Настуня почула дзвони, побачила дерева, що нагадали їй рідну землю. Вона Ішла в одязі султанського отрока й щиро молилася в душі.
Зустріла монаха-відступника, який представив її як улюбленого отрока султана. І з’ясувала, що в монастирі не знають про його відступництво,
Настя милувалася красою Афонської гори, розпитувала, хто вибрав її на святу обитель. Старець розповів легенду про Божу Матір Воротарницю, і з Настунею діялося щось дивне. Вона запитала, чому турки мають владу в багатьох землях, а ми — ні. Старець сказав, що вірності в нас не було, були злі вчинки, і ніхто їм не опирався!
Увечері прибули до Іверської обителі на іншому схилі гори. Заночували в келіях. Настя відчула, як її серцем оволодіває любов до Сулеймана. Вона не витримала, вийшла на подвір’я — хотілося побути ближче до ікони, хоч і чекала кожної миті окрику, що жінкам тут не можна. Стала молитися, просити поради. Вийшов і Сулейман. Дочекався, поки вона скінчить молитву. Потім пішли берегом моря.
У Настуні в душі боролися любов і віра. Раптом подув вітер, йти стало небезпечно. Султан обкутав своїм верхнім одягом Настю і став молитися. Гримнув грім, почалася злива. Настя дрижала, але не взяла каптан Сулеймана, щоб не наразити на небезпеку його здоров’я і щоб люди не подумали чого.
ХІІ-ХVШ
Гарем занепокоївся й запалав лютою ненавистю, дізнавшись, що І султан їде зі своєю невільницею, на котрій діадема із перлів. Увечері їй підкинули собачку з хрестом на спині і з написом "Твій калим". Сулейман, уперше побачивши сльози Хуррем, пообіцяв суворо покарати кривдників. Уранці вже карали двох євнухів та одаліску. І Настя пішла до султана, хоча вход до селямліку (чоловічої половини) жінкам заборонений, — просила помилування для трьох своїх кривдників.
Сулейман палав від пристрасті, дарував Хуррем прекрасні діадеми. Потім послав двох учених сповістити, що дарує їй волю. Настя ж відповіла, що приймає магометанство. Учені сказали, що вона, напевне, прийме звичай закривати обличчя перед чужинцями, на що та відмовила: про те нічого не говорить Коран. А ще підкреслила, що Коран радить брати одну дружину, а не багато, і вчені боялися, що Хуррем буде боротися з цілим гаремом, посіє смуту в місті і в державі. Готувалися до весілля. Настуня переживала, чи правильно чинить, що міняє віру, але любов перемогла всі почуття.
Пройшло бучне весілля з коштовними подарунками. Але найкращим подарунком стало відпущення багатьох українських дівчат-полонянок на волю.
Пройшов час, дервіші оголосили, що коли одна з жінок султана народить сина в річницю здобуття Стамбула, то той син матиме інакше значення, ніж усі діти султанської крові. І Хуррем саме в цей день народила сина. Вона сама його тихцем охрестила, як знала. На свято обрізання Селіма (Стефана, як назвала сина Хуррем) прибуло багато поважних гостей. Давали вистави для народу — показові бої, танці на линвах. Тривало це аж три тижні.
Потім почалися прийоми послів, учених, просто прохачів, які скоро набридли Хуррем.
Одного разу прийшов Агмет-баша і попросив велику суму грошей за те, що збереже таємницю охрещення її сина. Хуррем дуже злякалася, вирішила діяти, хоча не хотіла, щоб кров була на її руках. Вона пішла до зали Ради Великого Дивану, розплакалася і сказала, щоб заарештували Агмеда-башу і Гассана, які її оббрехали. Тих одразу ж забрали й стратили, навіть не вислухавши перед смертю.
Передбачення про султанку Місафір справджувалися. Ель Хуррем домоглася того, щоб султан мав за жінку лише одну її, щоб він дав гроші на побудову величної мечеті, щоб вона керувала всім у палаці, навіть побувала на кухні.
По п’ятницях Роксоляна виїжджала до мечеті в золотій кареті, а обабіч її шляху стояла в два ряди убога біднота, просячи милостині. Одного разу до неї кинулася вбога жінка. Це була мати Настуні. Роксоляна взяла її в палати до себе, привітала, розпитала про все й була дуже рада. Звістка про те, що султанка не стала цуратися своєї вбогої матері, додала їй ще більшого авторитету в імперії.
До Роксоляни зверталися тисячі людей по допомогу, за справедливістю, і вона з помічниками намагалася в усьому розібратися. Султан усе більше любив Ель Хуррем, радився з нею, ні в чому не відмовляв. Коли пішов на священну війну Джігад, її залишив намісницею Стамбулу. Тоді Роксоляна дізналася, що є речі страшніші за війну — заколот у війську, і що Сулейманові довелося потопити в крові один такий бунт при вступі його на престол. Незабаром у султанки народилися син Баязед і дочка Мірмаг. Вона постійно мучиться думкою, що за законами османів наступником султана може стати лише первородний син від першої жінки, тобто Мустафа, а не її син, і шукає способу усунення того.
Ель Хуррем вирушає в паломництво (гаддж) до гробу Пророка, долає надзвичайні труднощі, показує чудеса витривалості й мужності. У святій печері зустрічає дервіша, котрий розказує про неї та |її майбутнє. Роксоляні пророкують, що первородного сина Мустафу вона усуне руками батька за допомогою фальшивих листів, Селім стане наступником, а Баязед виступить із заколотом проти батька й буде покараний ним.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Історична повість із XVI століття розповідає про унікальний випадок в історії, коли жінка-полонянка, християнка, стала дружиною наймогутнішого султана Оттоманської імперії Сулеймана Пишного, вплинула на долю не лише багатьох людей, а й цілих народів та держав. В її образі поєдналися любов і ненависть, ніжність і мужність, доброта і жорстокість, державний розум і дрібна підступність, марнославство. Секрет її успіху не відкритий і досі.