До нього звернувся козацький старший Богданко Ружинський із проханням, щоб козацтвом заопікувався, щоб польський уряд затвердив за козаками ті землі, які козаки встигли відбити від татар. Королівським універсалом із дня 20 серпня 1576 р. король затвердив за козаками городи Терехтимирів8 і Чигирин, пізніш усе Придніпров'я від Терехтемирова по Дніпровий лиман, а в бік від Дніпра на захід по річку Буг та Синюху, а на схід аж до річки Донець та Дін.
Через те запорожці перестали бути безземельні, бездомні, бо дістали твердий ґрунт для свойого'існування. Ружинський відплачувався Польщі видатними походами на татар.
Уже як кошовий Запорозької Січі одержав кілька великих перемог над ордою, що верталася обвантажена здобиччю.
Особливо важна була його перемога під Прогноями, над Дніпровим Лиманом, за Олешками.
Через те, що татарам небезпечно було вертатися втертими шляхами та відомими переправами через Дніпро, бо тут козаки на них чатували, — вони вибирали собі іншу, як їм здавалося, безпечнішу дорогу на Очаків. З Очакова мали їх перевезти турецькі галери9 на Кімбурську косу10, де вже була Татарщина, й вони були безпечні.
Довідався про це Богданко, зібрав козацьке січове товариство й перейшов непомітно татарський степ недалеко міста Прогної.
Татари перепливли щасливо морем під Очаковом із усією здобиччю та йшли далі безпечно.
Тут зустрінулися з козаками. Розпочався бій. Місце було доволі вузьке, й татари не могли розвинути своїх великих сил. Билися, мов на греблі. В козаків були гармати. Бій не тривав довго. Татари не мали куди вступатися. Скакали в море. Кого не досягла козацька куля, топився. Пощади не було для нікого.
Пішла козацька слава не лише по всій Польщі та Литві, а й по цілому християнському світі.
Король Стефан Баторій послав козакам клейноди: хоругву, булаву, бунчуки й котли.
Богданко Ружинський був у Польщі в великих ласках.
Та не тільки Польщі прислуговувався запорозький гетьман, а й іншим християнським народам. В 1576 р. татари, виминаючи запорозькі землі, куди їх не пускали, вибралися великою силою на Московщину іншим шляхом, Лівобережжям. Московський цар послав до козаків на Січ дорогі подарунки і прохав, щоб його в біді порятували.
Богданко, не гаючись, зібрав велике військо, рушив на ногайські татарські оселі, палив їх улуси й вибивав татар. Татари мусили занехаяти московський похід, завернулися, щоб обороняти самих себе... Того тільки й треба було гетьманові: засів на них у пригідному місці, розгромив їх геть чисто, відбив награбовану на Московщині здобич, визволив бранців і відіслав їх додому.
Так Богданкові поталанило на полі; тим-то він загадав піти шляхом попередніх гетьманів і спробувати щастя на морі.
І тут кілька разів йому пощастило.
Турки хотіли загородити козакам прохід на море й задумали відновити свою фортецю Аслан-Кермень11, котру зруйнував був Байда-Вишневецький.
Це було не на руку ні козакам, ні Польщі.
Польський гетьман коронний написав до Ружинського, щоб не допустив до віднови фортеці, Богданко зібрав військо, яке було в тім часі на Січі, й пішов у похід на Аслан-Кермень.
Але турки встигли за той час зміцнити фортечні мури. Даремно козаки силкувались узяти фортецю приступом. Раз за разом відбивали їх турки з великими втратами. Треба було розбити грубезні мури. Козаки стріляли з польових невеличких гармат, та кулі відбивалися, мов горох від стіни.
Треба було фортецю облогою виголодити й залогу приневолити піддатися. Та це вимагало багато часу. Козаки не могли довго побувати поза Січчю, бо хтозна, що за той час могло статися. Татари стежили пильно за тим, що на Січі діялося, і певно були б використали відсутність війська.
Треба було поспішати.
Але таких мурів без великих гармат не розіб'єш, а їх козаки не мали.
Що ж? Відступити, не вдіявши нічого?
Ружинський і думати про те не хотів. Він усе перемагав, до чого було лише взявся. І тепер поклав собі це гніздо здобути!
Петро порадив йому, що треба до того вжити турецької штуки: підкопатися під мур і закласти там міну з пороху: вона певно мур розірве, а Тоді неважно буде дірою добратися всередину.
— Берімося до роботи, Богданку, так, щоб ніхто про це не знав.
І взялися.
Копали обидва вночі, коли і в городі, і в козацькому таборі все спочивало. Копали й землю виносили кошами. По півночі зміркували, що вже під самим муром.
— Давай, Петре, порох підкладемо тут і підпалимо. Нагадаємо туркові, що ми не покинули думки здобути фортецю.
Богдан від утоми важко дихав.
Петро приніс скриньку з порохом, в ній стримів шнурок напоєний порохом. Тепер тільки підпалити...
Але сталося щось несподіване. Відходячи звідсіль, Петро нехотячи зачепив ногою за льонт та й вирвав його напрасно зі скриньки. Через напрасне тертя сухий порох запалився.
У цілому підземеллі наче грім ударив. Задрижали грубезні мури, й повстала велика розколина.
Але міна не лише мур рушила, а й розірвала на шматки обидвох козаків...
Побратими загинули в один мент. Навіть не мали часу сказати один одному: "Прощай, побратиме, незабаром побачимось у кращому світі.., Там дожидають нас наші дорогі"...
***
Від великого згуку прокинулись обидві воївні сторони.
Козаки шукали свого гетьмана, турки латали чимдуж прірву в мурі. Не було кому далі розпоряджати.
Козаки відступили. Навіть не могли забрати на Запорожжя тіла дорогого гетьмана. Воно було пошматоване, помішане з землею й румовищем.
Аж тепер заспокоїлася Богданова душа. Присягу він виконав як не можна було краще...
_________________________
[1] Гарба — великий драбинястий віз, звичайно на двох колесах. (Тут і далі в оповіданні — примітки автора.)
2 Богданко — Богданко Ружинський — небагатий волинський пан, запорозький старший Богдан Ружинський, який після знищення татарами міста Ружина і винищення його родини пішов на Запорозьку Січ, короткий час старшим на Запорожжі.
3 Стая – (гр. стадіон) віддаль на 192 м.
4 Бахчисарай — місто в Криму, колись столиця кримського хана, має багато пам'яток татарського мистецтва (ханський палац із XVI ст.).
5 Десятники — військово-адміністраційні урядовці за княжих часів, стояли на чолі десятка людей.
6 Отаманська Порта — почесна назва турецького уряду. Порта — брама палацу в Царгороді, де перебував турецький уряд до 1918 р.
7 Муслєми — магометани, мусульмани.
8 Терехтемирів — село на правому березі Дніпра неподалік від Канева; від 1578 р. був там Успенський монастир, де доживали свого віку старі запорожці
9 Галера — середньовічний весловий корабель із рядами лавок, за якими сиділи гребці й веслували; це була тяжка робота, й до неї вживали невільників.
10 Коса або пересип — вузький вал піщаний, що відділює затоки від відкритого моря; Кімбурська (сучасн. Кінбурнська) коса — напроти Очакова.
11 Аслан-Кермень, тепер Кахівка, місто-твердиня над Дніпром, вище Тягані.