У всьому маєтку не вгавала метушня – тут готувались зустрічати царя й царицю. Господаря Тарасового обслуговували козачки графині, а Тарас весь вечір сидів, нудьгуючи, в палаці. Поснідавши, пани виїхали до Києва. Здалеку Тарас першою побачив Лаврську дзвіницю.
Зупинились у панському будинку, де жили родичі Павла Васильовича. З двору виднілись верхи Софіївського монастиря. Павло Васильович дав Тарасові три дні волі. Хлопець від щастя не знав, що робити.
ТРИ ДНІ ВОЛІ
На світанку Тарас допоміг на кухні, а потім пішов оглядати Київ. Усі радили подивитись Хрещатик, Золоті ворота, Софію, Поділ, Дніпро, Царський сад і палац, побувати у Лаврі, печерах, у Видубецькому монастирі.
Тарас опинився на Хрещатику і запитав у двох старих дідів, як пройти до Золотих воріт. Діди саме туди йшли, тож хлопець рушив з ними. Тарас побачив земляні вали і дізнався, як київські князі будували їх для оборони старого міста від половців, печенігів та інших орд. Хлопець був здивований, що Золоті ворота не збереглися.
Згодом куховар повів Тараса в Софію і Михайлівський монастир. Хлопця не можна було відтягти від розписних стін. Усю ніч снились Тарасові дивовижні малюнки. Другого дня він спустився на Поділ, побачив різних панів, бурсаків, духовну академію. Потім опинився на березі Дніпра. Третього дня зрання Тарас пішов у Лавру, обійшов усі церкви, і найбільше його вражало малювання. Скрізь подивився Тарас, усе побачив, запам'ятав, щоб дома було що розповідати. Так минуло три дні дарованої йому волі.
НА ПРОЩАННЯ З ТАРАСОМ
Повернувшись з Києва, Павло Васильович зразу ж почав готуватись до від'їзду у Вільно. Тарас, як козачок, теж мав їхати з паном. Катерина, дізнавшись про це, поспішала в Кирилівку до батьківської хати. Вона повідомила новину Ярині. Обидві сестри вирішили розповісти дідові Івану, може, він що придумає. Поки мачуха спала, Катерина і Ярина пішли діда. Він сказав, що лиху не зарадиш, бо така кріпацька недоля. Зранку дід Іван, Катерина, Ярина та Оксана – подруга дитинства Тараса – поспішали у Вільшану.
ПРОВОДИ
Другого дня пани Енгельгардти з челяддю мали вирушити до Вільна. Тарас і Оксана усю ніч прогомоніли наодинці. Підводи з усяким добром та людьми, що виїжджали до Вільна, стояли серед двору, чекаючи наказу. Прийшли панські музиканти. Тарас стояв біля фаетона з кучером і не міг відірвати очей від рідних. До нього підійшов Превлоцький і попросив не кидати малювати.
Кілька днів тривала подорож. Чим далі від'їжджали від рідного села, тим тяжче ставало Тарасові на серці. Дивлячись на вбогі хати, на зажурених людей і замурзаних дітей, він згадував своє безрадісне, безталанне дитинство.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу