Чоловік не міг гніватися на стару, проте бачив як сердиться його дружина. Стара жінка запропонувала сісти за вечерю, але пані грубо відмовилася.
XXV.
Почув пан, що його дружина плаче, не втерпів та став розпитувати причину. Жінка сказала, що засмучена поведінкою його слуг, що ведуть себе як рівні йому, як до родича ставляться.
XXVI.
Устина думала про те, як зараз живеться її любим дівчатам, коли нарешті панночка залишила їх у спокої. Думала і про себе, що живе тепер в чужій стороні і немає поряд рідної душі жодної. У вікно хтось постукав, дівчина запитала хто це. Парубок відповів, що це він, коли хтось покликав його, назвавши Прокопом, вечеряти. Так і закінчилася розмова.
XXVII.
До Устини зайшла стара бабуся та покликала її вечеряти. На здивування жінки, дівчина відповіла, що їй треба запитати у пані, чи вона дозволить. Бабка сказала, що почекає на неї. Устина пішла до панів, які насолоджувалися і милувалися один одним; пані дозволила повечеряти.
XXVIII.
Бабуся провела дівчину до хати, де за столом вже сидів Назар та дуже гарна молодиця Катря — його дружина. Сама кімната була дуже красиво вбрана, на стінах висіли квіти, зіллячка, на полицях стояв гарний посуд. У кутку Устина побачила того парубка, що говорив з неї того вечора. Їй сподобалися ці люди.
XXIX.
Катря хоч і говорила та жартувала, проте здавалася сумною. Говорили про пані, що вона хоч і дуже вродлива, проте неприязна до людей, чим і відштовхувала від себе. Говорили і про пана, що ніколи в житті нікого не образив, але отримав за дружину так панночку. Запитали Устину про жінку, щоб вона всю правду розповіла, а коли побачила, що на неї той парубок дивиться, почервоніла та засоромилася. Сказала, що панночка недобра людина. Як тільки Устина дивилася на парубка, то ловила його погляд на собі.
XXX.
Повечеряла, попрощалася зі всіма, вийшла на двір, коли почула слова парубка, що побажав їй доброї ночі. Серце закалаталося і вона не могла думати ні про що інше, як про цього хлопця, про його погляд, що весь вечір ловила на собі: "Сама не знаю, чого душа моя бажає: чи щоб він знову озвався під віконцем, чи щоб не приходив…".
XXXI.
Минуло півроку, здавалося, що хутір процвітає, сусіди захоплювалися панночкою, що в неї вся робота кипить, хазяйновита така була. Проте якщо дивитися на життя хутора зсередини, то видно було, що на господарство працювали і хворі, і діти, і каліки. Одного вечора Прокіп сидів і сумував; Устина підійшла до нього, запитати чого зажурений, а хлопець поцілував її і зник.
XXXII.
Усі люди на хуторі змарніли, зажурилися. Лише одна бабця стара не звертала увагу на крики пані і завжди заспокоювала інших служниць. А Устина думала про коханого. Йшла вечеряти і мріяла лише побачити Прокопа. Одного разу зустріла його ввечері, він її приголубив, зізналися один одному в коханні.
XXXIII.
Вдень тільки поглядами обмінювалися, а ввечері говорили з Прокопом та насолоджувалися коханням. Катря казала, що лихо буде з цих відносин, проте бабця говорила, що буде, як буде, від кохання не можна відмовитись.
XXXIV.
Пані ставала більш лютіша щодня. Якщо Устина затримається хоч на хвилинку, кричала сильно, проте дівчина намагалася не звертати увагу, бо думала не про це. У Катрі захворіла дитина, але вона все одно була змушена виконувати роботу, бо пані сердилася тоді. Вдень працювала, а вночі доглядала за дитиною. Тяжко працювала, щоб вмилосердити вищі сили та не гнівити панночку, проте однієї ночі прокинулася над донечкою, а та вже віддала душу. Назар хоч і заспокоював дружину, проте більше не жартував так, як раніше. Катря горювала, а пані все змушувала її працювати, проте жінка вже не боялася її гніву.
XXXV.
Катрю прогнали з двору на панщину. Пан намагався нишком дати їй гроші, але дівчина не взяла. Після смерті донечки втратила розум і, бігаючи по болотах в пошуках доньки, втопилася. Пан дуже журився за нею, а пані не розуміла чого переживати через таку втрату.
XXXVI.
