Усі ці одинадцять місяців він чекав свого поїзда, щодня запитуючи на станції, щоб добратися додому, і разом із іншим великим майстром Тобiасом Рамiнгером змайструвати годинника, який покаже людям, що таке час насправді. Він змарнілий і сердитий на цю країну.
Нарешті приходить поїзд, виходить Ліда. Вона тепер дружина Юркевича. Хоча вона щойно повернулась, вона повідомляє чоловіку, що мусить знову їхати – і надовго. Білі захопили Донбас, червоні повинні перемогти Врангеля. На заперечення Юркевича Ліда відповідає, що вона комуністка, а значить – солдат: "Партiя кличе — я мушу йти. Це просто й неминуче, як смерть".
Лундишев тим часом мріє про смажну курку. Йому не віриться, що він вже ніколи не покуштує курячого м’яса. На станцію повертається Усачиха. Вона вже встигла зарубати і засмажити курку, але її замучила совість і вона вирішила повернути курку Олі. Побачивши смажену курку, Лундишев схоплюється і благає Усачиху продати її йому. Після торгів, він погоджується віддати за курку перстень – свою останню цінну річ. "Курка! Найдорожча курка мого життя..." — вигукуй він і йде додому, пригорнувши курку до себе.
Прибігає Таратута. Він знайшов камфору і дає її Олі. Тепер вона зможе врятувати сина. Черевко зраділий і готовий вести поїзд. Ліда повинна їхати разом з ним, Юркевич знову лишається сам.
Дія четверта
1929 рiк. Від станції лишилася сама лише бокова стiна, на її місці збудовано новенький вокзал. Вокзал вже завершено але біля стіни ще стоїть риштовання.
На вокалі збираються залізничники, секретар обкому партії, начальник станції та інші. Вони тут для того, щоб зустріти Черевка, який отримав орден і став делегатом на Всесоюзному з'їздi Рад.
Юркевич знову на станції. Мимо нього проносіть труну з Лундшевим. Він запитує кого зустрічають тут і де тепер Ліда. Виявляється Ліда тепер директор курячого радгоспу, який зробили із садиби графа.
Тут і Карфункель. Він був у тюрмі ці десять років, але він вважає, що ці десять років нічого не означають, адже для нього час вимірюється лише його власним виміром. Тепер він нарешті поїде в Гейдельберг, де збудую нарештi свій генiальний годинник: "О! Великий дзигармайстер Тобiас Рамiнгер чекає моїх рисункiв, i пiслязавтра ми почнемо роботу. I тодi — i тодi свiт пiзнає, що таке час. Люди пiзнають, чому пiвгодини тривають часом довше, нiж десять рокiв, i чому десять рокiв старого такi не схожi на десять рокiв юнака. Але ми це змiнимо. Ми пiдкоримо час дужчим i розумним — ми, майстри часу, що будемо панувати на землi. I тодi свiт уславить мене — першого майстра часу — Тобiаса Карфункеля".
Вiдчиняються дверi, i двоє робiтникiв вносять величезний ящик, весь облiплений ярликами з закордонними написами. Слiдом за ними входить Лiда. Тепер їй 36 рокiв. До неї підходить Юркевич. Вони вітаються, говорять про час. В ящику, розповідає Ліда, закордонний інкубатор для курчат, який вони хочуть використовувати у себе в радгоспі. На фронті Ліда усе віддавала комунізму і тепер, у мирному житті, вона докладає усіх сил для своїх курей, щоб вони давали користь народові радянського союзу. Юркевич розповідає їй, що він тепер відомий письменник. До них підходить Таратута, який теж працює тепер в радгоспі з Лідою. У нього в руках коробка, а в ній принцеса Буль-Буль ель Газар. Ліда замовила її з-за кордону, адже ця курка може покращити продуктивність радгоспу в рази. Всі троє розмірковують про те, як Лундишев так і не дочекався своєї принцеси.
Вбігає 8-річна дівчинка – це донька Юркевича. За ці 10 років він одружився з Софією Петрівною і це їх дочка. Ліда з сумом дивиться на доньку Юркевича і з сумом думає, що вона могла б вже мати дитину, якби у минулому зробила інший вибір. Юркевич іде геть разом з дружиною і донькою.
Нарешті прибуває поїзд з Черевком. Він виходить і розповідає натовпу, що зустрічає його, його про плани партії і першу п’ятирічку.
Карфункель дізнається, що його фабрика закрита, Рамiнгер поїхав у Росiю. "Вони, а не я, майстри часу" — у розпачі вигукує він і вимагає, щоб йому повернули назад його 10 років чекання. З цими словами Карфункель кидається до риштовання. Він падає біля великого годинника встановленого на фасаді вокзалу від розриву серця. Твір завершується роздумами Ліди про те, що німці хочуть захопити світ, але в них не вийде, бо Україна і СРСР не дадуть цьому трапитись.
Завіса.