Сівілла каже Енею про платню, щоб вона почала думати, як провести його в пекло:
Ти знаєш — дурень не бере; У нас хоть трохи хто тямущий, Уміє жить по правді сущій, То той, хоть з батька, то здере.
Сівілла радить Енеєві зломити з найвищого дерева в лісі гілку, бо без неї не можна буде вийти назад. Як Еней зламає гілку, то потрібно, не оглядаючись, повертатись назад. Еней так і зробив. Довго в лісі шукав кислицю високу [яблуню], потім за гілку смикнув і "одчахнув" і побіг з лісу до троянців. Відпочивши, велів троянцям збирати здобич в жертву Плутону і всім, хто пеклом править. І коли прийшла Сівілла, то веліла попрощатися з троянцями, взяти на плечі клунок із хлібом і йти до пекла. І ось Еней із Сівіллою вирушили у путь. Дійшовши до гори якоїсь, вони знайшли нору і "пішли під землю темнотою". Це була вулиця у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, аза ними в ряд стояли: чума, війна, холод, голод і всі інші мирськії лиха. Були тут злі жінки, свікрухи, мачухи, сердиті чоловіки, шурини, брати та інші злидні. Були тут неправедні судді й ісправники, секретарі та інші чиновники, "квартал був цілий волоцюг, п'яниць, розпутниць".
Енеєві було страшно, і він хватавсь за Сівіллу. Згодом вони прийшли до річки Стікс, через яку була переправа до пекла. Перевізник Харон перевозив людей не всіх, а за своїм вибором, маленьким човном. Сівілла розказала Харонові, кого і для чого веде в пекло, і той перевіз їх, за роботу взяв півалтина [алтин = 3 коп.] і показав, куди іти далі. Трохи пройшовши, Еней і Сівілла побачили пса, який мав три голови. Пес охороняв дорогу в пекло і, забачивши Енея, "почав гарчати". Еней злякався і тікати. А Сівілла кинула собаці хліб, і поки той його ловив — вони проскочили з Енеєму пекло:
Там все поблідло і поблекло. Нема ні місяця, ні звізд... Смола там в пеклі клекотіла... В смолі сій грішники сиділи І на огні пеклись, горіли Хто, як, за віщо заслужив...
Наприклад, пани там тяжко працювали, все робили, за те їх мордували, що людей вважали за скотів. За панами наглядали чорти і лупцювали їх залізним пруттям. Брехуни лизали гарячі сковороди, скупим вливали розтоплене срібло в рот; батьки, які синів не вчили, "кипіли в нефті в казанах..."
Еней там бачив щось немало Кип'ячих мучениць в смолі, Як з кабанів топилось сало, Так шкварилися сі в огні...
Еней побачив там Дідону, почав до неї говорити, женихатися, однак Сівілла наказала не відставати від неї. Далі Еней побачив своїх вбитих земляків—троянців, з якими теж почав реготати і розповідати всяку всячину. Гурт знову розігнала Сівілла. Нарешті дійшли до царського дому Плутона. Пішли з дарами до господаря. У Плутона у дворці теж жили грішники. І тут Еней запитує у Сівілли, чому ніде немає його батька. Та пояснила, що Анхіз — божої крові і за велінням Венери, "де схоче — буде там і жить".
Коли ж знайшли Анхіза, він забрав Енея до своєї господи, а ворожки переказали Енеєві його долю.
Од його має розплодитись Великий і завзятий рід; Всім світом буде управляти...
Повороживши, Еней попрощався з батьком, і з Сівіллою повернувся назад на землю до троянців.
Частина IV
Сівілла отримала від Енея 12 шагів [шаг — дрібна монета], розпрощалася з ним. Еней, щоб не мати більш неприємностей від Юнони, відплив із троянцями з Кумської землі. Деякий час вони пливли тихо.
На морі згодом піднялася буря, знову почало колихати човни, що дуже налякало троянців. Коли ж вітер вгамувався, вони лягли відпочити. А прокинулись від крику паромщика, який повідомив, що мандрівники припливли до острова цариці Цірцеї:
Цірцея, люта чарівниця І дуже злая до людей; Які лиш не остережуться, А їй на острів попадуться, Тих переверне на звірей.
Цірцея всіх людей перетворювала на чотириногих. А пропливти острів не можна — чарами Цірцея притягує кораблі до нього. У Цірцеї на острові французи обернені в собак, москалі — в кіз з бородою, цесарці ходять журавлями і т. д.
Біду побачив неминучу, Троянці всі і пан Еней.
Троянці проспівали молебень Еолу, щоб той вітрами відвернув їх від клятого острова. Еол молебнем задовольнився і відвернув троянців від біди.
Пливучи морем, Еней побачив русло річки Тібр [річка, на якій знаходиться Рим], а боги якраз і веліли пливти до берегів Тібру і тут засновувати царство.
Зійшовши на берег, троянці почали "копати, строїть..."
Це була латинська земля [центральна частина сучасної Італії], і правивтамцарЛатин [міфічний цар, син бога лісів та полів Фавна і німфи Маріки]. Він був скупим, мав дружину Амату та дочку Лавинію (Лавису).
Дочка Латина була вродливою дівчиною:
Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода.
У Лавинії було чимало женихів, але не кожний матері Аматі подобався. Серед всіх женихів і Латинові, і його дружині та дочці найбільше був до душі сусідній цар — Турн [цар рутульців — італійського племені]. Він був:
Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок; І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок.
Всі мешканці Латинової землі думали про майбутнє весілля. І якраз напередодні сватання сюди приплив Еней. Влаштувавшись трохи, Еней послав троянців до латинців, щоб із ними познайомитися. Коли троянці повернулись, то повідомили Енея, що латини розмовляють якоюсь дивною мовою, не зрозумілою троянцям:
І ми їх мови не втнемо; Слова свої на ус кончають, Як ми що кажем їм,— не знають, Між ними ми пропадемо.
