плюсь! Як об дошку, так наша Явдоха об воду, і не порина, а як рибонька поверх води, так і лежить, і бовтається зв'язаними руками та ногами, вихиля черевом і попереком і приговорює: "Купочки —купусі, купочки—купоньки!"
Пан писар наказав, щоб відьмі ще й каменюк нав'язали і накинули на шию; думали, що вона пірне. Але Зубиха знову плавала поверх води. Хотіли піймати у воді відьму, та не могли цього зробити, аж поки вона сама не піддалась. З наказу писаря поклали її на лавці, хлопці сіли на руки і ноги, а двоє взяли пучок різок і почали бити. А Явдосі байдуже, лежить собі та з усіх глузує.
Аж тут з'явився Демко Швандюра, старий чоловік, який дещо знався на чаклунстві. Він повів рукою по народу навпроти сонця, знімаючи з людей мару.
"Тоді усі побачили, що лежить товста вербова колода, поперепутова-на верьовками і сидять на ній чотири хлопця здоровенних і держуть її якомога, щоб не пручалась, а чотири б'ють тую колоду зо всієї сили добрими різками, неначе кого путнього. А біля тієї колоди лежить сама по собі Явдоха Зубиха і не зв'язана, і регочеться, дивлячись, як працюються люди замість її та над колодою". Це все зробила Явдоха, напустивши на людей мару. Схопили Явдоху і дали добре хльосту, щоб повернула дощі та роси. Тепер вже вона не витримала та як закричить: "Не буду до суду, до віку!., батечки, голубчики!., пустіть, пустіть!., верну я дощі, верну й роси... буду тобі, пане сотнику... і тобі, Ригоровичу... у великій пригоді...тільки пустіть..."
Пан Забрьоха після цих слів наказав хлопцям припинити розправу і пішов обідати. Пану Ригоровичу спало на думку, що Явдоха дійсно може йому допомогти: "Піддобрюсь до неї, вона поможе його втопити, а мені винирнути з писарства та на панство..."
VI
Сумна і невесела ходила по своїй хаті Явдоха Зубиха після прочуханки, що їй дали при всій громаді. В обідню пору до неї прийшов конотопський пан писар, приніс їй гостинців і став просити, щоб вона пошила в дурні Микиту, а його зробила сотником. За це пан Ригорович обіцяв дозволити відьмі чаклувати, скільки схоче.
Хитра Явдоха ніби погодилась, подарунки забрала, а потім провела писаря з хати. Ходила по хаті, але сісти не могла, бо добре її провчили. Кіт присвітив у темній хаті своїми очима, і Явдоха побачила, що до неї йдуть конотопський сотник і писар Пістряк і щось у руках несуть. Рипнули двері, зайшли обидва до хати, але Явдохи не побачили. Тут і сама вона вилізла з—під покуття, тягнучи за собою великий горщик. Відьма пояснила, що збираеться випустити заховані в ньому хмари з дощами, бо інакше її завтра знов "випарять" так, що не зможе не тільки сидіти, але й стояти. Пан сотник кинувся Явдосі в ноги, подарував їй вишивану хустину і копу грошей, вмовляючи пробачити за те, що сталось і приворожити до нього хорунжів-ну. Він ладен був, якщо відьма схоче, навіть запалити Конотоп з чотирьох кінців або вбити всіх конотопських дітей. Явдоха зажадала іншого: вигнати з Конотопа Швандюру, який зняв з людей мару, і віддати його майно пану писарю Ригоровичу. З допомогою пана Забрьохи хотіла звести рахунки ще з деякими своїми сусідами. Микита на все погодився. Трохи почаклувавши над ним, відьма наказала йому йти додому та чекати звістки від хорунжівни, щоб слав старостів.
Заспокоєний пан Уласович пішов собі додому. А Явдоха швидко пере-одяглась у білу сорочку, розпустила сиву косу, пошептала якесь чаклунське закляття і раптом стала вродливою чорнявою дівкою. Загасила каганець і пішла з хати "доїти, кого їй треба було".
Та тільки—но крикнули другі півні, Явдоха вскочила в хату і впала мов нежива. Відтак вона знов стала старою бабою.
Трохи згодом прийшла до неї хвора на бешиху жінка з Олениного хутора. Вдавшися до свого відьомського лікування, Зубиха наказала хворій не журитися, бо все у неї швидко минеться. А сама розпитала молодицю про те, що їй треба було знати.
VII
Біля хати, на своєму Безверхому хуторі, сиділа смутна і невесела панночка Йосиповна Олена, хорунжівна. На коліна до неї приліг її брат, який чомусь нездужав, та так і заснув.
Несподівано перед нею з'явилася старенька бабуся. Панночка аж трохи злякалась, бо невідомо звідки та взялась. Стара наказала Олені збудити брата та вислухати її. Вона сказала, що знає причину смутку панночки: дівчина сумує за коханим, який пішов у похід з козаками. Але не треба за ним побиватися, бо, можливо, вони скоро побачаться. Потім бабуся пообіцяла хорунжівні зробити так, щоб уже ввечері її коханий, судденко Дем'ян Халявський, з'явився до своєї милої.
Пішли у велику хату, "позащіпали і двері, і вікна, а вже і сонечко стало заходити; панночка затопила у печі, сама сходила по воду, а йшла... не прямо до криниці, а вулицями обходила навпаки сонця; прийшла до криниці, набрала відро води та й вилила на сход сонця; друге набрала і вилила на заход сонця, а трете набравши — що є духу, не оглядаючись, і вп'ять не прямо, а вулицею — за сонцем..."
З пшеничного борошна та котячого мозку бабуся спекла коржика і наказала Олені з'їсти його, запиваючи водою, що її нашептала. Потім почала чаклувати над горщиком із киплячим зіллям. Дмухнувши на хорунжівну вона змусила її міцно заснути. А тим часом із сіней у хатні двері щось гепнулось, заохкало та застогнало. "Побачимо опісля, що там було..."
VIII
Смутний і невеселий стояв біля шинку перед своєю "хваброю Конотопською сотнею" пан сотник Микита Уласович Забрьоха.
Пан писар повідомив його, що треба збиратись і йти з сотнею до Чернігова. Але сотник відмовився і звелів всім козакам розходитись і йти вечеряти. Та раптом з ним щось сталось. Пан Уласович закричав, всі кинулись до нього.
"Аж він... шелесть... піднявся догори і полетів, як птиця, усе—таки кричачи, що є голосу..."
Пан сотник піднявся під самі небеса і полетів без крил. Писар Прокіп Ригорович хотів його впіймати, та годі, нічого в нього не вийшло. Люди постояли, подивились та й порозходились. Усі здивовано казали: "Жди ж добра, коли і начальство наше "обвідьмилось!"
Отак пан сотник прилетів до Безверхого хутора і гепнувся під самісінькі хатні двері, де чаклувала конотопська відьма Явдоха Зубиха. Вона втягла його у хату і піднесла під ніс тертого хріну, а він попросив води напитись. Коли ж напився, то побачив, яка краля перед ним лежить. Явдоха сказала, щоб не задивлявся, а "діло робив",— допомігшу чаклуванні.
Чари відьми призвели до того, що панна хорунжівна уві сні зріклась Дем'яна Халявського і стала просити віддати її за Забрьоху. Тоді Зубиха наказала пану сотнику збиратися додому і чекати, коли по нього пришлють. Явдоха посадила його на днище ступи, мов на коня, сама причепилась ззаду, і вони швидко піднялись угору. Незабаром дісталися до Конотопа і опинились біля Забрьошиних воріт. Відьма щезла, а сотник побачив, що наймичка Пазька когось проводжала. Він здогадався, що в неї був пан писар, та йому це було байдуже: "Кат їх бери! В мене є тепер хорунжівна!" Пан сотник впав на ліжко і захропів на всю хату.
IX
Смутна і невесела, прокинувшись, сиділа на ліжку панна хорунжівна, Олена Иосиповна. Не могла зрозуміти, що з нею скоїлось і чому їй так тяжко.
Тут звідкись узялась конотопська відьма, хорунжівна зрозуміла, що все це з нею зробила саме вона. Явдоха дала їй капшучок і наказала повісити його на шнурочку на шию, запевнивши, що тоді все буде гаразд. Панна Олена повеселішала і стала благати Явдоху віддати її за конотопського пана сотника Забрьоху:
"Зроби, тітусю, щоб він мене узяв, я тебе три годи буду рідною матір'ю звати, буду тебе і поважати, і шанувати. Коли ж він від мене відцурається, піду світ за очима, сама собі смерть заподію..."
Явдоха порадила хорунжівні негайно послати брата до Забрьохи, щоб той поспішав із старостами. Брат Олени піддався на умовляння сестри і вирушив до Конотопа.
Сама ж панночка заходилась прибиратись у хаті і готуватись до сватання, так що всі її наймички "аж позасапувались від такого порання".
X
Смутний і невеселий сидів пан судденко, Дем'ян Омелянович Халявський, у своїм хуторі. А журився він тому, що хотів засилати старостів до панни Олени, але йому сказали, що її вже просватано за конотопського пана сотника.
Пан Халявський не знав, як зарадити своєму лихові. Адже ще недавно панночка клялась і божилась, що одного його кохає і піде тільки за нього.
Він сидів вкрай розгніваний, рвав на собі волосся і хотів вже битися головою об стінку. Аж тут до хати зайшла стара бабуся. Переступила поріг і спитала його, чому це ніхто не готується до завтрашнього весілля. Пан Халявський кипів від люті і ладен був за таке глузування полічити старій кості. Але вона запевнила пана, що вже наступного дня Олена стане його дружиною. Після її слів панові полегшало на душі і він кинувся в ноги Явдосі:
"Тіточко, голубочко! Зробіть, як знаєте зробіть, щоб моя була Олена; цілісінький год буду вас рідною матір'ю звати; куплю плахту, очіпок, серпок, чого забажа душа ваша і вашого кота..."
Зубиха заспокоїла його і порадила негайно готуватися до весілля.
XI
Дуже повільно і неохоче одягалась, збираючись до церкви, панна хо-рунжівна. Незабаром там мало відбутися її вінчання з паном сотником. Зубиха допомагала молодій вбиратися: то намисто їй подасть, то голову заквітчає. Потім тихенько вискочила надвір. Панна Олена зібралась і з старшою дружкою пішла у село до церкви.
А ось що зробила Явдоха, залишившись на Безверхому хуторі. Вона знайшла там бідну дівку Солоху, яка дівувала вже сорок років. Дівка була крива, сліпа на одне око, волосся в неї повилазило, уся шия була в чиряках, зуби не всі, рука скарлючена. Але Явдоха її прибрала, наділа намисто; потім привела до церкви, поставила на рундуку і сказала, щоб та чекала нареченого:
"Який козак прийде та озьме тебе за руку, та уведе вінчатись, не дро-чись, не царамонься, вінчайся сміливо. Гляди ж, дожидай до сход сонця".
В цей час Олена зі старшою дружкою поспішали до церкви. Дружка йшла позад молодої і за наказом Зубихи робила так, щоб зняти чари, через які хорунжівна вподобала пана сотника. Панночка раптом скрикнула: "Цур же йому, пек йому, тому Забрьосі, не хочу та й не хочу за нього заміж. Вірнімося, сестро, додому".
Але дружка вмовила її сказати це в церкві прилюдно.