Особливо німець Тайвер: він не тільки купив собі ґрунт, хату і худобу, а навіть "руський" одяг.
Якось сиділи вони втрьох, міркували, кого взяти в дружки Івану на весілля, а в хату увійшла Марія, Якова наречена, і сказала, що Івана питає якийсь військовий, і описала зовнішність гостя: "Русявий, високий, очі — як ті оріялки сині, а як говорить, то., то ув одно моргає.
Я не побіг, а полетів з хати.
— Бая,— кажу,— пане мій годний, соколе мій ясний! Чи це ви, чи я п'яний?..
— Ба, це таки я сам. Наш регемент стоїть тепер у Черновцах. Я чув, що ти женишся, — бо я за тебе ув одно перевідував, — от і випросився на Нденьнаурльон, щоб то в тебе погуляти та вже погуляти! Чи добре я оце зробив?.." Тоній, жандарм, сміючись, запропонував Іванові впросити Баю стати дружкою. Бая з радістю погодився, як сам сказав, "упідскоки".
XVII
Всі троє парубків оженилися. "Такий—то вже тривок між нами любий та милий! І ґрунта маємо, і худобу, і пасіку, ще і ставок хочемо собі викопати. А з Тонієм та з Яковом жиємо собі, як ті рідні браття,— сказано: три як рідні брати". А у неділю збираються сім'ями, розмовляють, співають. Тоній Тайвер добре грає на скрипці, а Іванова Катерина, сестра Якова, гарно співає. Тільки часом Іван сумує і згадує свого покійного брата Онуфрія: "...не обізветься між нами, не подивиться очима тима тихими та любими, не промовить речами своїми добірними... А мені все здається, що він не вмер, що він мусить відкіля надійти. Да, мабуть, не прийде вже, серце моє!"