На службу пани найняли москаля-куховара, що був легкої вдачі, прислужував їм, а особливо хилив голову перед панночкою. Завжди свистів собі під ніс, а Устина якось запитала, як він може свистіти, коли тут горе таке та нещастя. Кухар відповів, що за роки служби та побоїв зрозумів, що краще мовчки терпіти все і не тікати. Прокіп аж сплюнув від обурення: "Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!". Назар сказав, що вихід один — тікати, проте всі лише засміялися. Не було куди, не було можливості.
XXXVII.
У рік стара пані віддала душу небу. Молилася, ходила в церкву, щоб довше зберегти життя, але не змогла. Колись під час молитви в неї згасла свічка і пані веліла висікти дівчину, що не догледіла за цим.
XXXVIII.
Пані дуже журилася смертю бабусі, а чоловік все робив, щоб їй підняти настрій. Скоро вона мала народити дитину і переживала за турботи, які з цим пов’язані. Пан сказав, що запросив свого товариша за кума, а дружина ледь не розплакалась. Веліла відмовити йому та покликати полковника. Наступного дня пан так і зробив.
XXXIX.
Народився у них син, на хрестини приїхало багато знатних людей. Устина з Прокопом стояли та говорили, коли до них підійшов пан: веселий був, як і раніше. Хлопець запитав його чи можуть вони з Устиною побратися, він дозволив. Молоді переживали, аби пані дозволила ще. Пан повів їх за собою у кімнату, де сиділи гості, і запитав привселюдно дозволу у пані на весілля працівників. В неї аж посмішка зникла з лиця, але під натиском полковника, що, трохи випивши, сам дозволив одруження, і сама погодилася. Молоді в той же день обвінчалися, щоб пані не змогла передумати.
XL.
Після цього пані навіть привід не був потрібен, щоб образити дівчину. Прокіп ходив сумний і Устина переживала, що хлопець її більше не любить, але він журився, що своїм весіллям вони ще більше розлютили пані і його кохана має терпіти це все.
XLI.
Восени сталася біда. Працівники збирали яблука в саду і бабка поділилися ними з дітлахами, що проходили повз. Паны побачила це і назвала стареньку крадійкою. Бідолашна намагалася виправдати себе тим, що пан навіть заохочував це, але пані не слухала і вдарила її по обличчю. Устина підтримала стару, а пані вчепилася в дівчину. Прокіп став захищати дружину і розпочалася бійка. Пан прийшов і зупинив суперечку, а Прокопа наказав віддати у москалі, бо якраз тоді проходив набір.
XLII.
Поїхали до міста, щоб відвезти хлопця. Устина сидить біля нього, тримає за руку і журиться. Назар її заспокоює, проте сам поник і втратив тут іскру у погляді. Завели Прокопа у будинок який, чекали, а коли вивели звідти – був веселим, бо кохана його буде вільною.
XLIII.
Віддали Прокопа на службу до старого москаля, щоб навчав його військовій справі. Пішов хлопець з Устиною містом прогулятися, натрапили на хатину, що наймалася, але ж гроші для оплати були потрібні. Порадилися, поговорили із старою, що її здавала, і домовилися за поденну оплату.
XLIV.
Хазяйка була привітною та ласкавою старою. Жила сама і любила дивитися на молоду сім’ю, що тепер жила в неї, іноді навіть плакала. Устина трохи налагодила побут, влаштувалася на роботу. Повертаючись додому, зустрічала коханого, що стурбовано запитував як пройшов її день.
XLV.
Сиділи якось ввечері всі разом: москаль, старенька, Устина і Прокіп, готувалися до вечері, коли у двері хтось постукав. На порозі стояв Назар. Запросили гостя до столу, він розповів про пані, що так само лютувала, про життя на хуторі, дав Прокопу п’ять карбованців і попрощався, сказавши, що тепер він вільний чоловік.
XLVI.
Настало приємне життя, коли вони ні від кого не залежали. Все, над чим працювали, було лише дня них, проте пішли чутки про похід москалів, навіть дату встановили. Поїхали Устина та Прокіп до хутора, попрощатися зі всіма. Панів вдома не було, лише старенька стояла на подвір’ї — її не впізнати було. Зовсім змарніла, але була привітною, як і раніше. Чекала вже кінця життя, але мусила терпіти все. Попрощалися і поїхали, а Устина ще довго оберталася і дивилася на дорогу.
XLVII.
Провела Устина коханого аж до Києва, де і залишилася служити, а москалі пішли в похід до Литви. Пройшло вже сім років з того часу, а дівчина не могла забути чоловіка і кожного дня згадувала і чекала на нього. В селі рідному більше не була, але чула від знайомих, що бабця ще жива, а про Назара більше нічого не чули.
Хоч як переживала та тужила за Прокопом, але жила і дихала легко, бо була вільною. І все одно їй було на існування якихось панів.