Найчастіше приходила й дивилася на Богоматір якась дівчина з дикими, сизо-веселими очима. Сивоок познайомився з нею. Це була Ярослава з Новгорода. Вони покохали один одного. Сивоок почав зникати з будівництва. Днями закохані бродили по Києву, потім по лісах, плавали за Дніпро.
Ярослав повернувся і відбулося пишне освячення храму, де князь став уже не князем, а кесарем. Міщило попередив Сивоока, що за дівчиною полює боярин Ситник. Під час спроби її захопити Сивоок загинув, а Ярослава втекла.
Князь запитав у Ситника, чи знайшли його дочку. Боярин сказав, що знову втекла, а допоміг їй Сивоок, тому був убитий. Ярослав розгнівався і відправив Ситника в поруб. Отрокові ж Пантелію звелів вилучити пергамент, де написано про Сивоока, і написати новий, що він, Ярослав, заклав церкву святої Софії. Пантелій розшукав Гюргія, той сказав, що знає і що вони вже таємно поховали Сивоока в соборі під плитами, а пергамент хай він віддасть йому, щоб сховати його надовго.
Ярослав думав про те, що й він, князь, кесар, не всесильний — йому не вдалося підкорити ні Шуйцю, ні власну дочку. Втекла вона, заховалась між людьми. І народила від Сивоока сина. "І син його — серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
У романі П. Загребельного переплітаються історична основа та художня вигадка; часові площини — далеке минуле, період Другої світової війни та сучасність.
Образ Софії Київської виступає у творі і як реальна історична пам'ятка, і як художній символ сили, краси мистецтва, втілення людських рук та розуму, мистецького таланту. Образ Сивоока вигаданий автором, це втілення проблеми творчого начала в людині, свободолюбства, людської гідності. Образ князя Ярослава Мудрого цілком реальний, характер його поданий у складному переплетенні добрих та злих вчинків, лагідності та жорстокості, необхідності вибору в боротьбі за владу. Роман утверджує ідею, що людина, особливо творча, є найбільшим дивом на землі, найбільшою цінністю.