І взагалі — вона нікуди не виїжджає, хоча її брат неодноразово запрошував у гості до Ніжину. Черевань посміхнувся і сказав, що хотів би, аби його просто взяли й перенесли туди. Тим паче, брат дружини живе заможно, його навіть князем Гвинтовкою називають. Череваниха перебила чоловіка й наголосила, що титул в нього не через достатки, а через жінку – княгиню з Волині.
У світлицю ввійшла Леся. Черевань хизувався своєю дочкою, а Шрам тільки дивився на неї. Дівчина соромилась перед гостями і опустила очі. Батько попросив її принести келихи: "Чи заговорить, чи рукою поведе, чи пiде по хатi – усе не так, як хто iнший…" Шрам сказав, що Череваню дійсно є, чим пишатися. Тоді господар питає, чи не хоче він одружити їхніх дітей, на що Шрам відповів згдою. Петро не знав, куди себе діти від радості, а Леся трохи злякалася і наголосила, що матері немає поряд. Черавнь покликав дружину. Тим часом Петро гляну на Лесю і вже не бачив в її очах колишньої ласки. Череваниха звернулась жо Шрама: "Швиденько ви добуваєте iз своїм сином замки! Отже ми вам доведемо, що жiноче царство стоїть крiпше над усi царства".
Господар сміявся, а полковнику така відповідь не сподобалася. Він спитав суворо, чим його син не влаштовує їх у якості нареченого. Череваниха злякалися і після цього почала лагідно промовляти до Шрама, що кожен мріяв би взяти за чоловіка такого хлопця, як Петро. Проте християнські звичаї потребують того, щоб спершу поїхати до монастиря на прощу усією сім'єю.
Так сватання відклалося, а чоловіки продовжили святкування. Та Петро почав здогадуватись, що Череваниха обрала іншого зятя для доньки, який і Лесі більше подобається. Хлопець засмутився і туга охопила його серце.
Леся більше не виходила до гостей. Шрам і Божий чоловік лягли у вітальні відпочивати, а Петро – на вулиці.
Зранку Божого чоловіка вже не було, він повернувся до Хмарища. Усі коштовності в хаті Череваня були сховані, адже у неспокійну годину нічого не можна залишали вдома.
Леся з матір'ю сіли в карету, а чоловіки поїхали верхи. Петро, набравшись сміливості, спитав у Череванихи, чи справді вона хоче віддати доньку за нього чи може в Лесі вже є інший. На що жінка відповіла, сміючись: " І єсть, і нема".
Петро засмутився через те, що над його почуттями знущаються. Тоді Череваниха розповіла йому сон, який вона побачила, коли була вагітна. У ньому на могилі стояла панна, а до неї з'їжджалися з усього світу лицарі й почали за неї битися. Після двох днів поєдинку з'явився молодий гетьман і підняв панну, а інші воїни похилилися до нього.
Ворожка пояснила Череванисі, що цей сон про її доньку, неймовірно гарну дівчину, і зятя, слава якого буде відомою усьому світу. Її слова справдилися і знайшовся такий гетьман, що обдарував Лесю подарунками, дорожчими за всі, і сказав, що візьме її за дружину, коли дівчина виросте.
Вже виднілися хрести церкви, вони під'їжджали. Петро йшов і не міг прийти до тями від слів Череванихи.
Розділ 4
Важко згадувати старий Київ. Багато славетних часів і негараздів було пережито. Монголо-татарська навала знищила колишню велич, що була за Олега та Святослава, проте завжди буде жити пам'ять у руїнах міста.
Навіть дванадцяти років не нарахував Шрам з тих часів, коли король Радзівілл прийшов з литовським військом, спалив усе місто та пограбував населення, яке потім було змушене тікати до Переяслава. Усюди було видно наслідки пожежі, від чого полковнику і було смутно.
Раніше майже все місто розкидалось на Подоллі. Вузькі вулиці переплітались між собою, а на майдані не було нічого. Гості їхали по цих місцях і раптом побачили багато возів у центрі вулиці. Полковник попросив сина перевірити дорогу. Петро наблизився до возів і побачив багато міщан (їх дражнили личаками, а козаків – кармазинами), а посередині лежав килим з їжею та пляшками. Хлопець подумав, що у когось поповнення в родині, а тому і частують гостей.
Петро голосно привітався з людьми і передав, що паволоцький Шрам просить пропустити його через табір. Господар з гостями почали глузувати з хлопця, що не схожий він на полковника, хоч би як не одягнувся. Під'їхав Шрам і всі повиходили його зустрічати, а попереду Тарас Сурмач з чаркою та горілкою. Господар вже був знайомий з полковником, адже колись служив у нього. Він пояснив, що частування влаштував з приводу народження сина. Шрам привітав козака і сказав, що не може святкувати з ним, бо спочатку треба навідатись до церкви. Тарас так просто не відпустив старого друга і вмовляв, аби той зостався. Аж хтось із гостей сказав, що полковник не хоче залишатись, бо кармазини не компанія міщанам. Козаки звертаються до них, тільки коли потрібна допомога, проте не захистили місто, коли прийшов Радзівілл з литвинами. Шрам розлютився і відповів, що вони самі віддали Київ, а козаки його знову відвоювали. Крім того, під Берестечком, де тривав запеклий бік, міщани не прийшли на допомогу і половина війська загинула.
