Коли Лаврінів кабанчик заскочив у Мотрин город, йому перебили спину. Кайдашиха впіймала Мотриного півня, зарізала і вкинула в борщ. Мотря про це дізналася й поскаржилася чоловікові. Потім закрила Лаврінового кабана, котрий убрався у шкоду. Ті зачинили Карпового коня. "Дві сім'ї, як дві чорні хмари, наближалися одна до другої, сумно-й понуро". Почалася сварка, лайка. Карпо кинувся визволяти коня, йому на перешкоді стала мати, він її труснув так, що та ледве вирвалася. Син побіг за нею з дрючком. Кайдашиха побігла скаржитися, і волость присудила Карпові або десять різок, або заплатити матері п'ять карбованців, перепросити й помиритися.
Карпо вибачився перед матір'ю. На деякий час настало перемир'я. Літо принесло нову незгоду через грушу. Коли громада ділила двір старого Кайдаша, то до Карпової половини відійшла Лаврінова груша. Вона довго не давала плодів, то й не було лиха. Цього літа вродила дуже рясно, й Лаврінові діти, дізнавшись від баби, що то груша їхнього батька, стали лазити по смачні плоди у Карпів двір, а Мотря їх лаяла й лупцювала. Тепер почали лаятися й чоловіки. У волості присудили ділити урожай порівну. Груша все розрозсталася, Мотря продовжувала ганяти дітей Лавріна. Лаврін не погоджувався продавати грушу, а Карпо — землю з грушею. Та раптом груша всохла — і сім'ї помирилися.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
"Кайдашева сім'я" — соціально-побутова повість-хроніка, в якій на фоні пореформеної дійсності зображується життя, побут української патріархальної родини. Батьки й дорослі діти із сім'ями живуть разом, але не миряться через дрібниці, через власний егоїзм. Багато ситуацій комічних, але чимало й трагічних — коли старша невістка вибиває око свекрусі, молодша через знущання не повертається з прощі додому, син б'є батька й трясе матір, заганяє її у ставок, коли батько не дає спокою рідним через своє пияцтво й від нього ж гине. Відсутність освіти, "поживи для душі", важка праця, нестатки зробили цих людей часом навіть жорстокими.
Разом із тим ми не можемо не замилуватися поетичною, лагідною душею Лавріна, який щиро любив свою дружину й жалів її, любов'ю Кайдашихи до дітей, до красного слівця; працьовитістю селян, їхньою здатністю помічати й сприймати красу природи. Саме в цьому виявляються українська ментальність, національний характер, народна мораль та етика.