Еней велів купити граматику латинської мови і:
Троянське плем'я все засіло Коло книжок, що аж потіло, І по—латинському гуло.
За тиждень вже всі знали латинську мову і розмовляли:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном — домінусом,
Себе ж то звали троянус.
10 троянців, які найкраще знали латинську мову, Еней відправив послами до Латина, щоб познайомитись із царем. Послів із дарунками, бо Латин був дуже скупий, цар прийняв. Царський палац було прикрашено цінними картинами, наготували всіляких страв і напоїв. Посли передали такі дари: Лавинії — килим—самольот, Аматі — скатертину—самобранку та чоботи—скороходи — Латину. Подарунки сподобались, і Латин запросив Енея в гості і теж дарами наградив, і майже зятем називав, бо вирішив саме за нього віддати дочку.
З Олімпу за Енеєм і троянцями слідкувала Юнона. Ірися розповіла Юноні, як Енея приймають латинці, про мир та лад між ними. Юноні не хотілось, щоб Еней жив спокійно, і вона вирішила пролити кров троянську, використавши Турна. Змовившись із Тезіфонею [фурією], наказала їй:
Зроби ти похорон з весілля, Задай ти добре всім похмілля, Хоть би побрали всіх чорти.
Таким чином, фурія за змовою з Юноною вирішила всіх знедолити:
Сама троянців всіх поїм, Амату з Турном я з'єднаю І сим Енея укараю, Латину ж в тім'я дур пушу; Побачать то боги і люди, Що з сватання добра не буде, Всіх, всіх в шматочки потрошу.
Тезіфона спустилася з небес до Амати, яка тужила, що не Турн буде її зятем, і ще більше розпалила її серце проти Енея. Потім Тезіфона напусти-
ласоннаТурна, і бідолашному приснилося, ніби-то Лавися його зрадила. Прокинувся Турн розлючений і вирішив розправитись і з Енеем, і з Лати-ном. Він послав Енею листа, в якому запрошував на поєдинок "сам на сам", а Латину оголосив війну. Тезіфона була рада—раденька, але їй потрібно було ще і простий люд розізлити один на одного. І тут фурія використала цуцика няньки Амати, якого та дуже любила. Фурія зробила так, що підчас полювання на зайців собаки троянців розірвали цуцика. Розлючена стара зібра-ла своїх людей, і пішли вони бити троянців. А троянці:
...носа хоть кому утруть; І няньчину всю рать розбили — Скалічили і розпотрошили І всіх в тісний загнали кут.
Підбурені Аматою, Турном, латинці на вулицях кричали:
Війна! Війна! против троянців, Ми всіх Енеєвих поганців Поб'єм — іскореним їх род.
Латин не любив воювати, а тому зібрав своїх вельмож і намагався з'ясувати, з якої причини Турн оголосив війну:
Скажіть — з чого війна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тішився війной?
Латин сказав вельможам, що військо не готове, що для війни немає грошей, що він не хоче проливати людську кров, то щоб вельможі про війну і не думали. А:
Вельможі царство збунтували
Против царя всіх наущали...
І всі почали готуватися до війни.
Амата підбурювала жінок, щоб ті допомагали у війні, а ще щоб " Енеєві дочки не дать". А де вмішаються жінки:
Прощайсь навік тогді з порядком, Пішло все к чорту неоглядком, Жінки поставлять на своє.
Потім Турн посилає до всіх сусідніх царств послів, щоб ті прийшли:
Щоб Турнові допомагать: Не дать Енеєві женитись, Не дать в Латії поселитись, К чортам енейців всіх послать.
Енейове військо теж готувалось до війни.
Частина V
Еней роздумує, як знайти вихіді де отримати допомогу, щоб перемогти Турна:
Еней ту бачив страшну тучу, Що на його війна несла. В ній бачив гибель неминучу І мучивсь страшно, без числа.
День і ніч шукає виходу Еней, з проханням про допомогу "к олімпським руки простягав", але, видно, боги не спішили на допомогу. Еней блукає вночі, замислившись, і приходить на берег річки Тібр, де його зморює сон. Енеєві сниться старий дід, який пророкує йому пораду, як перемогти Турна:
З аркадянами побратайся, Вони латинцям вороги. Троянців з ними як з'єднаєш, Тогді і Турна осідлаєш, Все військо виб'єш до ночі.
Проснувшись, Еней прочитав богам молитви і велів спорядити два човни річкою Тібр, аж поки на березі не побачать під дубом білу свиню і тридцять білих поросят. Еней велів їх заколоти і принести в жертву богам, щоб ті не залишили його без підтримки, і поплив по Тібрудо царя аркадського Евандра просити допомоги.
В Евандра відбувалося свято, царство пило і гуляло, коли приїхав до них Еней. Син Евандра Паллант провів Енея до батька, перед яким той сказав, що латинці вороги і Енея, а він, кошовий троянець, маючи хоробре військо, яке натерпілося від злих людей і богів, хоче перемогти Турна, який веде з ним війну. У Турна більше військо і сили свіжі, а покоритись йому Еней не хоче.
Евандр, мовчки вислухавши Енея, відповів:
Дамо вам війська в підпомогу,
І провіанту на дорогу,
І грошеняток з якийсь міх.
Еней зі своїми людьми погостювали в Евандра на святі, де їли й пили різні страви та напої, на ранок збиралися назад в дорогу.
В цей час на Олімпі Венера пустила свої чари на Вулкана — коваля, щоб той допоміг зробити Енеєві зброю і міцну, і дорогу, яка б допомогла здобути перемогу.