вже був зовсім іншим.
Розділи ХІ-ХІІІ
Настав новий день. Степан прокинувся, і в його думках відразу постало майбутнє життя. Дуже швидко юнак зрозумів, що романтика подружнього життя — лише красива обкладинка великої та нецікавої книжки: надалі в подружньому житті все буде буденно і просто. На вечірці Радченко почав відверто залицятися до інших дівчат і врешті-решт знайшов одну дівчину Риту — артистку із Харкова.
Юнак почав писати великий твір про людей, але чим далі, тим тяжче йому стало писати. Степанові ставало все сумніше: він вирішив помиритися із Зоською. Але тут його застала страшна звістка: Зоська отруїлася й померла.
Радченко здійснив свою мрію: квартира у семиповерховому будинку з ліфтом у центрі міста. Проте ні нові меблі, ні сама квартира не задовольняли хлопця. Після розмови із колишнім односельчанином Левком хлопець зрозумів, що він сумує рідними степами та полонинами — можливо, йому треба покинути великий Київ.
Розділ ХІV
Настала осінь. Юнак крокував Павлівською вулицею, спогади про село не полишали його свідомість.
Була майже дев’ята година. Степан мав побачити цю дівчину. І він повернеться в село. Він вже ніколи не почує цього гидкого звуку трамваїв.
Проте Радченко не міг так просто поїхати: він відчував, що має знайти Надійку, адже саме її він так довго шукав у лабіринтах величного Києва. Усі жінки, які в нього були — все це був шлях до Надійки. (так думав юнак).
Андріївський узвіз, 38, 6. Ці слова були завжди в його голові, хоч чув він їх лише раз (це була адреса Надійки та її чоловіка).
Поки хлопець йшов, він згадував ті часи, коли вони лише приїхали сюди: де та Надійка в товаристві друзів-селюків? Де вони? Де соромлива Ганнуся й Яша?
Хлопчаче серце сильно калатало, коли він постукав у хисткі двері низенької халупи. Вийшов якийсь чоловік, який сказав, що ніяких дівчат тут немає. Тоді Степан почав казати, що тут жила його сестра, і, якби він знав, хто тут жив, то міг би знайти її. Чоловік сказав, що швачка, яка живе неподалік, може щось знати про це. Він прийшов туди. Хлопця впізнала якась Ївга. Яке непотрібне для нього було це ім’я! Радченко зрозумів, що тут його нічого не чекає.
Тепер Степан став підходити до цього більш розумно. Те, що Надійка чекала його було беззаперечним, він завжди десь глибоко всередині вважав, що це його дівчина. Але ж вона заміжня! А ще й Борис такий впертий. Ах, як неприємно! Було двадцять на десяту. Але хлопець мав зробити це сьогодні.
І ось візник спинився біля будинку із потрібним для Степана номером. Коли він постукав, то двері відчинили дівчина-підліток, яка сказала, що Бориса зараз немає вдома і запропонувала зайти до хати. Хлопець зайшов у вітальню, що була досить добре прибрана і умебльована. Степан став пестити кицьку, що лежала поруч, і тут зненацька рипнули двері. Це була Надійка. Вона промовила: "Це ви, Степане…". "Павловичу", — закінчив хлопець. Він побачив, що жінка була вагітна. Вона злякала його своєю постаттю, церемонністю й глузливим поглядом. Стискуючи їй руку, хлопець подумав: "Ні, я таки справді йолоп".
Вони намагалися розмовляти, але кожного разу ця спроба завершувалась мовчанкою. Він відчув, що потрібно піти й вибачився за це перед Надією Семенівною.
На сходах Степан дав волю своєму гніву й перебирав багато образ як для Надійки, так і для Бориса. Це втішало його.
Він дійшов до площі Революції та повернув ліворуч. Ось і Нижній Вал. Ось і хатка Гнідих, його перше помешкання.
Площа Інтернаціоналу. Тут Степан придбав декілька газет і пішов далі. Але тут він зупинився, його душа раділа з несподіванки: на дорозі стояла Рита, та сама Рита. Вона теж була рада цій зустрічі. Після недовгої розмови молоді пішли гуляти. Юнак взяв її руку. Між ними знову запалився вогонь кохання, що колись почався із невеличкої іскри. Вже виднівся будинок дівчини, але вони домовилися зустрітися завтра.
Знову, сповнений ентузіазму, Степан побіг до своєї квартири, відчинив вікна і споглядав темну велич міста (був вечір) і знову продовжив писати свою повість про людей.