Гості почали репетувати й казати, що вони і є козаки. Тільки тепер у них відібрали зброю і вони змушені важко працювати. Шрам наголосив, що якби не козаки, то давно б уже вороги завоювали їх, а тому кожному своє, тож треба виконувати свої обов'язки. Тараса обурили такі слова і він сказав, що міщани завжди допомагають козацтву і військом, і грошима, і б'ються так само, проте у мирні часи усі про них забувають і слава залишається тільки кармазинам. Натовп почав гудіти і говорити про те, що на чорній раді все вирішиться справедливо, бо вони там будуть присутні.
Шрам засмутився і знову почав перейматися за долю України. Тоді промовив до громади, що він розчарований таким прийомом. За часів Хмельницького козаків поважали, а тепер полковника Шрама, що разом з батьком Богданом пліч-о-пліч був, ні за що не мають.
Тарас почав заспокоювати козака і сказав, що народ не його ображає, а тих, хто населення "душить". Господар попросив, щоб Шрам не тримав на них зла, бо вони п'яні й побажав гарної дороги.
Черевань почекав, поки стане тихо, а потім промовив, що усі сварки ні до чого і додав, що як тільки хоч оду церкву навідає, то з ними буде святкувати. Міщани зраділи, адже любили Михайла, який завжди приходив на допомогу у скрутну годину. Натовп розступився і пропустив верхових і карету.
Шрам їхав і все думав над словами міщан, сильно вони ранили його серце. Він зрозумів, що це справа рук Брюховецького і це може знищити Вкраїну. Михайло Черевань побачив, який засмучений товариш і вирішив розважити його. Він спитав, навіщо хвилюватись за країну, коли є що попоїсти, випити та одягти. Шрама обурили такі слова і він назвав Череваня Барабашем. Михайло образився і наголосив на тому, що раніше вони б змогли залагодити суперечку за допомогою зброї. А зараз він не хоче залишатися з таким образливим прізвищем, а тому піде за ним, куди він скаже, аби довести свою відданість.
Шрам повеселішав від таких слів товариша, бо побачив він у них живе козацьке серце. Козаки присягнулися, що завжди будуть "триматися один за одного". Ось вони вже приїхали до братства на Подолі й пішли молитись, щоб Господь благословив їх добру справу.
Розділ 5
Рідко можна зустріти на Вкраїні людину, яка б ні разу не побувала в Києві. Усі знають Братство на Подолі, високу розмальовану церкву, оточену мурованою огорожею. Та двісті років тому, коли Шрам був там, все було інакше. Тоді стояла дерев'яна церква, названа іменем Петра Сагайдачного. Усередині був пишний сад і поряд братська школа, яких подарувала колись Ганна Гулевичівна. Гетьман організував, щоб там навчали козацьких дітей.
Прочани, знаходячись у церкві, пожертвували гроші панотцям на школи і пішли оглядати монастир. На його стінах були зображенні сцени з Біблії, прикрашені виробами козацького ливарства, аби нагадувати відвідувачам про славетне минуле їхніх батьків. Там також були намальовані Нечай та Морозенко, які б'ються з ляхами, оточені вогнем. На стінах був зображений і Байда, який висів на турецькому гаку, проте не зрадив православну віру. І Самійло Кішка, про якого співали, що він потрапив у турецький полон на п’ятдесят чотири роки, але Господь допоміг йому з товаришами звільнитися.
Прочани дивилися на зображення і раптом почули гучний звук, наче щось гримить. Виявляється, що біжать люди, аби побачити, як "запорожці зі світом прощаються", адже це вважалося великим святом. Як доживав козак до старості, коли більше не міг воювати, то брав своїх товаришів та їхав у Київ гуляти. Тоді запорожці дозволяли собі і смачну їжу, і вишуканий одяг, а усіх перехожих запрошували на частування. Свято було сповнене музикою і співами. А через два тижні, коли запорожці нагуляються, то йдуть всі разом до Межигорського Спаса. Дорога також сповнена веселощами і танцями. Попереду сивий козак, який заходить до церкви, аби надалі служити Богу, залишаючи мирське життя за порогом.
І тепер Шрам з Череванем побачили подібну картину. Бурсаки, надивившись на таке свято, самі хотіли бути козаками.
Шрам хоч і не полюбляв запорожців, проте йому приємно були дивитись на них. Вони часто робили шкоду народу, проте багатьом вони "припадали до душі". Можливо тому, що своїми гучними святами вони підіймали дух, говорячи тим самим, що все у світі "суєта суєт". А можливо тим, що Запорожжя наповнене козацькою волею, яка передавалась до народу через пісні та звичаї.
Черевань, надивившись на святкування, почав і сам танцювати, а потім звернувся до Шрама зі словами, що якби в нього не було дружини, то і сам би пішов у запорожці. Полковник відповів, що це нісенітниця, адже чесній людині не гоже мати справу з розбишаками. Зараз на Запорожжя йдуть тільки злочинці або ті, хто не може собі на життя заробити. Вони на Січі тільки горілку п'ють, а як набридне, то їдуть у місто величатися. Шрам запропонував поспішити до Печерського монастиря, аби встигнути на службу.
Раптом ззаду з'явився запорожець і, сміючись, промовив до Шрама, що ніби він сказав і правду, а все одно брехня. Шрама розлютила така поведінка. Запорожець сів на коня та поїхав, а Черевань з Петром гайнули за ним.
Череваниха також поспішала до карети, бо до Лесі почав приставати другий козак. І ніби нічого не промовили до неї, проте дивилися хижо.
Перший запорожець був здоровим козаком: "Пика широка, засмалена на сонцi; сам опасистий; довга, густа чуприна..